Постанова 4824 № 756/4387/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 756/4386/19 номер провадження: 22-ц/824/6638/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року у складі судді Васалатія К.А., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 25 липня 2007 року, на підставі якої банк надав йому кредит у розмірі 15 410 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Вказував, що за умовами договору про надання банківських послуг позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, має заборгованість, яка станом на 10 березня 2019 року становить 107 252 грн 23 коп., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 34 817 грн 60 коп., пеня за прострочене зобов`язання у розмірі 65 851 грн 19 коп., пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 00 коп. у розмірі 1 000 грн 00 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штраф (процентна складова) у розмірі 5 083 грн 44 коп. З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року у розмірі 107 252 грн 23 коп. та судові витрати у розмірі 1 921 грн 00 коп. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості у розмірі 101 941 грн 79 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за прострочене зобов`язання та пені за несвоєчасність сплати боргу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а в іншій частині просить заочне рішення суду залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що 25 липня 2007 року він підписав лише анкету-заяву про надання йому кредитної карти «Універсальної, відповідно до якої позивач надав йому кредитний ліміт в розмірі 3 000 грн 00 коп. із процентною ставкою по кредитному ліміту 3% на місяць. Вказує, що Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів, він не підписував та йому позивач не роз`яснював про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Будь-яких письмових роз`яснень з приводу користування кредитом, крім анкети-заяви, відповідач не підписував. Зазначає, що надана позивачем роздруківка із сайту АТ КБ «ПриватБанк» про Умови та правила наданій банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з ним кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, і повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, а тому не може бути належним доказом. Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, оскільки вони не визнаються і не підписані ним і ці умови та правила прямо не передбачені в анкеті - заяві. Тому вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з нього пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафів. Вказує, що суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин не врахував правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» - Стадніков Д.В. зазначає, що заочне рішення суду є законним та обґрунтованим. Вказує, що суд дійшов вірного висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, однак відповідач у порушення умов договору свої зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. Зазначає, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання умов кредитного договору, чим порушує права банку. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 107 252 грн 23 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі. Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк»,суд першої інстанції виходив із того, що, подавши анкету - заяву від 25 липня 2007 року, яка містить умови про видачу кредитної картки «Універсальна», відповідач прийняв пропозицію позивача про укладення кредитного договору із встановленим кредитним лімітом у розмірі 14 410 грн 00 коп., а також підтвердив, що ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, та зобов`язався їх виконувати, а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами на сайті. Однак відповідач не повернув у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 34 817 грн 60 коп., пеню за прострочене зобов`язання у розмірі 65 851 грн 19 коп. та пеню за несвоєчасність сплати боргу у розмірі 1 000 грн. При цьому суд дійшов висновку про безпідставність стягнення з відповідача штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штрафу (процентна складова) у розмірі 5 083 грн 44 коп. за умови заявлення позивачем вимоги про стягнення неустойки у вигляді пені, а тому у позові в цій частині суд відмовив. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись у повному обсязі не можна з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 липня 2007 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої позивач надав йому грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 410 грн 00 коп., що підтверджується копією анкети-заяви (а.с.23), копією паспорта відповідача (а.с.59-60) та розрахунком заборгованості (а.с.9-22). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Також судом встановлено, що відповідач користувався отриманими кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту. Останнє погашення кредиту відповідач здійснив 28 травня 2015 року на суму 1 431 грн 71 коп., після чого оплати на погашення кредиту відповідачем не проводились, хоча відповідач продовжував користуватись кредитними коштами, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості (а.с.9-22). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд першої інстанції правильно захистив права позивача як кредитора та стягнув на його користь з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 34 817 грн 60 коп. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь банку пені за прострочене зобов`язання у розмірі 65 851 грн 19 коп. та пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 00 коп. у розмірі 1 000 грн 00 коп., з таких підстав. Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). За змістом ст.1056-1 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. В матеріалах справи наявна анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти, і яка не містить умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) та їх визначеного розміру. За таких обставин, з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов й розміру сплати пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача пені за прострочене зобов`язання та пені за несвоєчасність сплати боргу, а тому позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині задоволенню не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведеного вище належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочене зобов`язання та пені за несвоєчасність сплати боргу. Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк», з якими погодився суд першої інстанції, про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі, досягли згоди щодо розміру пені та штрафу, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею). Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Посилання суду першої інстанції на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір пені та штрафу, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів. Позовна заява містить посилання на те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в умовах не свідчить про не укладення договору. Колегія суддів відхиляє такі доводи позивача з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці Умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачем анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 34 817 грн 60 коп. з наведених вище підстав. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. АТ КБ «ПриватБанк» за подання до суду позову сплатило судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позов АТ КБ «ПриватБанк», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 623 грн 62 коп. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, місцезнаходження за адресою: 01001, місто Київ, вул.Грушевського, буд.1-Д) заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 34 817 грн 60 коп. У задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, місцезнаходження за адресою: 01001, місто Київ, вул.Грушевського, буд.1-Д) судовий збір у розмірі 623 грн 62 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: