Постанова 4855 № 320/4944/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4944/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у припиненні виплат йому пенсії з 01 червня 2019 року та зобов`язати поновити виплату раніше призначеної йому пенсії з 01 червня 2019 року, здійснивши виплату одночасно заборгованості за весь час затримки виплати, починаючи з 01 червня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийнятого відповідачем рішення, яким позивачеві припинено виплату пенсії у зв`язку із отриманням інформації про його перебування на обліку в пенсійному органі іншої держави та отримання у ньому пенсійних виплат. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що маючи одночасно громадянство Російської Федерації та України та отримуючи пенсію в РФ, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за тим самим видом, і умисно не повідомив територіальний орган ПФУ про наявність у нього громадянства іншої держави та отримання у ній пенсії. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом не надано оцінки факту його постійного місця проживання в Україні станом як на момент звернення по призначення пенсії, так і на момент прийняття рішення про припинення виплати, отже твердження відповідача про переїзд з Російської Федерації до України, у зв`язку із чим і було прийнято рішення про припинення пенсійних виплат, матеріалами справи не підтверджується та свідчить про протиправність такого рішення. Також, апелянт доводить, що пенсійні виплати, які він отримує в Російській Федерації та Україні не є рівнозначними, що підтверджується листом відділення Пенсійного фонду Російської Федерації по Томській області від 31 жовтня 2019 року № 277059/19, який проігноровано судом першої інстанції. Так, в зазначеному листі пенсійний орган повідомляє, що отримувані позивачем виплати не передбачені законодавством України, у зв`язку із чим приписи ст. 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не можуть бути застосовані. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до протоколу № 1277 Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі від 16 серпня 2013 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку згідно з ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі поданої ним 13 серпня 2013 року заяви. Позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Славутичі Київської області з 13 серпня 2013 року по 31 травня 2019 року. Листом від 12 грудня 2018 року № 11572/05 відповідачеві було надано для опрацювання списки пенсіонерів, паспортні документи яких за обліками Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими, та щодо яких наявна інформація в електронній базі даним одержувачів пенсій. У зв`язку з цим 26 лютого 2019 року з метою перевірки можливих зловживань з боку пенсіонерів, відповідачем направлено запит № 724/03 до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо перебування на обліку, зокрема, позивача. У відповідь на цей запит, Пенсійним фондом Російської Федерації направлено лист від 20 травня 2019 року № Ип-21-3/17543, в якому зазначалось, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділенні Пенсійного фонду Російської Федерації по Томській області. Отримавши таку відповідь, 10 червня 2019 року Управлінням Пенсійного фонду України у місті Славутичі Київської області прийнято розпорядження, яким виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено до з`ясування обставин. В результаті листування з відділенням Пенсійного фонду Російської Федерації по Томській області, відповідачем з`ясовано, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Пенсійному фонді Російської Федерації по Томській області як одержувач пенсії по старості, призначеної згідно з поданою заявою від 05 липня 2013 року та паспорта громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданого 11 липня 2003 року «УВД ЗАТО Северск Томской области» з місцем реєстрації у АДРЕСА_1 . В подальшому, відповідач листом від 18 вересня 2019 року № 1174/102/24 сповістив позивача, що в результаті листування з відділенням Пенсійного фонду РФ по Томській області встановлено факт подвійної виплати пенсії (в Україні і по Російській Федерації), у зв`язку з чим сума пенсії, отримана позивачем на території України за період з 08 липня 2013 року по 31 травня 2019 року в загальному розмірі 683 581, 60 грн, є виплаченою надміру та підлягає поверненню на підставі рішення № 67 від 16 вересня 2019 року про утримання надміру виплачених сум пенсій. Вважаючи рішення про припинення виплати пенсії безпідставним та таким, що порушує його права, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт власних повноважень довів перед судом правомірність свого рішення, в той же час, надані позивачем доводи і докази не доводять наявності підстав для його скасування та відновлення пенсійних виплат, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Так, згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV). Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. З 13 березня 1992 року діє Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, підписана Азербайджаном, Російською Федерацією, Білорусю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою, яка базується на територіальному принципі. Вказаною Угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення громадян держав-учасниць СНД, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. При цьому, при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. Відповідно до статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 Закону № 1058-IV. Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Відтак, позивач помилково вважає, що припинення виплати пенсії відбулось внаслідок зміни його місця проживання, оскільки визначальною обставиною в даному випадку, яка свідчить про законність рішення відповідача про припинення виплати пенсії, є призначення йому в Україні того ж виду пенсії, який він отримує в Російській Федерації. Враховуючи, що позивач, отримуючи пенсію в РФ, звернувся до відповідача із заявою про призначення того ж самого виду пенсії, не повідомивши про отримання пенсії в іншій державі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 на підставі ч. 1 статті 49 Закону № 1058-IV. Колегія суддів відхиляє твердження позивача, із посиланням на лист Пенсійного фонду Російської Федерації від 31.10.2019 № 27059/19, на відмінність отримуваних ним пенсійних виплат в Російській Федерації та Україні, оскільки твердження, на які спирається позивач («пострадавшему в результате радиационных или техногенных катастроф» та «принимавшему участие в ликвидации последствий катастрофы на Чернобыльской АЭС в зоне отчуждения») є не видом, а умовами призначення пенсії. Вид отримуваної пенсії в даному випадку - за віком. Твердження позивача, щодо незазначення, які саме з поданих ним документів містять недостовірні відомості, з огляду на буквальне тлумачення п. 1 ч. 1 статті 49 Закону № 1058-IV, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки в даному випадку вбачається факт зловживання позивача, з чим кореспондуються положення ч. 1 ст. 50 Закону № 1058-IV, за якими суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не має права на одночасне отримання двох ідентичних пенсій в обох державах, а тому з урахуванням дати постановки на облік в пенсійному органі, дії відповідача є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк