Постанова 4851 № 520/11505/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 р.Справа № 520/11505/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Лук`янцева С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 07.02.20 року по справі № 520/11505/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківський області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1539-25-У від 11.04.2019. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги - відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) противоправною, постановленою з порушенням норм чинних законів та підзаконних актів, такою, що порушує конституційні права позивача (ст. ст. 3, 41 Конституції України) та не відповідає повноваженням, які надані державним органам ст. 19 Конституції України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що у 2014-2015 роках відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування» у фізичних осіб - підприємців не виникало обов`язків платників ЄСВ, у інших осіб тільки у разі провадження діяльності. Фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та інші фізичні особи-підприємці у разі неотримання доходу нараховують ЄСВ самостійно. Фіскальна служба не має повноважень щодо обчислення ЄСВ фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та тих підприємців, що не отримали доходу, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ. Крім того, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. При цьому, нарахування ЄСВ за 2013-2015 роки здійснено відповідачем з ІКП, що не відповідає чинній редакції Закону на момент 2013-2015 років. Позивач зазначає, що відповідачем перенесено дію редакції Закону, яка набрала чинності з 01 січня 2017 року, на попередні роки, з чим погодився суд першої інстанції. Також, позивач звертав увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України відповідач вже втратив право вимагати сплату недоїмки за четвертий квартал 2013 року-третій квартал 2015 року, але суд першої інстанції у рішенні не надав оцінку цим доводам позивача. Крім того, позивач зауважує, що у 2015 році не отримував доходів від підприємницької діяльності, але суд першої інстанції взяв до уваги неналежний доказ, який надав відповідач, а саме: електронну декларацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за 2015 рік. Ця електронна декларація не містить електронного підпису позивача та взагалі ніколи не подавалась позивачем, оскільки у нього відсутній електронний цифровий підпис. Також, позивач звертає увагу, що без такого реквізиту як електронний цифровий підпис (ЕПЦ) вважається, що електронний документ не створений, і тому не може розглядатися судом як доказ. Аналогічні висновки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2019 по справі 922/788/19. Позивач вважає, що оскільки така сама електронна декларація позивача (без електронного цифрового підпису позивача) надана відповідачем і за 2014 рік, то відповідачем взагалі не доведено, що позивач отримував доходи від підприємницької діяльності на протязі 2014-2015 років. Щодо нарахувань ЄСВ за 2017-2018 роки позивач зазначає, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає), протягом 15 днів, платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) поза межами законодавчо визначених строків не може вважатись правомірним. Як вбачається з вимоги про сплату боргу Ф-1539-У від 11.04.2019, борг був облікований станом на 31 жовтня 2018 року, але вимога була сформована лише у квітні 2019 року. Проте орган доходів та зборів був зобов`язаний облікувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу(недоїмки) зі сплати єдиного внеску платнику податків, як тільки борг по єдиному внеску перевищив десять гривень. Позивач вважає, що у даному випадку необхідно застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та наголошує на тому, що в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Аналогічного висновку дійшли суди у адміністративній справі № 620/507/19. Враховуючи викладене, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020, визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківський області про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 1539-25-У від 11.04.2019. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Позивач в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги. Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що позивач, ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з 30.01.2012 по 30.06.2015. Дата державної реєстрації - 23.09.1996. Дата взяття на облік - 23.09.1996. Види діяльності за КВЕД - 68.20 - Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 47.82 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (Витяг а.с. 43). Згідно з даними інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) ІС "Податковий блок" (КБК 71040000) станом на 31 грудня 2017 року обліковувався борг (недоїмка) з ЄСВ у сумі 8826,37 грн. Станом на 31.10.2018 сума боргу з єдиного внеску становила 24645,91 грн. На підставі зазначеного контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2018 № Ф-1539-25 в розмірі 24645,91 гривень. Вказана вимога надсилалася рекомендованим листом з повідомленням про вручення та повернулася до контролюючого органу з відміткою "із закінченням терміну зберігання". Оскільки вимога позивачем у передбачений законодавством термін не оскаржена, вказана вимога набула статусу узгодженої та була направлена до органів державної виконавчої служби. Позивачу стало відомо, що 25 квітня 2019 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирною Тетяною Василівною за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області відкрито виконавче провадження №58970379 та винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області боргу у розмірі 24645,91 грн. Позивач зазначає, що 23 жовтня 2019 року він дізнався, що видаткові операції за його картковими рахунками заблоковані виконавчою службою. 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 у Шевченківському відділі державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 58970379 та дізнався про те, що оскаржувана вимога № Ф-1539-25-У від 11.04.2019 стала підставою для відкриття зазначеного вище виконавчого провадження. Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1539-25-У від 11.04.2019 протиправною та такою, що не відповідає вимогам Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування" та Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 та дії Головного управління ДФС у Харківській області стосовно нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправними та такими, що порушують права позивача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з висновку про їх необґрунтованість. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з такого. Стаття 67 Конституції України встановлює, що платник податків зобов`язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ). Відповідно до ст. 1 Закону №2464-VІ, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ, згідно з приписами якої платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Водночас періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абз. 5 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VІ). Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Частиною 10 статті 9 вказаного Закону встановлено, що днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, в редакції Наказу Міністерства фінансів України від 28.03.2016 № 393 (далі - Інструкція № 449). Відповідно до п. 1, п. 2 Розділу VI Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ встановлено, що платники ЄСВ (у тому числі фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Аналогічну норму передбачено п. п. 2 п. 5 Розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015. Отже, приписами чинних норм законодавства чітко визначено строк сплати до бюджету фізичними особами - підприємцями ЄСВ, а саме: до 20 числа місяця, наступного за попереднім кварталом. Матеріалами справи підтверджено, що Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 по платежу: "Єдиний внесок" (код бюджетної класифікації 71040000) 20.01.2014 проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2013 рік, як підприємцю на спрощеній системі оподаткування, в 2014 році також відбулись нарахування ЄСВ за 1-3 квартали 2014 року, в 2015 році - за 4 квартал 2014 року та 1-2 квартали 2015 року, але сплата відсутня. 09.02.2018 проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік, як підприємцю на загальній системі оподаткування, але сплата відсутня. В 2018 році також відбулись нарахування ЄСВ за 1-3 квартали 2018 року. Саме у зв`язку з наявністю у ФОП ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2018 року недоїмки зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 24645,91 грн. було сформовано та надіслано вимогу № Ф-1539-25 від 21.11.2018. До вимоги увійшли: - розрахункова сума єдиного внеску за 2013 рік - у розмірі 1218,67 грн.; - єдиний внесок за І квартал 2014 року - в сумі 1267,95 грн.; - єдиний внесок за II квартал 2014 року - в сумі 1267,95 грн; - єдиний внесок за III квартал 2014 року - в сумі 1267,95 грн; - єдиний внесок за IV квартал 2014 року - в сумі 1267,95 грн; - єдиний внесок за І квартал 2015 року - в сумі 1267,95 грн.; - єдиний внесок за II квартал 2015 року - в сумі 1267,95 грн; - розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік - у розмірі 8448,00 грн.; - єдиний внесок за І квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн.; - єдиний внесок за II квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн; - єдиний внесок за III квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн. В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування в період з 01.01.2012 по 30.06.2015. Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-VI затверджено такі розміри мінімальної заробітної плати: 1147 грн. - з 01.01.2013 по 30.11.2013; 1218 грн. - з 01.12.2013 по 31.12.2013. Відповідно до ст. 7 Закону №2464-VІ сума єдиного соціального внеску за окремий місяць не може бути меншою за розмір мінімального страхового платежу. Сума знімального страхового платежу визначається шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати на 34,7 % (ставка ЄСВ для ФОП на єдиному податку). Отже, платники єдиного податку мали сплачувати у 2013 році такі суми ЄСВ: - 398,01 грн. (1147/100х34,7) - за період з 01.01.2013 по 30.11.2013. - 422,65 грн. (1218/100х34,70) - за період з 01.12.2013 по 31.12.2013. Законом України «Про державний бюджет на 2014 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 1218 грн. на місяць, а тому у 2014 році мінімальний страховий внесок складав 422,65грн. (1218/100х34,7), тобто за 2014 рік позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 5071,80 грн. Законом України «Про державний бюджет на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень на місяць, а тому у першому та другому кварталах 2015 року мінімальний страховий внесок складав 422,65 грн. (1218/100х34,7), тобто за 6 місяців 2015 року позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 2535,90 грн. З 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку) отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахувань, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 №2464-VІ). Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону). Максимальна база величини нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ). Отже, з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону, як і ті, які не отримують дохід (прибуток) від провадження підприємницької діяльності. З 01.01.2018 Законом України від 03.10.2017 № 2148-УІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" у п. 2 частини 1 ст. 7 Закону №2464 для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал). Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску. Сума боргу за 2017 рік та за 9 місяців 2018 року по сплаті ФОП ОСОБА_1 єдиного соціального внеску контролюючим органом розрахована виходячи з розміру мінімального страхового внеску за місяць, який складав у 2017 році - 704 грн., у 2018 році - 819,06 грн. Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3200 грн. на місяць, а тому у 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704 грн. (3200/100х22), тобто за 2017 рік позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 8448 грн. Законом України «Про державний бюджет на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3723 грн. на місяць., а тому у 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06 грн. (3723/100х22), тобто за 9 місяців 2018 року позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 7371,54 грн. Отже, за 2017 рік та за 9 місяців 2018 року позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 15819,54 грн. (8448+7371,54), а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2018 №Ф-1539-25 в частині нарахувань за 2017-2018 роки правомірно складена на підставі облікових даних ФОП ОСОБА_1 з інформаційної системи Головного управління ДФС у Харківській області. Згідно з п. 3 розд. VI Інструкції № 449, контролюючий орган має право надсилати (вручати) вимогу у разі зростання або часткового зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску. На підставі вимог Інструкції № 449 контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2018 № Ф-1539-25 в розмірі 24645,91 гривень, яку було направлено на адресу ОСОБА_1 (а.с. 59-60). Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з зарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абз. 10 ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VІ). У зв`язку з чим, вказана вимога набула статусу узгодженої та була направлена до органів державної виконавчої служби. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ). Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 №2464-VІ). Твердження апелянта, що він як фізична особа - підприємець, що обрав спрощену систему оподаткування, тому для нього сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не є обов`язковою - суперечить приписам зазначеного Закону. Окрім того, посилання в апеляційній скарзі позивача на те, що відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в ред. з 2013 р.) обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності, а тому у фізичних осіб-підприємців до 01.01.2017 р. не виникало обов`язків платників ЄСВ, не приймаються до уваги, оскільки до позивача вказані положення не застосовуються, так як позивач має статус фізичної особи - підприємця. Колегія суддів зазначає, що законодавством передбачено обов`язок позивача своєчасно сплачувати податки та збори, встановлені чинним законодавством. Проте доказів сплати єдиного соціального внеску позивачем до суду не надано. У той же час матеріалами справи підтверджено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, що здійснює підприємницьку діяльність. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що у 2014-2015 роках він не отримував доходи як фізична особа-підприємець та не подавав до територіального органу доходів і зборів податкову звітність за зазначені періоди, оскільки податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2014-2015 роки не містять електронного підпису позивача, спростовуються наданими стороною відповідача доказами, що містяться в матеріалах справи та не можуть бути підставою для звільнення особи від обов`язку сплати внеску (а.с. 67-72). Відповідно до абз. 2 п. 3 ст. VI Інструкції № 449 фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: - якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску; - якщо платник має на кінець календарного місяця борг зі сплати фінансових санкцій. Як вбачається з наданої інтегрованої картки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , станом на 31.10.2018 у позивача обліковується борг зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 24645,91 грн. Вимога про сплату боргу по ЄСВ № Ф-1539-25 від 21.11.2018 сформована в автоматичному режимі у відповідності з сумою боргу, що обліковується на момент формування вимоги у картці платника. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що вимога про сплату єдиного внеску приймається лише, зокрема, на підставі акту перевірки. Так, відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою, в свою чергу, є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №826/11623/16. З урахуванням зазначеного, наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску є самостійною підставою для направлення платнику вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VІ. Враховуючи наведені норми законодавства та те, що позивач був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок на момент винесення спірної вимоги, але в порушення вимог чинного законодавства не здійснював такі сплати, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість (недоїмка), колегія суддів вважає, що відповідачем обґрунтовано та правомірно було винесено вимога про сплату боргу (недоїмки). Доводи апелянта про несвоєчасність складення та направлення на його адресу податкової вимоги не спростовують її обґрунтованість в частині встановлення зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ. Така обставина не може слугувати для скасування вимоги та звільнення позивача від обов`язку сплати ЄСВ, адже за приписами ч. 16 ст. 25 Закону №2464-VІ строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується. Колегія суддів зазначає, що у даному випадку підлягають застосуванню норми ст. 25 Закону №2464-VІ, а ні Податкового кодексу України. Фіскальний орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 Інструкції №

449. При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера У (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у фіскальному органі. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою) фізичній особі, якщо, зокрема, її вручено особисто такій фізичній особі. Отже, відповідачем сформовано податкову вимогу від 21.11.2018 № Ф-1539-25 в розмірі 24645,91 грн. у встановленому порядку та дотриманні положення щодо порядку вручення податкової вимоги позивачеві, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 59,60). У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких входять і фізичні особи-підприємці), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Враховуючи те, що станом на 31.10.2018 за даними інформаційних систем контролюючого органу за позивачем обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 24645,91 грн., яка сформована наростаючим підсумком у зв`язку з несплатою недоїмки за попередні періоди, а вимога винесена 21.11.2018, тобто в межах строку, передбаченого Інструкцією № 449, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість тверджень апелянта щодо недотримання строків винесення податкової вимоги. Щодо доводів апелянта про необхідність застосування положень Закону України «Про внесення змін до Закону № 2464-VІ щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 № 592-IX, який набрав чинності 03.06.2020, суд не бере їх до уваги, оскільки апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції на момент ухвалення такого рішення та, окрім того, пункт 9-15 зазначеного Закону передбачає механізм списання сум недоїмки, нарахованої платнику єдиного внеску за заявою платника. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно, відповідно до положень чинного законодавства України, сформована та направлена до позивача оскаржувана податкова вимога. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було надано оцінку доводам позивача, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, колегія суддів зазначає, що, оцінюючи наведені відповідачем доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені у позові, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржників у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте у розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, що не виключає його обов`язок по сплаті єдиного внеску. В цьому контексті правомірне стягнення єдиного внеску не може розглядатися як втручання держави у мирне та вільне володіння особи своїм майном(коштами). Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач під час винесення спірного рішення діяв на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тоді як позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність його рішення, що оскаржується. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року по справі № 520/11505/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді С.С. Рєзнікова І.С. Чалий Повний текст постанови складено 22.06.2020 року