Постанова 4872 № 916/3461/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року Справа № 916/3461/19 м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді М.А. Мишкіної, суддів О.Ю.Аленіна, Л.В. Лавриненко секретар судового засідання Р.О. Кияшко за участю представників учасників справи: від ФОП Зозулі Ю.М. - не з`явився; від ФОП Кошель О.А. - Савицька О.М. - за ордером; Гусаров О.Л. - за ордером; від ТОВ "САНАФАРМ" - не з`явився. Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зозулі Юрія Миколайовича на рішення господарського суду Одеської області від 18 лютого 2020 року у справі №916/3461/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Зозулі Юрія Миколайовича до Фізичної особи-підприємця Кошель Оксани Анатоліївни третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "САНАФАРМ" про визнання договору недійсним склад суду першої інстанції: суддя Гут С.Ф. час і місце ухвалення рішення: 18.02.2020р., 12:45год. м.Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №13 повний текст рішення складений 28.02.2020р. Учасники процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 16.06.2020р. згідно ст.ст.233, 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови. встановив: 20.11.2019 року Фізична особа-підприємець Зозуля Юрій Миколайович звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кошель Оксани Анатоліївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "САНАФАРМ" про визнання недійсним договору оренди від 01.12.2018р., укладеного між ФОП Зозуля Ю.М. та ФОП Кошель О.А.. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на норми ст.ст. 16, 202, 203, 215, 227, 626, 628, 629, 774 ЦК України, ст. 197 ГК України, п. 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів недійсними» та вмотивовані порушенням відповідачем істотних умов договору оренди нежилого приміщення №01/12-18 від 01.12.2018р., використання орендованого приміщення не за цільовим призначенням та передача його в суборенду третій особі - ТОВ "САНАФАРМ" без погодження з орендодавцем (ФОП Зозулею Ю.М. ). Орендоване приміщення №8 за адресою: Одеська обл. м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, буд.№58г ФОП Кошель О.А. отримала в оренду для використання його під аптечний заклад (аптеку), але ФОП Кошель О.А. ніколи не отримувала та не має ліцензії на здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у той самий час таку господарську діяльність в орендованому ФОП Кошель О.А. приміщенні здійснює інша юридична особа - ТОВ "САНАФАРМ", тому укладений договір не відповідає ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та має бути визнаний недійсним згідно ст. 227 ЦК України. 05.12.2019р. від ФОП Зозулі Ю.М. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Білгород-Дністровським міськрайонним судом цивільної справи №495/2794/19 за позовом ФОП Кошель О.А. до Зозулі Ю.М. та ОСОБА_2 про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21.03.2019р., визнання вказаного договору частково недійсним, визнання недійсними договорів від 05.08.2019р., скасування державної реєстрації та визнання права власності. Протокольною ухвалою від 16.01.2020р. (занесена до протоколу судового засідання) у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено. 28.01.2020р. від ФОП Кошель О.А. надійшли письмові пояснення щодо позову ФОП Зозулі Ю.М. , в яких відповідач зазначає наступне: - обставини на які посилається позивач стосовно наявності у нього права власності на житлове приміщення №8 оспорюються відповідачем шляхом подання відповідного позову до Білгород-Дністровського міськрайонного суду, та одночасно також буде вирішено чинність договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2018р. після 21.03.2019р. - ФОП Кошель О.А. під час здійснення своєї господарської діяльності добросовісно виконує усі обов`язки, які покладено на неї законодавством України та договором оренди та передача орендованого майна в суборенду відбулася за письмовим погодженням орендодавця і з укладенням відповідного договору. - з аналізу ст. 203, ч. 1 ст. 215ЦК України умовою недійсності договору є недодержання стороною вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину, а невиконання умов договору не є підставою для визнання його недійсним , а може бути підставою для його розірвання чи покладення обов`язку щодо його виконання, тому заявлені позивачем уявні порушення договору оренди не мають своїм наслідком визнання його недійсним. Рішенням господарського суду Одеської області від 18.02.2020р. у задоволені позову ФОП Зозулі Ю.М. до ФОП Кошель О.А. про визнання договору недійним відмовлено. Рішення обґрунтоване посиланням на норми ст.ст.11, 14, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 236, 261,509 , 626, 627,628, 629,651, 652, 653, ЦК України, ст. 20,175, 179, 181, 193, 283 ГК України та вмотивоване тим, що в даному випадку суд не вбачає в діях сторін спірного договору будь-якого порушення вимог чинного законодавства України, які були обов`язкові при укладенні такого договору, що могло б бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, відсутнє порушене право позивача, з огляду на обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги. Позивачем в обґрунтування позову зазначено виключно про відсутність його дозволу на передачу орендованого відповідачем приміщення №8 за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 58г в суборенду будь-яким третім особам, що спростовується матеріалами справи. У даному випадку судом не встановлено обставин, які б у сукупності давали підстави для висновку про недійсність спірного договору, тобто позивачем у межах цього провадження не доведено належними та допустимими доказами стверджувану ним в заявленому позові обставину. У зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 18.02.2020р. Зозуля Ю. М . звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та ухвали ти нове, яким у повному обсязі задовольнити позов ФОП Зозулі Ю.М. до ФОП Кошель О.А. про визнання договору оренди нежитлового приміщення №01/12-18 від 01.12.2018р. недійсним; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував та відхилив доводи визнання відповідачем обставини введення позивача в оману з приховуванням та замовчуванням обставини, що особисто ФОП Кошель О.А. не має на меті отримувати ліцензію для використання орендованого приміщення з метою розміщення аптечного закладу (аптеки), а не шляхом укладання Договору суборенди та надання у розпорядження, використання без дозволу власника приміщення третій стороні.. Позивач, укладаючи з відповідачем Договір нежилого приміщення №01/12-18 від 01.12.2018р., діяв під впливом обману, оскільки істотні обставини та домовленості сторін оспорюваного договору не відповідають дійсності, наявність обставин, а саме наявність суборендатора не відповідають волі позивача породжених даним правочином та причиною невідповідності вказаних обставин є умисні дії відповідача. Суд заслухавши пояснення сторін та з`ясувавши під час розгляду справи невірне застосування позивачем не тих норм права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно міг здійснити правильну правову кваліфікацію останніх та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення Позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те. яким законом слід керуватися при вирішені спору (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц), застосовними нормами є ст.ст. 229, 230 ЦК України, оскільки відповідач навмисно замовчував інформацію, яка могла вплинути на волевиявлення позивача. Також скаржник зазначає, що господарський суд при ухвалені оскаржуваного рішення не врахував та не надав належної оцінки фактичним обставин, які мають значення для справи, не вірно застосував правову норму для вирішення спору та дійшов помилкового висновку. Суд помилково обґрунтовує своє рішенням висновками про відсутність встановлених законодавством підстав для зміни або розірвання оспорюваного договору оренди, так як такі позовні вимоги при розгляді справи №916/3461/19 не заявлялися. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020р. витребувано від господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3461/19; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зозулі Юрія Миколайовича на рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2020р. у справі №916/3461/19 до надходження матеріалів даної справи з господарського суду Одеської області. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зозулі Юрія Миколайовича на рішення господарського суду Одеської області від 18 лютого 2020 року у справі №916/3461/19; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст.263 ГПК України строк для подання відзиву (з доказами його направлення учасникам справи) на апеляційну скаргу до 15.04.2020р.; роз`яснено іншим учасникам справи їх право в строк до 15.04.2020р. подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань . 08.04.2020р. до суду поштою надійшов відзив ФОП Кошель О.А. на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що законодавство України не пов`язує невиконання умов договору з можливістю визнання його недійсним, однак визнає такі обставини підставою для його розірвання чи покладення обов`язку щодо виконання зобов`язання. Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності в діях сторін спірного договору будь-якого порушення вимог чинного законодавства України, які були обов`язковими при укладанні такого договору і що могли б бути підставою для визнання договору недійсним. Встановивши відсутність порушення прав позивача по справі саме оскаржуваним договором, суд законно відмовив у задоволенні позову . Такий висновок суду свідчить про те, що оспорюваний позивачем договір не може вважатись нікчемним або неукладеним. Тому вміщення до мотивувальної частини цього ж судового рішення речення щодо нікчемності договору є опискою та підлягає виключенню із вказаного судового рішення. 09.04.2020р. до суду поштою надійшли додаткові пояснення ФОП Зозулі Ю.М. до апеляційної скарги, в яких зазначає, що суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не застосував закон, який підлягав застосуванню (Конституція України, ГПК України, Висновки Верховного Суду, Конвенція та рішення ЄСПЛ). Скаржник також вказує, що з урахуванням обставин, що викладені в апеляційній скарзі, а також зважаючи на відсутність застосування судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення висновків, що викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц, Великої Палата Верховного Суду (пункти 85,86 Постанови від 04.12.2019 р. по справі №917/1739/17), а також за відсутності застосування положень ч. 4 ст. 236 ГПК України та без врахування принципу процесуальної економії, слідує висновок про необгрунтованість рішення господарського суду Ухвалою від 29.04.2020р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.06.2020р. Ухвалою суду апеляційної інстанції (яка занесена до протоколу судового засідання) від 02.06.2020р. відкладено розгляд справи на 16.06.2020р. В судовому засіданні 16.06.2020р. представники ФОП Кошель О.А. проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували з мотивів її необґрунтованості. Представники ФОП Зозулі Ю.М. та ТОВа «Санафарм» в судове засідання не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення копій ухвали про призначення справи до розгляду на 16.06.2020р. у матеріалах справи. Від представника ФОП Зозулі Ю.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на запровадження Кабінетом Міністрів України на території України карантинних заходів з метою подолання гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2" та лист Ради суддів від 1103.2020р. в якому Рада суддів висловила прохання утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачає обов`язкової присутності учасників сторін. Вказане клопотання колегією суддів відхилено. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Колегія суддів враховує, що участь представників учасників справи у засіданні суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась. Окрім цього, згідно з частиною 4 статті 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ) під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України. На виконання Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Тобто, скаржник, бажаючи взяти участь у судовому засіданні, проте обмежений у такій можливості у зв`язку з карантинними заходами, відповідно до приписів статті 197 ГПК України мав право взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду може бути здійснено за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon". Проте відповідного клопотання скаржником заявлено не було. Окрім того, колегія суддів враховує, що апеляційне провадження у цій справі було відкрито ухвалою від 23.03.2020р. і розгляд справи вже відкладався за аналогічним клопотанням позивача з підстав дії обмежувальних заходів, запроваджених на території України у зв`язку із карантином, при цьому скаржник не скористався наданим йому процесуальним правом на участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції. З таких обставин відкладення апеляційного розгляду за поданим вдруге клопотанням апелянта з однакових підстав не відповідає принципу пропорційності та порушуватиме засаду розумності строків розгляду справи. Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 01.12.2018р. між Фізичною особою - підприємцем Зозулею Юрієм Миколайовичем (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Кошель Оксаною Анатоліївною (Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення №01/12-18, згідного п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування приміщення загальною площею 76,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 2.1, 3.1 Договору №01/12-18 приміщення, що орендується, надається орендареві для використання під аптечний заклад - аптеку. Передача та повернення приміщення здійснюється на підставі підписання даного Договору та Акту приймання-передачі приміщення орендарем та орендодавцем. В пункті 4.1 Договору №01/12-18 сторони погодили, що термін оренди складає 2 роки та 11 місяців з 01.12.2018р. до 01.11.2021р. з моменту прийняття приміщення, що орендується на підставі підписаного договору та Акту приймання-передачі Пунктом 6.2. Договору оренди визначено право Орендодавця перевірити використання приміщення за призначенням не частіше одного разу на рік. Згідно п. 7.1 Договору №01/12-18 орендар зобов`язується, зокрема, використовувати приміщення, що орендується, виключно за призначенням. Орендар має право передавати орендоване приміщення в суборенду іншим особам чи організаціям за письмовим погодженням орендодавця (п.7.2 Договору). За невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків згідно даного Договору сторони несуть відповідальність, яка передбачена діючим законодавством України (п.8.2 Договору). В день укладення договору оренди 01.12.2018р. приміщення було передано відповідачу за відповідним Актом приймання-передачі приміщення. Позивач оспорив договір оренди в судовому порядку з мотивів порушення відповідачем його умов внаслідок передачі орендованого приміщення в суборенду третій особі без письмової згоди орендодавця та всупереч вимогам ст. 774 ЦК України, а також з підстав його укладення відповідачем без відповідної ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами всупереч вимогам ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» За змістом ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. За приписами ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Водночас, за приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За приписами ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Відповідно до ч.1, а ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше (можливість передачі об`єкта оренди в суборенду без згоди Орендодавця) оспорюваним договором оренди не передбачено, натомість пункт 7.2. договору оренди передбачає наявність письмової згоди Орендодавця на таку передачу. Стверджуючи про відсутність своєї згоди як письмової, так і усної на передачу майна в суборенду, позивач вказує на неотримання будь-яких запитів від відповідача з цього питання. Натомість, відповідач наголошував на надання саме письмового дозволу ФОП Зозуля Ю.М. на передачу об`єкта в суборенду, проте не надає будь-яких належних доказів щодо цієї обставини в додаток до своїх пояснень на позов ( які він вважає відзивом на позовну заяву ). Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Колегія суддів констатує , що обставина укладення договору суборенди за згодою чи без згоди Орендодавця для вирішення даного спору не має істотного значення, до предмету доказування не входить, позаяк ця обставина не підлягає встановленню при ухваленні рішення за предметом позову - визнання договору недійсним. Предметом доказування в такому спорі є дотримання сторонами договору вимог чинного законодавства при його укладанні (ч.1 ст. 203 ЦК України), адже саме за такими підставами ФОП Зозуля Ю.М. заявив свої вимоги в суді. Відповідач не спростовує обставину укладення договору суборенди з ТОВ «Санафарм», визнає і сам факт провадження діяльності з торгівлі лікарськими засобами в орендованому приміщенні не ним, а третьою особою ТОВ «Санафарм», стверджуючи без надання будь-яких доказів цього наявність письмової згоди ФОП Зозуля Ю.М. на передачу об`єкта в суборенду. Відповідно до ст. 610, ч.1 ст. 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Приймаючи до уваги визначення предмету доказування ч.2 ст. 76 ГПК України, порушення відповідачем умов договору оренди (п. 7.2) та вимог ч.1 ст. 774 ЦК України є обставиною, що підлягає доказуванню в межах спору про розірвання договору оренди від 01.12.2018р., або спору про визнання договору суборенди між ФОП Кошель О.А. та ТОВ «Санафарм» недійсним, а для визнання договору оренди від 01.12.2018р. недійсним значення не має. Відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Згідно ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» господарська діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім імпорту активних фармацевтичних інгредієнтів), а також охоронна діяльність підлягають ліцензуванню відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", "Про лікарські засоби" та "Про охоронну діяльність". Вказаний закон втратив чинність 28.06.2015р. у зв`язку з прийняттям Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Відповідно до ст. 7 ЗУ "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає, зокрема, така господарська діяльність, як виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів, (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про лікарські засоби"; Встановлення обставини укладання договору суборенди без згоди орендодавця є підставою для притягнення відповідача до відповідальності відповідно до умов договору та чинного законодавства України, зокрема підставою для розірвання договору , та не може слугувати підставою для визнання такого договору оренди недійсним в розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Вимога розірвання договору позивачем не заявлена, як і не оспорений договір суборенди з підстав його невідповідності вимогам ч.1 ст. 774 ЦК України. Зважаючи на передбачення можливості передачі орендованого приміщення в суборенду, якою відповідач скористався, орендоване приміщення використовується за його цільовим призначенням особою, яка має відповідну ліцензію на здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у відповідності до умов Договору №01/12-18 (п.1.1. Договору), - ТОВ «Санафарм» за ліцензією на роздрібну торгівлю лікарськими засобами від 26.03.2012р. Умови договору оренди не визначають, що саме ФОП Кошель О.А. та виключно вона як суб`єкт підприємницької діяльності повинна була мати таку ліцензію для забезпечення використання приміщення за його призначенням (під аптеку), що у сукупності із п. 7.2. договору оренди робить необґрунтованою вимогу визнання договору оренди недійсним згідно ч.1 ст. 227 ЦК України. З огляду викладеного, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання Договору оренди нежитлового приміщення №01/12-18 недійсним. З приводу аргументів скаржника, що встановивши невірне застосування позивачем норм права, які регулюють спірні відносини, суд мав надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з встановлених обставин справи та самостійно визначити, яка норма підлягає застосуванню, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. В той же час, такі дії здійснюються судом в межах обраного позивачем способу захисту його прав, які він вважає порушеними, з урахуванням зазначених позивачем підстав та предмету спору. ФОП Зозуля Ю.М. звернувся до господарського суду з позовом до ФОП Кошель О.А., про визнання договору оренди недійсним, зазначаючи, що на момент укладання договору відповідачка не мала ліцензії на роздрібну торгівлю лікарськими засобами , не планувала використовувати орендоване приміщення за його цільовим призначенням та без погодження з орендарем передала орендоване приміщення в суборенду . Згідно з ч.1, п. 4 і 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Таким чином, незважаючи на обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися саме позивачем, а не судом ( Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15). Відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів вважає, що введення позивача в оману є новою підставою позову, що з`явилася вже в суді апеляційної інстанції, адже така підстава мала бути обґрунтована ще в суді першої інстанції із посиланням на обставини, що свідчать про обман з боку відповідача при укладенні договору. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на ч.1 ст. 230 ЦК України, як підставу визнання правочину недійсним у зв`язку з введенням позивача при його укладенні в оману апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки така підстава для визнання недійсним договору ФОП Зозулею Ю .М . не зазначалося в позовній заяві, вказане питання під час розгляду даної справи господарським судом Одеської області не досліджувалось, між тим в силу приписів частини 5 статті 269 ГПК України підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в суді апеляційної інстанції не розглядаються. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності не спростовують правильність висновку місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, важливим та суттєвим аргументам ФОП Зозулі Ю.М. надана оцінка судом апеляційної інстанції. Поряд з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду, що спірний договір оренди №01/12-18 є нікчемним в силу положень ст. 220 ЦК України. Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідно до ч.1, 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років. В даному випадку договір оренди укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що виключає обов`язковість його нотаріального посвідчення та, як наслідок його нікчемність в силу прямої вказівки в законі. Вказаний помилковий висновок не призвів до ухвалення неправильного по суті судового рішення та не може бути достатньою підставою для його скасування чи зміни на підставі ст. 277 ГПК України. Також помилковим та необґрунтованим є твердження суду у тексті мотивувальної частини рішення від 18.02.2020р. у справі №916/3461/19, що твердження позивача про відсутність його письмової чи усної згоди на передачу об`єкта оренди в суборенду спростовується матеріалами справи. (сторінка 8 абз. 6). Колегія суддів знов констатує недоведеність посилань відповідача на наявність письмової згоди позивача на передачу приміщення в суборенду, яка виходячи з предмету позову та його підстав не могла вплинути на результати вирішення даної справи. В процесі апеляційного розгляду справи колегією суддів не встановлено порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права для виходу за межі доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги відхилені судом апеляційної інстанції, тому оскаржуване судове рішення господарського суду Одеської області залишається без змін як ухвалене в цілому у відповідності до норм матеріального та процесуального права відповідно до ст.276 ГПК України. Відповідно до ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі. Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2020р. у справі №916/3461/19 залишити без змін, Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Зозулю Юрія Миколайовича. Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.287,288 ГПК України (з урахуванням норм п.4 розділу 10 "Прикінцеві положення" ГПК України). Повна постанова складена 22 червня 2020 року. Головуючий суддя М.А. Мишкіна Суддя О.Ю. Аленін Суддя Л.В. Лавриненко