Постанова 4870 № 909/845/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" червня 2020 р. Справа №909/845/19 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Желік М.Б. судді Орищин Г.В. Галушко Н.А. за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П. розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Шрамко Марії Степанівни б/н від 15.01.2020 (вх.ЗАГС. №01-05/402/20 від 27.01.2020) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2019 (суддя Матуляк П.Я., повний текст рішення складено 03.01.2020) у справі № 909/845/19 за позовом: Фізичної особи підприємця Шрамко Марії Степанівни до відповідача: Фізичної особи підприємця Кінаша Віталія Івановича про зобов`язання не чинити перешкод в користуванні майном за участю представників: від позивача: не з`явився від відповідача: адвокат Галущак Л.О., Кінаш В.І. Учасникам процесу роз`яснено їх права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2019 у справі № 909/845/19 у задоволенні позову Фізичної особи підприємця Шрамко Марії Степанівни до Фізичної особи підприємця Кінаша Віталія Івановича про зобов`язання не чинити перешкод в користуванні майном відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задоволити повністю, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020 справу № 909/845/19 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Орищин Г.В., Галушко Н.А. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 04.03.2020. 27.02.2020 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. До відзиву додано копію повідомлення про розірвання договору оренди від 24.12.2019 та від 21.01.2020 з доказами надсилання та вручення позивачу. 04.03.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді (члена колегії) Галушко Н.А. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 розгляд справи призначено на 01.04.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 відкладено розгляд справи на 13.05.2020. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від відкладено розгляд справи на 10.06.2020. В судовому засіданні 10.06.2020 представник відповідача зазначила, що на момент розгляду апеляційної скарги термін дії договору оренди закінчився, оскільки відповідач як орендодавець в місячний строк до дня закінчення терміну дії договору звернувся до орендаря з повідомленням про його розірвання, проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, оскаржене рішення просила залишити без змін. Позивач (апелянт) явки повноважного представника в судове засідання 10.06.2020 не забезпечив, хоча належним чином та завчасно був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на адресу суду не надходило. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Врахувавши те, що явка сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, апелянт був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання і не звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне. Фізична особа-підприємець Шрамко Марія Степанівна звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Кінаша Віталія Івановича про зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні майном, а саме приміщенням площею 7,7 кв.м, що знаходиться у торговому павільйоні №147 по вул. Б. Хмельницького в місті Калуші шляхом звільнення вказаного приміщення від сторонніх осіб, надавши безперешкодний доступ фізичній особі-підприємцю Шрамко Марії Степанівні до вказаного приміщення на час дії договору оренди від 01.01.13. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.13 між ФОП Тенюх О.В., як орендодавцем, та ФОП Шрамко М.С., як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позивач використовує нежитлове приміщення площею 7,7 кв.м частини павільйону АДРЕСА_4 . Чинність вказаного договору для відповідача - ФОП Кінаша В.І. як нового власника торгового павільйону №147 площею 133,8 кв.м з терасою, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджено висновками Верховного Суду у постанові від 12.03.19 у справі №909/367/18, однак, відповідач перешкоджав позивачу використовувати орендоване приміщення, а з 16.07.18 повністю позбавив позивача можливості доступу до орендованого приміщення, про що позивач повідомляв Калуське ВП ГУНП в Івано-Франківській області. Позивач звертає увагу, що спірне приміщення передано відповідачем третім особам. Позивач звертався до відповідача із вимогою про усунення перешкод в користуванні приміщенням, але така вимога залишена без задоволення. Позовні вимоги обґрунтовує приписами ст.283 Господарського та ст.15, 16, 525, 629, 631,759 Цивільного кодексів України. Відповідач, заперечуючи позов, зазначав, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.08.17 приміщення торгового павільйону йому не було відомо про те, що позивач орендує частину торгового павільйону на підставі договору оренди від 01.01.13. Посилаючись на договори оренди, копії яких ним долучено до відзиву, відповідач звертає увагу, що усі підприємці, які орендували це приміщення у попереднього власника, уклали з відповідачем нові договори оренди, крім позивача. Натомість позивач відмовився надати копію договору оренди від 01.01.2013, укладеного з ФОП Тенюх О.І., відтак відповідач звернувся до Калуського ВП ГУНП з метою встановлення особи та підстав зайняття спірного приміщення, що підтверджується висновком Калуського ВП ГУНП від 05.04.18. Відповідач зазначає, що у договорі оренди нежитлового приміщення від 01.01.13 відсутня істотна умова - площа приміщення, а також відсутній акт приймання-передачі цього приміщення в оренду позивачеві. Стверджує, що у приміщенні торгового павільйону відсутнє приміщення площею 7,7 кв.м, що підтверджено технічним паспортом, виготовленим станом на 02.11.19. Також відповідач заперечує твердження позивача про направлення на його адресу вимог про усунення перешкод в користуванні орендованим приміщенням. Крім того, відповідач вважав, що оскільки згідно ст.283 Господарського кодексу України позивачу передано в оренду індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, то це повинно бути відображено у договорі. В обґрунтування заперечень проти позову посилався на ст.139, 321, 387, 628, 760 Цивільного та ст. 179, 283, 284 Господарського кодексів України. Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржене рішення дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на відсутність у торговому павільйоні приміщення площею 7,7 кв.м, недоведеність позивачем факту передачі йому в оренду приміщення саме площею 7,7 кв.м згідно з договором оренди від 01.01.13 та факту перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні орендованим приміщенням. Апелянт вважає, що оскаржене рішення підлягає скасуванню як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд дійшов хибних висновків щодо недоведеності позивачем факту передачі в оренду приміщення саме 7,7 кв.м. відповідно до договору оренди від 01.01.2013, відсутності в торговому павільйоні приміщення, площею 7,7 кв.м. та недоведеності позивачем факту перешкоджання відповідачем у користуванні орендованим приміщенням. На переконання апелянта, обставину про те, що приміщення, яким на підставі договору оренди користується ФОП Шрамко М.С., є площею 7,7 кв.м. встановлено у постанові Верховного суду від 12.03.2019 у справі №909/367/18, а відтак, у відповідності до ч.4 ст.75 ГПК України, така обставина не підлягає доказуванню. Той факт, що відповідач в якості доказу відсутності в торговому павільйоні приміщення площею 7,7 кв.м. надав технічний паспорт, виготовлений у листопаді 2019 року, підтверджує обґрунтованість заявлених позовних вимог, а саме факт перешкоджання у користуванні майном, оскільки відповідач здійснив перепланування приміщення, яке відповідно до умов договору оренди має право використовувати позивач - орендар, таким чином, що тепер спірне приміщення не існує. Окрім того, відповідач не заперечує, що приміщення використовується третіми особами, і відповідач проігнорував направлені на його адресу вимоги про забезпечення можливості користуватись орендованим майном, незважаючи на те, що договір оренди від 01.01.2013 є чинним. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить аргументи на спростування доводів апеляційної скарги, а саме зазначає, що у договорі оренди, укладеному між ФОП Тенюх О.В. та ФОП Шрамко М.С. від 01.01.2013 не вказано площі частини павільйону, яка передається в оренду позивачу, тобто відсутня істотна умова договору оренди, як і відсутній акт приймання-передачі приміщення. Щодо встановленої в постанові Верховного суду від 12.03.2019 у справі №909/367/18 обставини про площу спірного приміщення, відповідач звертає увагу, що вказану постанову прийнято у справі за його позовом до ФОП Шрамко М.С. про виселення із приміщення, і у ній суд зазначає площу, яку фактично займала позивач, а не площу, яку їй було передано відповідно до договору оренди. Щодо виготовлення технічного паспорта приміщення в листопаді 2019 року відповідач пояснює, що придбане ним приміщення торгового павільйону потребувало ремонту, тому було проведено ремонт та реконструкцію приміщення, внаслідок чого приміщення площею 7,7 кв.м. відсутнє. Відповідач заперечує факт перешкоджання у користуванні приміщенням, оскільки він звертався до позивача у березні-квітні 2018 року з пропозицією переукласти договір оренди, в той час у приміщенні була вільна площа, однак позивач відмовилась. Щодо вимог про усунення перешкод в користуванні приміщенням відповідач наголошує, що жодної кореспонденції від позивача не отримував, у наданих позивачем доказах відправлення - поштових накладних вказано один і той же номер телефону для відправника і для отримувача, що підтверджує отримання направлених листів у відділенні поштового зв`язку відправником, а не адресатом. Матеріалами справи підтверджуються наступні фактичні обставини справи. 01 січня 2013 року між фізичною особою-підприємцем Тенюх О.В. як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем Шрамко Марією Степанівною як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення частини (розмір площі не зазначено) павільйону АДРЕСА_4. Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками. Відповідно до п.1.2. договору приміщення передається в оренду актом прийому-передачі в належному санітарному стані. Відповідно до п.7.1 вказаного договору термін його дії складає 2 роки 5 місяців і закінчується 31.05.2015. У пункті 7.2. договору встановлено, що якщо в місячний термін до закінчення строку договору жодна сторона не звернулась одна до одної про його розірвання, він автоматично продовжується на той же термін. 22 серпня 2017 року між Фізичною особою - підприємцем Кінашем В.І. та Тенюх Оксаною Володимирівною укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан Ольгою Михайлівною, реєстровий №702, відповідно до якого відповідач придбав торговий павільйон АДРЕСА_4. У справі №909/367/18 за позовом ФОП Кінаша В.І. до ФОП Шрамко М.С. про виселення з незаконно займаного приміщення та стягнення 30000 грн. збитків, Господарський суд Івано-Франківської області встановив, що договір оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2013 року приміщення пролонгований, незважаючи на зміну власника, та діяв на час ухвалення рішення суду (03.08.2018), доказів його розірвання, припинення чи визнання в судовому порядку недійсним суду не було надано. З таким висновком погодився Верховний суд у постанові від 12.03.2019 у справі №909/367/18, на яку покликається позивач. Із врахуванням п.7.1. договору, який передбачає термін дії договору - 2 роки і 5 місяців, який закінчується 31.05.2015, договір оренди було пролонговано до 31.10.2017, а згодом - до 31.03.2020. Слід зазначити, що відповідач до відзиву на апеляційну скаргу надав докази направлення на адресу позивача повідомлення про розірвання договору оренди та повідомлення про припинення договору оренди з доказами надсилання ФОП Шрамко М.С., однак, вказані докази суд апеляційної інстанції не бере до уваги з огляду на те, що такі не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції і виникли після ухвалення оскарженого рішення. Також у постанові Верховного суду від 12.03.2019 у справі №909/367/18 зазначено, що згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 19.09.2017, нежитлове приміщення літ."А" на вул. Б. Хмельницького, 32Г у м. Калуші складається з приміщень площею: 26,6кв.м., 6,3кв.м, 23,4кв.м., 40кв.м., 24,3кв.м., 7,7кв.м., 2,3кв.м., 1,6кв.м. (санвузол), 1,6кв.м. (санвузол). За договорами оренди нежитлових приміщень №1, №2, №3, №4 від 01.04.2018, укладеними між ФОП Кінаш В.І. та приватними підприємцями Подільською Н.Є., Глухенко В.В., Лутчин І.І. та Ковальовою Л.П. , позивач передав їм в оренду приміщення площею 26,6кв.м., 6.3кв.м., 23,4кв.м. та 24,3кв.м. Згідно зі ст.75 ГПК України зазначені обставини не потребують доказування. У позовній заяві зазначено, що відповідач перешкоджав позивачу використовувати орендоване приміщення, а з 16.07.18 повністю позбавив позивача можливості доступу до орендованого приміщення площею 7,7 кв.м. 02.04.19 та 24.04.19 позивачем направлено відповідачу вимоги щодо надання позивачу можливості користування орендованим приміщенням. Факт направлення вимог відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення, накладними та фіскальними чеками. Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами з адресою АДРЕСА_2 , виготовлений станом на 02.11.2019, у приміщенні торгового павільйону (громадського будинку з господарськими будівлями) відсутнє приміщення площею 7,7 кв.м. У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. В силу ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч.1 ст.283 ГК України). Згідно із ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи власником торгового павільйону, частину якого орендує позивач відповідно до договору оренди від 01.01.2013, є ФОП Кінаш І.В. - відповідач. Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом ч1.ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). При цьому, відповідно до ст.396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Таким чином, і права власника, і права орендаря підлягають рівному захисту. Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Із змісту наведених правових норм випливає, що позивач, звернувшись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, зобов`язаний довести наявність або відсутність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що пов`язані з його особою. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Позивач звернулася до суду з позовом про зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні майном, а саме приміщенням площею 7,7 кв.м, що знаходиться у торговому павільйоні АДРЕСА_4 шляхом звільнення вказаного приміщення від сторонніх осіб, надавши безперешкодний доступ позивачу до вказаного приміщення на час дії договору оренди від 01.01.13. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять акту приймання-передачі частини приміщення, підписання якого передбачено умовами договору, договір оренди від 01.01.2013 не містить відомостей щодо розміру площі, що передається в оренду, таким чином, позивач не довела належними, допустимими та вірогідними доказами, що їй належить право оренди частини приміщення, належного відповідачу, саме площею 7,7 кв.м., як визначено нею у позовних вимогах. Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що у постанові Верховного суду від 12.03.2019 у справі №909/367/18 встановлено обставину щодо площі частини приміщення, переданого у користування ФОП Шрамко М.С., відповідно до договору оренди від 01.01.2013, оскільки цитати із постанови, які наведені в апеляційній скарзі, розміщено в описовій, а не мотивувальній частині постанови, та стосуються, зокрема, правових позицій позивача і відповідача у справі №909/367/18, а не висновків суду. Щодо доводів апелянта про те, що здійснення реконструкції торгового павільйону відповідача, внаслідок якої приміщення площею 7,7 кв.м. перестало існувати, є підтвердженням факту здійснення відповідачем перешкод в користуванні орендованим майном, колегія суддів відхиляє за безпідставністю, оскільки, позивач не довела суду, що на підставі договору оренди має право користуватись саме приміщенням площею 7,7 кв.м. Слід також зазначити, що у відповідності із загальними положеннями цивільного законодавства про найм (оренду) капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк ( ч.2 ст.776 ЦК України). В договорі оренди від 13.03.2013 відсутні погоджені сторонами умови щодо здійснення капітального ремонту речі, переданої у найм. Щодо доводів про використання спірного приміщення третіми особами, слід зазначити, що відповідач надав суду копії договорів оренди нежилих приміщень визначеною площею (26,6 кв.м., 243 кв.м., 23,4 кв.м. та 6,3 кв.м.), які розташовані за адресою АДРЕСА_4 ) укладених 01.04.2018 з Подільською Н.Є , Ковальовою Л.П. , Лутчин І.В. та Глухенком В.В. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.09.2018 про внесення відомостей в ЄДРСР за №12018090170001051 з приводу перешкоджання в господарській діяльності ПП Шрамко з боку Кінаша В. та невстановлених осіб, на який покликається позивач, не містить жодних відомостей щодо наявності чи обставин здійснення перешкоджання у користування орендованим майном. У відповіді Калуського ВП ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області від 30.10.2019 №20225б/59/108/2019 на запит адвоката Галущак Л.О. повідомлено, що на даний час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄДРСР за №12018090170001051 від 06.09.2018 прийнято рішення про його закриття. У статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено принцип змагальності сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними, допустимими та вірогідними доказами обставин, на які покликався як на підставу позову, а отже, позов про зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні майном, а саме приміщенням площею 7,7 кв.м, що знаходиться у торговому павільйоні АДРЕСА_4 шляхом звільнення вказаного приміщення від сторонніх осіб, надавши безперешкодний доступ позивачу до вказаного приміщення на час дії договору оренди від 01.01.13 задоволенню не підлягає. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає. Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника. Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні вимог апеляційної скарги Фізичної особи підприємця Шрамко Марії Степанівни б/н від 15.01.2020 (вх.ЗАГС. №01-05/402/20 від 27.01.2020) - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2019 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений заявником за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Матеріали справи №909/845/19 повернути в місцевий господарський суд. Повний текст постанови складено 22.06.2020. Головуючий суддя Желік М.Б. суддя Орищин Г.В. суддя Галушко Н.А.