Постанова 4803 № 183/6706/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4299/20 Справа № 183/6706/17 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кредитної спілки «Союз-Дніпро», на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року по справі за позовом Кредитної спілки «Союз-Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: В грудні 2017 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов Кредитної спілки «Союз-Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року позовні вимоги Кредитної спілки «Союз-Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Союз-Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 3077/16 від 08.12.2016 р., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 6 633,00 грн., проценти за користування кредитом з урахуванням прострочення платежу в сумі 8 516,67 грн., а всього - в сумі 15 149,67 грн. (п`ятнадцять тисяч сто сорок дев`ять грн. 67 грн.). В задоволенні іншої частини позовних вимог Кредитної спілки «Союз-Дніпро» - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Союз-Дніпро», судові витрати у розмірі 1 600,00 грн. грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.). В апеляційній скарзі Кредитна спілка «Союз-Дніпро», просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні солідарно з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Кредитної спілки «Союз-Дніпро» до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити в повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу Кредитної спілки «Союз-Дніпро» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 08 грудня 2016 року між Кредитною спілкою "Союз-Дніпро" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3077/16, у відповідності до якого, Кредитна спілка "Союз-Дніпро" надала ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 7 000,00 грн. строком на 10 місяців з 08 грудня 2016 року по 07 жовтня 2017 року, а відповідач, в свою чергу, зобов`язалась у встановлений у договорі строк повернути грошові кошти за графіком, сплатити суму відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 5,95 % щомісяця від суми залишку заборгованості за кредитом та відповідно до п. 4.4 Договору сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 0,5 % на день на суму залишку заборгованості за кредитом у разі прострочення сплати кредиту понад 15 днів (а.с. 27-28). Грошові кошти були отримані відповідачем ОСОБА_1 08 грудня 2016 року, що підтверджується видатковим касовим ордером № 3286 від 08 грудня 2016 року (а.с. 30). Згідно умов договору, ОСОБА_1 зобов`язалась погашати заборгованість за кредитом щомісяця у період з 1 по 16 число кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості, яка складається з заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом (п. 4.2 кредитного договору). Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. На підставі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. В порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 відступила від виконання своїх зобов`язань перед позивачем, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 15 149,67 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом 6 633,00 грн. та заборгованості з відсотків 8 516,67 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком позивача (а.с. 26). Також судом першої інстанції встановлено, що 16 травня 2017 року позивач звертався на адресу відповідача ОСОБА_1 із вимогами про погашення заборгованості за кредитом (а.с. 31, 32), які залишились без задоволення. Позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції задовольнив частково в сумі 15 149,67 грн., а в частині стягнення з ОСОБА_2 відмовив. Що стосується до вимог позивача щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 є. як поручителя, суд першої інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Судом першої інстанції було встановлено, що з наданого позивачем договору поруки № 3077/16 від 08 грудня 2016 року, укладеного з ОСОБА_2 вбачається, що остання добровільно бере на себе обов`язки перед кредитодавцем відповідати по зобов`язанням позичальника, котрі виникають з умов кредитного договору № 3077/16 від 29 березня 2016 року (п. 1.1 договору поруки), в свою чергу кредитний договір № 3077/16 укладений з ОСОБА_1 08 грудня 2016 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не надано жодних пояснень, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 солідарно разом з ОСОБА_1 відповідає перед КС "Союз-Дніпро" за виконання останньою умов саме кредитного договору, укладеного 08 грудня 2016 року. Посилання апелянта, що в Договорі поруки невірно вказана дата Кредитного договору у зв`язку із суто технічною помилкою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних підтверджень даному факту матеріали справи не містять та зазначені обставини відносяться до внутрішньої діяльності КС Союз-Дніпро, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частинами 1,7 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, в справі що розглядається в першу чергу потребує доказування наявність кредитних відносин і обов`язок по доказуванню цієї обставини лежить саме на позивачеві. Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов`язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов`язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України. Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов`язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов`язком певного суб`єкта. В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов`язком саме позивача у справі. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 не заперечувала факт поручительства, проте суд першої інстанції дав можливість поручителю уникнути відповідальності та не виконувати взяті на себе зобов`язання згідно із Договором поруки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам. Як вбачається з матеріалів справи, КС Союз-Дніпро в обґрунтування своїх позовних вимог було надано договір поруки №3077/16 від 08 грудня 2016 року, укладений з ОСОБА_2 , за умовами якого остання добровільно бере на себе обов`язки перед кредитодавцем відповідати по зобов`язанням позичальника, котрі виникають з умов кредитного договору №3077/16 від 29 березня 2016 року (п. 1.1 договору поруки). Між тим, кредитний договір №3077/16 був укладений КС Союз-Дніпроз ОСОБА_1 08 грудня 2016 року. Отже, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості саме за кредитним договором №3077/16 від 08 грудня 2016 року, так як остання добровільно взяла на себе обов`язки відповідати перед кредитодавцем по зобов`язанням позичальника, котрі виникають з умов кредитного договору №3077/16 від 29 березня 2016 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Союз-Дніпро» - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2019 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича