Постанова 4801 № 137/1370/19

Справа № 137/1370/19 Провадження № 22-ц/801/1170/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2020 рокуСправа № 137/1370/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л. О. (суддя-доповідач), суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., за участю секретаря судового засідання Куленко О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Гопкіна П. В. в приміщенні суду в смт. Літин, - в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду через систему Електронний суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1000 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами банку", складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі надавши відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього станом на 30 вересня 2019 року виникла заборгованість по тілу кредиту 428,25 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом 167616,71 грн., заборгованість за пенею та комісією 6599,03 грн. Виходячи з наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача 428,25 грн. - заборгованість за кредитом, 127571,60 грн - заборгованість по процентах за користування за кредитом з 02 вересня 2011 року по 31 березня 2019 року. 28 грудня 2019 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним. Зустрічний позов мотивовано тим, що договір кредиту укладено 02 вересня 2011 року, тобто на час укладення договору позивачеві виповнилось 17 років, що свідчить про те, що він не набув повної цивільної дієздатності відповідно до положень статей 30, 34 ЦК України. Виходячи з наведеного, ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив договір б/н від 02 вересня 2011 року укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на отримання кредиту визнати недійсним. Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 10 січня 2020 року прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним. Об`єднано зустрічний позов в одне провадження із первісним позовом /а. с. 74/. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 27 березня 2020 року в задоволенні первісного позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним задоволено. Визнано недійсним кредитний договір б/н від 02 вересня 2011 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , на отримання кредиту в сумі 1000,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. у відшкодування витрат зі сплати судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день укладення оспорюваного кредитного договору від 02 вересня 2011 року йому виповнилось лише повних 17 років 3 місяці 22 дні, отже, кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою в стані неповної цивільної дієздатності, докази щодо надання згоди батьками ОСОБА_1 на укладення цього кредитного договору у матеріалах справи відсутні. Для укладання кредитного договору фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та є підставою для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним кредитного договору. Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк». Основними доводами апеляційної скарги є те, що позичальником було укладено кредитний договір з кредитним лімітом в сумі 1000 гривень, який не виходить за межі дрібного побутового правочину, а тому не потребує згоди батьків ОСОБА_1 .. Договір про надання банківських послуг від 02 вересня 2011 року відноситься до дрібних побутових правочинів. АТ КБ «ПриватБанк» надано докази на підтвердження позовних вимог, які відповідачем за первісним позовом не спростовано. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» Рой В. Л. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Відповідач -позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 02 вересня 2011 року та отримав кредит у розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач за превісним позовом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, складає між ним і банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 02 вересня 2011 року станом на 30 вересня 2019 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість по тілу кредиту 428,25 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом - 167616,71 грн., заборгованість за пенею та комісією - 6599,03 грн. Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день укладення оспорюваного кредитного договору від 02 вересня 2011 року ОСОБА_1 виповнилось лише повних 17 років 3 місяці 22 дні, отже, кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою в стані неповної цивільної дієздатності, докази щодо надання згоди батьками ОСОБА_1 на укладення цього кредитного договору у матеріалах справи відсутні. Для укладання кредитного договору фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та є підставою для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним кредитного договору. Суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції такими, що грyнтуються на обставин справи, встановлених судом, та нормах матеріального і процесуального права з огляду на наступне. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Пунктом другим частини першої статті 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до частини першої статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Судом першої інстанції встановлено, що 02 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 000 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день укладення оспорюваного кредитного договору, йому виповнилось 17 років. 02 вересня 2011 року ОСОБА_1 ознайомився з довідкою про умови кредитування з використання кредитної картки та отримав кредитну картку «Універсальна» 55 днів пільгового періоду з кредитним лімітом на суму 0,00 грн. Станом на цей день відповідачу виповнилось 17 років, а тому він не мав повної цивільної дієздатності. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 ЦК України). За положеннями частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, справа № 289/1996/16-ц. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки договір було укладено з відповідачем, який не мав повної цивільної дієздатності, що є підставою для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний ліміт було установлено на платіжну карту відповідача після досягнення ним повноліття не мають правового значення, оскільки кредитний договір, складовими якого є заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, був укладений у 2011 році, коли ОСОБА_1 не мав повної цивільної дієздатності. Для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним. Безпідставними також є посилання банку на положення пункту 4 частини першої статті 32 ЦК України, яким передбачено укладання неповнолітньою особою договору банківського вкладу та розпорядження коштами, які знаходяться на вкладному рахунку, оскільки нормами цієї статті визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів. При цьому, за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Посилання представника Банку на те, що суд першої інстанції при визнанні договору недійсним не застосував правові наслідки та не зобов`язав ОСОБА_1 повернути Банку все, що той отримав на його виконання, є безпідставними, оскільки відповідно вимог ч. 5 ст. 216 ЦК України вимоги про застосування наслідків оспорюваного недійсного правочину, на відміну від недійсного нікчемного правочину, суд може застосувати лише за заявою особи. Такої заяви Банк до суду не подавав. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27 березня 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський Повний текст постанови складено 19.06.2020 року.