Постанова 4824 № 357/4238/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ___________________________________ Справа №357/4238/13-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/8476/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. при секретарі Коліснику В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2020 року (суддя Кошель Б.І.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановила: рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2013 року, в якому виправлено описку ухвалою суду від 3 жовтня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 23-220/07- А від 26 березня 2007р. у розмірі 334 977,34грн та судові витрати у розмірі 1 204,35грн. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2014 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2013 року в частині стягнення пені за кредитним договором та судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 289 056грн 28коп. та судові витрати у розмірі 5 161грн 50коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін. 14 жовтня 2014 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області виправлено описку у виконавчому листі № 357/4238/13-ц, 2/357/4708/13, виданому 18 березня 2014 року, зазначивши суму стягнення «334 977,34грн». Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2019 року замінено сторону у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа по цивільній справі № 357/4238/13-ц, а саме: замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ». У лютому 2020 року ТОВ «АНСУ» звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання, посилаючись на те, що 21 листопада 2018 року з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого товариство набуло прав кредитора за зобов`язаннями ОСОБА_1 . Однак, при проведенні взаємозвірки з банком було виявлено відсутність в матеріалах кредитної справи оригіналів виконавчих листів, що свідчить про їх втрату банком та поважність причин пропуску строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання. Також заявник стверджував, що тільки з відповіді Білоцерківського РВ ДВС ГТУЮ уКиївській області від 12 вересня 2019 року їм стало відомо, що виконавчі листи № 357/4238/13-ц, 2/357/4708/13 були повернуті стягувачу згідно постанови державного виконавця від 29 червня 2016 року, так як ні постанову, ні виконавчі листи ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не отримувало. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ТОВ «АНСУ» просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою заяву задовольнити. Заявник посилається на неналежну оцінку судом поданих доказів та неповне з`ясування всіх фактичних обставин справи, оскільки на час звернення до суду із заявою про заміну сторони стягувача товариство не мало інформації про наявність виконавчого провадження, а знало лише про видачу виконавчих листів. Також заявник стверджує, що неодноразово звертався до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із запитами щодо наявності оригіналів виконавчих листів та лише листом від 23 квітня 2019 року банк повідомив, що ТОВ «АНСУ» були передані всі наявні оригінали документів. Не являючись стороною виконавчого провадження товариство не могло отримати інформацію щодо їх стану, тільки після досягнення домовленості з банком була направлена заява до виконавчої служби, відповідь на яку надана 12 вересня 2019 року, що свідчить про те, що заявник вчиняв дії для отримання доказів, необхідних для звернення до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів, в ході збирання яких було з`ясовано про закінчення строку для пред`явлення їх до виконання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити заявнику у поновленні строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, оскільки вказані заявником причини для поновлення строку не є поважними, враховуючи, що право вимоги за кредитним договором до ТОВ «АНСУ» перейшло у листопаді 2018 року, а у лютому 2019 року було замінено стягувача у виконавчому провадженні. ОСОБА_1 та Білоцерківський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.65, 66 т.2), у судове засідання не з`явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «АНСУ» Кононова І.К., який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2007р. між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 23-220/07-А, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 32 785 доларів США, який зобов`язалася повернути до 25 березня 2014 року та сплачувати проценти у розмірі 10% річних за користування кредитом (с.с.7-11 т.1). У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2013 року, в якому виправлено описку ухвалою суду від 3 жовтня 2014 року, на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» з ОСОБА_1 стягнута заборгованість за кредитним договором у сумі 334 977,34грн та судові витрати у розмірі 1 204,35грн. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2014 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2013 року в частині стягнення пені за кредитним договором та судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 289 056грн 28коп. та судові витрати у розмірі 5 161грн 50коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін. За заявою представника банку від 7 березня 2014 року (с.с.154 т.1) судом 18 березня 2014р. були видані два виконавчі листи на виконання вказаного рішення суду (с.с.166,167 т.1). 21 листопада 2018р. між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «АНСУ» укладений договір про відступлення прав вимоги, за яким ТОВ «АНСУ» набуло прав кредитора за зобов`язаннями ОСОБА_1 , у зв`язку із чим у січні 2019 року звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні, яка була задоволена ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2019 року. З відповіді Білоцерківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції уКиївській області від 12 вересня 2019р. № 14781 вбачається, що виконавчі листи № 357/4238/13-ц, 2/357/4708/13, видані 18 березня 2014р., були повернуті стягувачу згідно постанови державного виконавця від 29 червня 2016р. на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та направлені на адресу стягувача (с.с.243-244 т.1). Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було наведено поважних причин пропуску такого пропуску. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає наявним матеріалам справи, наданим заявником доказам та ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», редакція якої яка діяла на момент ухвалення судового рішення та видачі виконавчих листів, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року. Частиною 2 даної норми було передбачено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Таким чином, строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання був встановлений до 12 лютого 2015 року. З наданих суду документів вбачається, що виконавчі листи перебували на виконанні у Білоцерківському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області та постановою державного виконавця від 29 червня 2016 року повернуті стягувачу на підставі п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно вказаної норми виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Частиною 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції на час повернення виконавчих листів, було визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Отже, повторно виконавчі листі могли бути пред`явлені до примусового виконання до 29 червня 2017 року. Разом з цим, 2 червня 2016 року був прийнятий Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності 5 жовтня 2016 року. Пунктом 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Таким чином, виконавчі документи про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь банку могли бути повторно пред`явленні до примусового виконання до 29 червня 2019 року. Згідно ч. 1 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Звертаючись до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, заявник посилався на те, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» при укладенні договору про відступлення права вимоги не передав виконавчі листи, тому потрібен був певний час для розшуку виконавчих листі та з`ясування місце їх знаходження. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, так як набуваючи права кредитора та стягувача, ТОВ «АНСУ» зобов`язано було та мало таку можливість з`ясувати місцезнаходження виконавчих документів. Крім того, колегія суддів враховує, що з моменту набуття права вимоги (21 листопада 2018 року) та до закінчення строку для повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання (29 червня 2019 року), ТОВ «АНСУ» мало достатньо часу для прийняття необхідних заходів для з`ясування місцезнаходження виконавчих документів та вирішення процесуальних питань для пред`явлення їх до виконання. Твердження заявника про неможливість до 12 вересня 2019 року з`ясувати інформацію стосовно виконавчого провадження, враховуючи, що товариство не було його стороною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки 11 лютого 2019 року судом було замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «АНСУ» і з цього часу до заявника перейшли всі права стягувача, а відтак і сторони виконавчого провадження. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що зазначені заявником причини пропуску строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання є неповажними. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду залишається невиконаним, не можуть бути достатньою підставою для скасування ухвали суду, оскільки саме бездіяльність стягувача з приводу здійснення дій для виконання рішення суду, ухваленого на його користь, призвела до тривалого невиконання рішення суду. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець був обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися, однак, визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання. Крім того, цей строк є розумним та достатнім для вчинення таких дій. Посилання заявника на рішення Європейського суду з прав людини щодо обов`язковості виконання судового рішення про стягнення заборгованості не можуть бути єдиною підставою для поновлення пропущеного без поважних причин строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, так як вимагають добросовісної та законної поведінки кожного учасника судового процесу, у тому числі і стягувача на стадії виконання судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції з`ясовані обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, колегія суддів постановила: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» залишити без задоволення, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 19 червня 2020 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк