Постанова 4824 № 607/14434/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4241/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2020 року м. Київ Справа № 607/14434/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Осаулова А.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину, встановив: У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу (заробітку) щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з дня подачі позову до досягнення дитиною повноліття та визначити місце проживання дитини з матір`ю. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.04.2010 року між сторонами було укладено шлюб, від якого позивач та відповідач мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час позивач подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, спільна донька проживає разом із нею, позивач забезпечує її всім необхідним та матиме можливість і надалі це робити. Відповідач бере участь в утриманні доньки ОСОБА_4 , але позивач бажає, щоб розмір аліментів було визначено рішенням суду. На думку позивача, оскільки батько дитини є працюючою працездатною особою, який має можливість та зобов`язаний утримувати дитину, має на утриманні іншу дитину, аліменти на утримання якої сплачує за рішенням суду у розмірі 1/4 частини усіх його доходів, щомісячний розмір аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 має складати 1/4 частини усіх його доходів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі - 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14 червня 2019 року до досягнення нею повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовну вимогу про визначення місця проживання дитини і погодився, що спільна дочка ОСОБА_4 має проживати з матір`ю. Внаслідок особистих неприязних відносин між сторонами, відповідач постійно змінює свою позицію щодо проживання дитини, внаслідок чого між сторонами часто виникають сварки з приводу місця проживання дитини, свідком яких стає дочка, що негативно позначається на її психічному і душевному стані. Дитина слугує предметом для маніпуляцій з боку відповідача. Однак суд першої інстанції проігнорував вказані обставини з приводу конфліктів, які виникають щоразу, коли відповідач приїжджає та силою намагається забрати дитину. Так, 06 грудня 2019 року відповідач приїхав до дочки з наміром забрати її із собою, у результаті чого довелося звертатися до поліції, у зв`язку з чим 06.12.2019 року на відповідача внесено терміновий заборонний припис щодо контактів з позивачем. Про інші спроби відповідача забрати дочку вказується в інформаційній довідці, наданій Тернопільським відділом ГУ НП у Тернопільській області. Вважає, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дочки не вичерпаний, він дуже залежить від інших обставин, зокрема, вирішення питання поділу спільного майна тощо. Стверджує, що суд першої інстанції не став на захист інтересів дитини, її інтересів, як матері, порушивши у тому числі конвенційні засади захисту прав людини. Посилається на те, що в оскаржуваному рішенні суд вказує на відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини. Однак, у такому випадку п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено обов`язок суду закрити провадження у справі. Вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визначення проживання дитини з матір`ю є необґрунтованим, оскільки суд не дослідив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалася ця позовна вимога, не надав оцінку поясненням з приводу наявності спору про визначення місця проживання дитини. Крім того вказує, що при вирішенні питання про розмір аліментів суд неправомірно застосував норму про наказне провадження (ч.5 ст. 183 СК України) до процесуальних правовідносин позовного характеру, оскільки наказне провадження - це вид спрощеного провадження, в якому розглядається чітко визначене коло вимог, яким не притаманний спір про право. Таким чином, визначені вказаною нормою частки від заробітку платника аліментів, які стягуються на відповідну кількість дітей, є мінімальними і безспірними. У даному випадку вказана норма не може застосовуватися за аналогією, оскільки регулювання визначення судом розміру аліментів у позовному провадженні не містить жодних прогалин. Стверджує, що молодша дочка відповідача не може бути поставлена в гірші умови щодо її утримання, ніж старша, на утримання якої стягуються аліменти в розмірі 1/4 частині від доходу відповідача. Суд, визначивши аліменти на дочку сторін ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, вказав, що вважає такий розмір аліментів виправданим дійсними потребами дитини. Однак предметом дослідження суду не були дійсні потреби дитини, тому визначати, чи відповідає присуджений розмір аліментів потребам дитини, суд змоги не мав. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_6 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін. Звертає увагу на те, що позивач в апеляційній скарзі посилається частково на обставини, які взагалі не існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, в зв`язку з чим суд першої інстанції ці обставини не досліджував, а відповідач, відповідно не міг надати заперечення та пояснення з приводу обставин, які не досліджувались судом першої інстанції, оскільки такі обставини не існували. Обставина щодо винесення термінового заборонного припису на момент розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного судового рішення не існувала, а тому наявність такої обставини в будь-якому випадку не може бути підставою для скасування судового рішення. Вважає, що посилання апелянта на лист Тернопільського відділу поліції № 9573 від 19.12.2019 року, лист Тернопільського відділу поліції № М-107 від 23.12.2019 року, протокол опитування від 24.12.2019 року, та обґрунтування заявленого позову зазначеними доказами, є самостійними підставами позову, які не існували на момент розгляду справи у суді першої інстанції і на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, оскільки в позовній заяві позивач не посилався на обставини, які підтверджують додані до апеляційної скарги вищеперелічені докази. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права позивача у даному випадку з боку відповідача не порушені, враховуючи відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини, в зв`язку з чим правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині. Зазначає, що на утриманні відповідача перебуває дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від попереднього шлюбу відповідача, на користь якої він відповідно до рішення суду сплачує аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно. Таким чином відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України платник аліментів має сплачувати аліменти на двох дітей - одну третину заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Враховуючи те, що відповідач має сплачувати аліменти на двох неповнолітніх дітей, то загальна частка на двох дітей має становити 1/3 частина, тобто по 1/6 частині на кожну дитину з усіх видів заробітку (доходу). Вважає, що будь-які підстави для збільшення розміру аліментів порівняно з загальним правилом, встановленим ч. 5 ст. 183 СК України, відсутні. Той факт, що відповідач вже сплачує аліменти на іншу дитину, не може бути підставою для стягнення аліментів у даній цивільній справі у такому ж розмірі, як і на іншу дитину. В той час як стягнення аліментів у даній цивільній справі може бути підставою для зменшення розміру аліментів, які відповідач сплачує відповідно до рішення Крюківського районного суду м. Кременчука у цивільній справі №2-1929 до 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісячно. В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції з Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги визнав частково та не заперечував проти визначення місця проживання дитини з матір`ю. В частині визначення розміру аліментів - просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, їх представників, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що дитина сторін ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю, відповідач не заперечує проти проживання доньки з матір`ю, тому за вказаних обставин суду не надано доказів того, що права позивача в даному випадку з боку відповідача порушені, враховуючи відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини. Проте колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовними вимогами про визначення місця проживання дитини з матір`ю, позивач посилалась на те, що на час пред`явлення позову у червні 2019 року сторони проживають окремо: відповідач поживає у м. Кременчуці, позивач з дитиною мешкає у м. Тернополі. Проте між сторонами постійно виникають спори з приводу того, із ким з батьків має проживати дитина. Також позивач вказувала, що має самостійний стабільний середній дохід, проживає разом зі своєю матір`ю у трикімнатній квартирі, де обладнана окрема кімната для дитини, створені усі необхідні умови для розвитку і навчання дитини. Як встановлено з матеріалів справи, шлюб між сторонами було зареєстровано 17.04.2010 року ( а.с. 11). ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.с. 12). Згідно з довідкою ТОВ «МЖК Ірлага» від 05 червня 2019 року, ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом зі своєю донькою ОСОБА_4 , 2012 року народження, без реєстрації ( а.с. 13). Вказана квартира є трикімнатною, загальною площею 108,1 кв.м., належить матері позивача ОСОБА_10 ( а.с. 16-17). В заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач зазначала, що її місце проживання та місце проживання дочки ОСОБА_4 зареєстроване у АДРЕСА_2 , що також підтверджується даними її паспорта, хоча фактично вона переїхала на постійне місце проживання до м. Тернополя. Однак знятись із реєстраційного обліку у м. Києві позивач не має змоги, оскільки у неї напружені відносини з відповідачем, та відповідач не надає згоди на зняття з реєстрації у м. Києві дочки ОСОБА_4 , що перешкоджає позивачу зареєструвати своє постійне місце проживання та місце проживання дитини у м. Тернополі. Відповідно до ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільскої області від 11 липня 2019 року дана цивільна справа була передана для розгляду за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва з тих підстав, що позивач разом з дитиною зареєстровані у АДРЕСА_2 , а не за місцем проживання у м. Тернополі. Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Частиною 1 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року , держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 зазначив, що він визнає позов у частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 , та просить ухвалити рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити. Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Однак суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення без додержання вимог зазначеної норми, оскільки ухвала про відмову у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини в матеріалах відсутня та судом не приймалась. В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 підтвердив визнання ним позову у цій частині та не заперечував проти ухвалення судового рішення про визначення місця проживання дочки ОСОБА_4 разом з матір`ю, вказуючи про те, що проживання дитини разом з позивачем відповідатиме інтересам самої дитини. В апеляційній скарзі позивач також посилається на нові докази, долучені до апеляційної скарги: лист начальника ГУ НП в Тернопільській області від 23.12.2019 року за № М-107 щодо фактів звернення ОСОБА_1 про те, що її чоловік ОСОБА_2 без дозволу матері намагається забрати їх спільну дитину зі школи; лист начальника ГУ НП у Тернопільській області від 19.12.2019 року № 9573 про винесення заборонного припису щодо ОСОБА_2 ; протокол опитування адвокатом Вербіцькою М.В. 24.12.2019 року вчителя ЗОСШ № 4 м. Тернополя ОСОБА_11 щодо конфліктної ситуації між батьками дитини, що сталась у приміщенні школи. Однак посилання позивача в апеляційній скарзі на нові докази не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки докази щодо обставин, які виникли 01.10.2019 року, не були надані суду першої інстанції, і поважних причин такого ненадання доказів колегією не встановлено. Обставини щодо конфліктної ситуації між сторонами, що сталась 06 грудня 2019 року, виникли після ухвалення судом оскаржуваного рішення та не були предметом дослідження суду першої інстанції, а тому також не можуть бути прийняті до уваги. Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи вищевикладені обставини та оскільки відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги про визначення місця проживання дитини з матір`ю, вказане визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, відповідає інтересам малолітньої дитини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та стягуючи аліменти в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 14 червня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції виходив з наступного. З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 має також іншу доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання якої до досягнення повноліття у розмірі 1/4 частин доходу стягуються з нього на підставі виконавчого листа №2-1929 від 21.04.2005 року (а.с. 101-102). Оскільки загальний розмір аліментів на двох дітей за положеннями ч. 5 ст. 183 СК України має становити 1/3 частин доходів платника аліментів, тоді на одну дитину сума аліментів складає 1/6 частин. Сам по собі факт того, що на утримання дочки ОСОБА_7 відповідач сплачує аліменти у розмірі 1/4 частини доходів, не може бути підставою для стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 у такому ж розмірі, так як тоді відповідач загалом буде сплачувати на утримання дітей половину свого заробітку, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 183 СК України. Обставина перебування на утриманні платника аліментів інших осіб є підставою для подачі позову про зменшення розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_7 , що узгоджується з положеннями ст. 192 СК України. Крім того, позивач вказувала, що відповідач самостійно бере участь в утриманні доньки ОСОБА_4 , що не заперечувалось відповідачем, а тому, доказуванню згідно ст. 82 ЦПК України не підлягає. Проте колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині обґрунтування правових підстав для визначення розміру аліментів - 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, враховуючи наступне. Відповідно до ч.ч. 1- 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Частиною 5 ст. 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Таким чином, частиною 5 ст. 183 СК України визначені частки від заробітку платника аліментів, які стягуються на відповідну кількість дітей, при цьому зазначені частки застосовуються у разі звернення стягувача з заявою про видачу судового наказу. Враховуючи, що відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, то застосування положень ч. 5 ст. 183 СК України при визначенні розміру аліментів у даному випадку є безпідставним, оскільки позивачем ОСОБА_1 пред`явлено позов про стягнення аліментів на утримання однієї дитини. Тому у даному випадку підлягає застосуванню ч. 1 ст. 183 СК України, якою не встановлена певна частка, а передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Наявність у відповідача ОСОБА_2 іншої дитини - ОСОБА_7 , 2002 року народження, на утримання якої він сплачує аліменти на користь іншого стягувача - ОСОБА_14 , не може бути підставою для застосування норми ч. 5 ст. 183 СК України, що передбачає визначення розміру аліментів при розгляді заяви у наказному провадженні, а є обставиною, яка відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України враховується судом при визначенні розміру аліментів у позовному провадженні. Таким чином, застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню до даних правовідносин - ч. 5 ст. 183 СК України, є підставою для зміни оскаржуваного рішення та викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Як вбачається з матеріалів справи, з червня 2019 року позивач ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає у АДРЕСА_1 , у трикімнатній квартирі, що належить матері позивача ( а.с. 13-14, 16-17, 50-51). Дитина ОСОБА_4 навчається у 2-В класі Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 ( а.с. 41). Згідно з довідкою, виданою Кременчуцьким національним університетом імені М.Островського від 18.06.2019 року, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 у 2018 році становив 7852 грн. 52 коп. ( а.с. 42). Згідно з довідкою Тернопільського національного економічного університету від 03.07.2019 року № 206, ОСОБА_1 з липня 2019 року працює доцентом кафедри кримінального права та процесу вказаного університету ( а.с. 49). Відповідно до декларації ОСОБА_2 , поданої до НАЗК, про майно, доходи, витрати та зобов`язання фінансового характеру за 2018 рік ( а.с. 22-28), відповідач ОСОБА_2 проживає у м. Кременчуці Полтавської області, займає посаду начальника станції в Полтавській дирекції залізничних перевезень АТ «Укрзалізниця», загальна сума заробітної плати за 2018 рік становить 436 112 грн. Отже розмір середньомісячної заробітної плати відповідача ОСОБА_2 у 2018 році становив 36 342 грн. 66 коп. Як пояснив відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні, на даний період часу він продовжує працювати на тій самій посаді. На підставі виконавчого листа №2-1929 від 21.04.2005 року, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука, відповідач ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання іншої дочки - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частин з усіх видів заробітку (доходу) до повноліття дитини. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Частиною 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років визначений у сумі 2218 грн. на місяць. Таким чином, виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати відповідача ОСОБА_2 ( 36 342 грн. 66 коп.), а також враховуючи наявність іншої дитини, на утримання якої відповідач сплачує аліменти, колегія суддів дійшла висновку, що визначена судом першої інстанції частка в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку ( доходу) відповідача на утримання дочки ОСОБА_4 , 2012 року народження, на даний період часу відповідає вимогам ч. 2 ст. 182 СК України. Доводи апеляційної скарги позивача про те, дійсні потреби дитини перевищують визначений судом розмір аліментів, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що 1/6 частина від усіх видів заробітку ( доходу) відповідача є недостатньою для належного утримання дочки ОСОБА_4 , якій виповнилось 8 років, та забезпечення її гармонійного розвитку. Посилання позивача в апеляційній скарзі на необхідність у майбутньому здійснювати витрати для розвитку здібностей дитини ( плавання, малювання, вивчення іноземної мови) також не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні даного спору, оскільки участь батьків у додаткових витратах на дитину є їх обов`язком, а у разі наявності спору - розмір участі батьків у таких витратах визначається судом ( ст. 185 СК України). За викладених обставин колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром частки, яка буде щомісячно стягуватися з доходів відповідача як аліменти на дитину, а тому в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , 2012 року народження, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2019 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Згідно із положеннями статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини та прийняття постанови про задоволення цих вимог, то відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати: судовий збір, сплачений при поданні позову до суду першої інстанції - 768 грн. 40 коп., судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги - 1152 грн. 60 коп., а всього - 1921 грн. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-379, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини - скасувати та прийняти постанову: Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити. Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів на дитину - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року - залишити без змін. Відомості щодо сторін: Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання : АДРЕСА_1 . Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання : АДРЕСА_3 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.