Постанова 4818 № 646/224/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _______________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 16 червня 2020 року м. Харків справа № 646/224/15-ц провадження № 22-ц/818/3071/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач Репета Інна Анатоліївна розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року, постановлене під головуванням судді Шелест І.М., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 26 лютого 2020 року), - в с т а н о в и в: У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 146 238,08 доларів США, що за курсом НБУ від 20.11.2014 року складає 2 214 044,53 грн. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не був належним чином повідомлений про розгляд справи 17 лютого 2020 року, що є підставою для скасування рішення. Крім того, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11.08.2005 року в розмірі 46 629,37 доларів США, рішенням суду було звернуто стягнення на предмет іпотеки. Натомість сума боргу відповідача за вказаним кредитним договором складає 146238,08 доларів США. Забезпечувальне зобов`язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня. Позивач вказує, що сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги Банку. Тому ПАТ КБ «ПриватБанк» має право отримати решту суми, якої не вистачає у порядку, встановленому законом. Доказів погашення заборгованості за кредитним договором від 11.08.2005 року, відповідачем суду не надано. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ КБ «Приватбанк» використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та пені за порушення умов договору, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення у судовому порядку боржника, про що свідчать рішення Червонозаводського районного суду м. Харків від 14.05.2012 року та від 27.01.2014 року. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. А тому наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів, адже звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тому положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 11 серпня 2005 року між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAD0GF01270017 за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 29 700 доларів США строком до 08.08.2025 року (а.с.9-10). Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконує. Станом на 20.11.2014 року заборгованість відповідачки складає 146 238,08 доларів США, з яких: -28 619,23 доларів США заборгованість за кредитом; -18 789,15 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; -2 459,16 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; -96 370,54 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а.с.4-7). Як на підставу позовних вимог, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» посилалося на те, що наявні підстави для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11.08.2005 року у розмірі 146 238,08 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20.11.2014 року становить 2 214 044,53 грн., оскільки ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Сторони не заперечують, що на забезпечення виконання кредитного зобов`язання, 11 травня 2005 року між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 було укладено також договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 36,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачці на праві власності. Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст. 1 Закону України „Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 5 ст. 3 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України „Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України „Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України „Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Частиною 1 ст. 33 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харків від 14 травня 2012 року у справі №2-1724/11 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в розмірі 46 629,37 доларів США за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11.08.2005 року, а саме: звернуто стягнення на квартиру загальною площею 36,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання судових витрат (а.с.64-67). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 травня 2012 року змінено. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № НAD0GF01270017 від 11.08.2005 року в розмірі 46 629,37 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру загальною площею 36,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки № НAD0GF01270017 від 11 серпня 2005 року з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою -покупцем за початковою ціною , визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, з наданням повноважень на отримання витягу з Державного реєстру прав власності та інших повноважень, необхідних для укладення договору купівлі-продажу. В іншій частині рішення суду від 14 травня 2012 року залишено без змін (а.с.68-71). Рішення набрало законної сили. Наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 9 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14, від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня. Стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок забезпечувального зобов`язання. Зазначена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №921/107/15-г (провадження №12-117гс18) від 18 вересня 2018 року, постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, справа №761/31346/13-ц (провадження №61-3691св18). Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. З урахуванням таких правових висновків касаційного суду, предметом доказування по цій справі є наявність заборгованості по тілу кредиту, яка заявлена у позові, а також - чи здійснив Банк звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому розмірі, з урахуванням правової позиції про припинення нарахування процентів та пені після звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що має значення для з`ясування питання щодо розміру решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту). У письмових поясненнях до апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що в порядку виконання рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 травня 2012 року предмет іпотеки було реалізовано 11 листопада 2014 року. Сума реалізації склала 359 999,97 грн., що за курсом НБУ склало 22 826,18 доларів США. Отримані кошти від продажу предмета іпотеки направлені на погашення пені за кредитним договором № НAD0GF01270017 від 11 серпня 2005 року. Проте суми коштів, отриманої від реалізації предмета іпотеки, не вистачило для повного виконання рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 травня 2012 року. Позивач вважає, що Банк, не маючи права на стягнення донарахувань, здійснених після звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, має право на стягнення частини суми встановленої заборгованості в розмірі 46 629,37 доларів США, яка залишилася непогашеною після продажу предмета іпотеки, а саме: має право на стягнення 23 803,19 доларів США (46 629,37 22 826,18). Разом з тим позивач у позовній заяві ставить питання про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11.08.2005 року, що станом на 20.11.2014 року становить 146 238,08 доларів США, з яких: 28 619,23 доларів США заборгованість за кредитом; 18 789,15 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 459,16 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 96 370,54 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а.с.4-7). При цьому Банк зазначає, що зазначена сума заборгованості для позивача є значною та щоденно збільшується згідно умов кредитного договору. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб та юридичних осіб у спосіб, визначений законами України, але в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Однак Банк, у передбачений ст. 83 ЦПК України строк, не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин щодо предмету заявленого позову - про розмір решти заборгованості по тілу кредиту. Згідно із частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів не приймає до уваги надані позивачем письмові пояснення до апеляційної скарги разом з випискою по рахункам відповідачки, та не приймає до уваги вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідачки суми заборгованості за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11.08.2005 року у розмірі 23 803,19 доларів США, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Проте колегія суддів не може погодитись із мотивами відмови у задоволенні позовних вимог. Обгрунтовуючи відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, про що свідчить рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 травня 2012 року, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачки суми заборгованості за кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Незважаючи на те, що зобов`язання сторін за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11.08.2005 року не припинені, відсутні підстави для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у межах заявлених ним позовних вимог. Колегія суддів вважає, що у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав того, що Банк не зазначив у позові про часткове погашення боргу позичальником за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, та не довів наявність передбачених у ст. 83 ЦПК України виняткових обставин (поважних причин), з яких він не зміг вчасно надати до суду першої інстанції відповідних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про розмір решти заборгованості за кредитом, яка залишилася після звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилання апелянта на те, що справу розглянуто за відсутності ПАТ КБ «ПриватБанк», який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, - не приймаються колегією суддів, оскільки матеріали справи містять заяву представника позивача про розгляд справи без його участі за наявними в матеріалах справи доказами (а.с.40). До суду апеляційної інстанції представник позивача також не з`явився, просив розглядати справу без участі представника Банку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення виготовлено 18.06.2020 року.