Постанова 4803 № 183/7156/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4793/20 Справа № 183/7156/18 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Варенко О.П., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 12.10.2018 року за попереднім погодженням з профспілковим комітетом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» його було звільнено з посади водія за п.2 ст. 41 КЗпП України, трудову книжку він отримав через іншу особу 15.10.2018 року, у книзі видачі трудових книжок він не розписувався. В адміністрації товариства йому пояснили те, що його було звільнено, у зв`язку з втратою довіри через те, що він 21.09.2018 року з механізованого току вивіз 4 450 кг соняшника та отримав вигоду. Проте, 21.09.2018 року він не перевозив соняшник та не вчиняв жодних протиправних дій, ця неправдива інформація сфальсифікована, не доводиться жодним належним доказом, посилання адміністрації на наявність відеозаписів, які не збереглися на підприємстві, та які йому ніхто не показував, є недоведеною. Він багато років працює водієм такого виду автотранспорту, автомобілем ЗІЛ-130 не можливо перевезти 4 450 кг соняшника. Таким чином, він не вчиняв жодних винних дій, через які міг втратити довіру керівництва підприємства, тому прийнятий наказ про його звільнення є незаконним та підлягає скасуванню. Вказує на те, що через звільнення знаходився в постійній психологічній та нервовій напрузі, що завдало йому моральної шкоди. На підставі викладеного, просив визнати незаконним та скасувати наказ № 149-к/тр від 12.10.2018 року про його звільнення з посади водія, на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України; поновити його на роботі на посаді водія Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002»; стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 13 000 грн за період з 12.10.2018 року по 12.11.2018 року; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» № 149-к/тр від 12.10.2018 року «Про звільнення ОСОБА_2 з посади водія автотранспортних засобів, на підставі п.2 ст.41 КЗпП України». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002». Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 жовтня 2018 року по 11 лютого 2020 року у розмірі 237 169 гривень (двісті тридцять сім тисяч сто шістдесят дев`ять гривень). В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з таким рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку для звернення до суду з позовом; що суд не надав належної оцінки обставинам справи та залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_2 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, у відповідності до якого він приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до наказу № 140 від 02.07.2015 року СТВО АФ «Вільне-2002» Дьомкін А.О. прийнятий на роботу на посаду водія з 10 липня 2015 року (а.с. 65). 03 січня 2017 року між СТВРО АФ «Вільне-2002» та ОСОБА_2 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, у відповідності до якого ОСОБА_2 приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей (а.с. 66). 11 січня 2018 року СТОВ АФ «Вільне-2002» на підставі наказу директора № 189-ОД від 09.10.2018 року (а.с. 46), проведено службове розслідування, за результатами якого складено акт № 1 (а.с. 62). В ході проведення службового розслідування уповноваженою комісією встановлено, що 21 вересня 2018 року під час перегляду відеозаписів з камер відео спостережень, що встановлені на механізованому току, виявлено факт вивезення соняшника на автомобілі ЗИЛ НОМЕР_1 водієм ОСОБА_1 без оформлення документів о 17 годині 44 хвилини. Згідно введеної в 1-С накладної № 000023373, яка була зафіксована о 17 годині 35 хвилин призначення вантажу поточка, вантаж соняшник, нетто 5840 кг, в подорожньому листі ОСОБА_1 за 21 вересня 2018 року відсутній запис про перевезення соняшника (а.с. 62). На підтвердження факту вивезення соняшника автомобілем під керуванням водія ОСОБА_1 відповідачем надано фототаблиці (а.с. 48-61), які дійсно містять зображення автомобіля ЗИЛ, водієм якого є ОСОБА_1 , час та місце його пересування по території механізованого току, час його перебування біля складу № 3, де зберігалося насіння соняшника, час його перебування на ваговій (а.с.54), на цьому фото чітко прослідковується наявність у кузові автомобіля насіння соняшника. Згідно бухгалтерської довідки від СТОВ АФ «Вільне-2002» за жовтень 2002 року, по закінченню реалізації соняшника ДП ІІ «Сантрейд» 31 жовтня була проведена інвентаризація залишків соняшника на складі № 3 мехтоку, в ході якої виявлена нестача у кількості 3300 кг (а.с. 35), що також підтверджено інвентаризаційним описом (а.с. 43). 12 жовтня 2018 року відповідно до наказу № 149-к/тр ОСОБА_1 звільнений з посади водія автотранспортних засобів СТВО АФ «Вільне-2002» відповідно до п.2 ст. 41 КЗпП України, у зв`язку з втратою довіри (а.с. 68). Звільнення ОСОБА_1 відбулося зі згоди профспілкової організації, засідання якої відбулося 12 жовтня 2018 року, про що свідчить відповідний протокол (а.с. 64). ОСОБА_1 ознайомлений з наказом про своє звільнення 12.10.2018 року, про що свідчить його власноручний підпис, в той же день отримав трудову книжку, про що свідчить запис в книзі обліку трудових книжок і вкладишів до нього (а.с. 69-71). Як вбачається з матеріалів справи, оригінал був оглянутий судом першої інстанції під час допиту свідка ОСОБА_3 , тому сумнівів щодо дійсності не викликає. Між тим, з урахуванням відсутності доказів про повний розрахунок з позивачем в день його звільнення та закриття карткового рахунку позивача, на який він отримував заробітну плату, - 16.10.2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України. Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Отже, розірвання трудового договору за п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України можливе за умови безпосереднього обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо), винних дій працівника і втрати довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Такими чином, коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт. Згідно матеріалам справи, на підтвердження наявності у позивача обов`язку щодо збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, подано лише договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, наявність посадової інструкції, з якою ознайомлений водій ОСОБА_1 , суду не надано. Також, з акту службового розслідування не можливо встановити, що ОСОБА_1 , у відповідності до його посадових обов`язків були ввірені матеріальні цінності, за збереження яких він відповідальний при транспортуванні. Наявність порушеного кримінального провадження за фактом крадіжки майна з механізованого току (а.с.73) не доводять співучасть водія ОСОБА_1 у злочині, внаслідок якого підприємству спричинена шкода. ОСОБА_1 входить до кола осіб підприємства, який несе відповідальність за збереження ввірених йому матеріальних цінностей під час їх транспортування, виходячи з переліку посад, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, зі змінами та доповненнями від 18.09.1981 року. Між тим належних та допустимих доказів про отримання позивачем чи розтрату ним товарно-матеріальних цінностей, через яку він міг втратити довіру власника чи уповноваженого органу підприємства, суду не надано. Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який судом обчислюється, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та на підставі даних довідки про заробіток (а.с.72), заробітна плата ОСОБА_2 за останні два календарні місяці перед звільненням складає: серпень 2018 року 10 416,05 грн, вересень 2018 року 15 676,89 грн. Середньоденна заробітна плата позивача складає (10 416,05+15 676,89):61 = 427 грн, 75 коп. Тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 жовтня 2018 року по 11 лютого 2020 року, складає 237 169 грн (двісті тридцять сім тисяч сто шістдесят дев`ять грн.) за 487 днів вимушеного прогулу. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 5-1, 41, 233, 234, 235 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що, відповідно до п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» включає в себе їх приймання, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін., з огляду на те, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт. Вирішуючи спір під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Згідно матеріалам справи, на підтвердження наявності у позивача обов`язку щодо збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей подано лише договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, з акту службового розслідування не можливо встановити, що ОСОБА_1 , у відповідності до його посадових обов`язків, були ввірені матеріальні цінності, за збереження яких він відповідальний при транспортуванні. Винні дії позивача належними доказами не підтверджені. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що звільнення ОСОБА_1 є законним, оскільки він порушив свої зобов`язання стосовно дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, які ввірені йому підприємством, внаслідок чого допустив використання сторонніми особами транспортного засобу ЗИЛ НОМЕР_1 для вивезення соняшнику з механізованого току, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки факт щодо використання автомобіля ОСОБА_1 сторонніми особами з метою вивезення соняшнику, не був предметом розгляду суду першої інстанції, та відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України, не може бути розглянутий судом апеляційної інстанції. За матеріалами справи, відповідач, під час розгляду справи, наполягав на тому, що саме позивач за допомогою транспортного засобу ЗИЛ НОМЕР_1 вивіз соняшник з механізованого току. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку для звернення до суду, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на наступне. Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Згідно матеріалам справи, ОСОБА_1 ознайомлений з наказом про своє звільнення 12.10.2018 року, про що свідчить його власноручний підпис, в той же день отримав трудову книжку, про що свідчить запис в книзі обліку трудових книжок і вкладишів до нього (а.с.69-71). Оригінал останньої був оглянутий судом першої інстанції під час допиту свідка ОСОБА_3 , що виключає будь-які сумніви стосовно дійсності цього факту. До суду з позовом ОСОБА_1 звернувся 14.11.2018 року. Між тим, повний розрахунок після звільнення ОСОБА_1 отримав 16.10.18 та вживав заходи щодо вирішення спору в досудовому порядку (а.с.7-8). З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність поважних причин для поновлення строку. Приведені відповідачем інші доводи в апеляційній скарзі про те, що суд не надав належної оцінки обставинам справи, про невірне застосування судом норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення в цій частині колегією суддів не встановлено, тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року залишити без змін в оскаржуваній частині. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова