Постанова 4810 № 415/1283/19

Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М. Доповідач -Дронська І.О. Справа № 415/1283/19 Провадження № 22-ц/810/1160/19 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду: головуючого судді Дронської І. О., суддів Гаврилюка В. К., Кострицького В. В., за участю секретаря Вовчанської С. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідач Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Фастовця В. М. 26.09.2019 року в м. Лисичанську за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення грошових коштів належних до сплати в день звільнення ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої посилався на те, що 18.04.2016 року ОСОБА_1 , згідно наказу № 027-ос від 14.04.2016 року був прийнятий на роботу та призначений в.о. директора Луганської філії ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ», з 15.11.2016 року, згідно наказу № 071-ос від 15.11.2016 року ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Луганської філії ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ». 31.01.2018 року, згідно наказу № 07-ос від 29.01.2018 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну трудового контракту. Як зазначає позивач, у день звільнення відповідачем не були сплачені грошові кошти, у тому числі заборгованість по заробітній платі, яка утворилась за період з 18.04.2016 року по день звільнення в сумі 93497,41 грн. Позивач дії відповідача щодо несвоєчасної сплати грошових коштів належних до сплати в день звільнення, вважає незаконними та, посилаючись на рівень інфляції, вважає, що відповідач повинен виплатити позивачу не тільки заборгованість по заробітній платі в сумі 93497,41 грн, а також компенсацію втрати доходів в сумі 8414,77 грн. Крім того, позивач зазначає, що відповідач також повинен сплатити йому грошову компенсацію за витрати на пальне та використання власного транспорту в службових цілях в сумі 12837,87 грн (витрати по пальному за грудень 2018 року по січень 2019 року, а також відшкодувати заподіяну моральну шкоду за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 5000 грн. ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 119750,01 грн, яка складається з заборгованості по заробітній платі та інфляційних втрат за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, компенсації за пальне та використання транспортного засобу та моральної шкоди. У подальшому, 22.04.2019 року позивач ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги та зазначив, що після його звільнення 31.01.2018 року, згідно до наказу № 07ос від 29.01.2018 року на день звільнення відповідно до довідки відповідача № б/н від 30.01.2018 року сума заборгованості по заробітній платі складала 100835,55 грн в тому числі з урахуванням заборгованості виплат компенсації вартості пального. В подальшому частина боргу була сплачена позивачу в сумі 20000 грн, внаслідок чого загальна заборгованість склала 9367338 грн. 12.02.2018 року позивач був прийнятий відповідачем, згідно наказу № 1-к від 09.02.2018 року, на посаду заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг східно- міжрегіональної філії ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ». 21.01.2019 року позивач згідно наказу № 6-0000000007 від 31.01.2019 року, був звільнений з посади у зв`язку із ліквідацією філії та всього підприємства установи відповідача за п. 1 ст.40 КЗпП України. На день звільнення відповідачем не було проведено повний розрахунок та виплачено ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, яка, відповідно до довідки відповідача № 29/19 від 25.03.2019 року за період з 12.02.2018 року по 31.01.2019 року склала суму 26357,27 грн. Загальна сума заборгованості за період з 18.04.2016 року по 31.01.2019 року складає 120030,65 грн. Загальний розмір інфляційних витрат на суму заборгованості по заробітній платі на посаді директора -93673, 38 грн за 2018 рік складає 9179,99 грн; за 2019 рік -2248,16 грн, а всього за період з січня 2018 року по квітень 2019 року складає суму 11428,15 грн. Загальний розмір інфляційних витрат на суму заборгованості по заробітній платі на посаді заступника начальника відділу - 26357,27 грн за період з лютого 2018 року по квітень 2019 року складає суму 3215,58 грн. Також позивач вважає, що стягненню з відповідача підлягає грошова компенсація за витрати на пальне та використання власного транспорту в службових цілях, розмір якої за період за грудень 2018року - січень 2019 року складає 12837,83грн. Таким чином позивач зазначає, що відповідач винен йому грошову суму в розмірі 147512,21 грн з розрахунку: 9179,99+ 2248,16 + 2583,01+ 632,57+ 12837,83+93673,38+ 26357,27. Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошову суму в розмірі 163800,63 грн, що складається з 147512,21 грн суми заборгованості з урахуванням інфляційних виплат; 6288,42 грн- середнього заробітку; 10000 грн моральної шкоди. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ» про стягнення грошових коштів належних до сплати в день звільнення задоволено частково. Стягнуто з ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 14 324,07 грн, моральну шкоду в розмірі 3000 грн, а всього 17 324,07 грн. Зобов`язано ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 лютого 2019 року по 26 вересня 2019 року включно; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2018 року по 26 вересня 2019 року включно та вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ». Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ» про стягнення заборгованості з компенсації витрат на пальне та використання власного транспорту в службових цілях. Стягнуто з ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ» судовий збір в розмірі 972,03 грн в дохід держави. Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2019 року виправлено описку в рішенні від 26 вересня 2019 року, а саме у третьому абзаці резолютивної частини рішення виправлено «… за період з 01 лютого 2019 по 26 вересня 2019 року включно…», замість « …за період з 01 лютого 2018 року по 26 вересня 2019 року включно…». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом встановлено наявність заборгованості на час звільнення та яка на час ухвалення рішення складає 127 192, 82 грн - 20 000 грн - 92868,75 грн = 14 324, 07 грн. Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку… Також суд першої інстанції вважав доведеним порушення трудових прав позивача, що є підставою для стягнення моральної шкоди, визначаючи розмір якої суд виходив з того, що на час розгляду справи судом заборгованість із заробітної плати виплачена позивачем практично на 90%, тому з урахуванням принципів розумності і справедливості на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 3000 грн. Крім того, суд першої інстанції вважав, що оскільки позивач не надав доказів розміру та часу виплати заборгованості, суд не може прийняти наведений у позовній заяві розрахунок цієї компенсації. Оскільки суду не було надано довідки про середньоденну заробітну плату позивача, графік роботи та інші данні, необхідні для вирахування сум, які підлягають стягненню у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги, суд не може задовольнити і ці позовні вимоги, а тому вважає за необхідне ухвалити рішення про часткове задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача до нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2018 р. по день винесення рішення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильну оцінку доказів, скаржник просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає, що для відшкодування моральної шкоди не має підстав, оскільки позивачем не надано жодних доказів щодо нанесення йому моральної шкоди підприємством, а саме позивач не надає жодних довідок, що він перебував на стаціонарному лікуванні чи будь- якому лікуванні, що позивач зазнав психічних чи інших страждань. Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно зазначено період за який позивачу повинен відповідач сплатити середній заробіток та так само судом не встановлено яку суму повинен сплатити відповідач. Згідно оскаржуваного рішення та виконавчого листа по справі суд вирішив зобов`язати підприємство самостійно нарахувати позивачу середній заробіток за час затримки та взагалі невірно встановив період за який повинно бути нараховано середній заробіток. Також скаржник вважає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міського чи міськрайонного суду в 3-місячний строку, відколи він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач, як сам зазначає, дізнався про затримку з виплати заробітної плати з довідки б/н від 30.01.2018 року та як встановлено судом в оскаржуваному рішенні з 01.02.2018 року, а отже останнім днем подачі позову до суду про сплату середнього заробітку за час затримки з виплати заробітної плати у позивача сплив 01.05.2018 року. При зверненні до суду позивачем порушено 3-місячний строк щодо звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу, але надав письмові пояснення щодо апеляційної скарги, з яких вбачається, що позивач не погоджується з апеляційною скаргою з тих підстав, що факт наявності заборгованості по заробітній платі судом був встановлений, позивач довів цю заборгованість, а відповідач частково погашаючи цю заборгованість за період з 2016 року в сумі 93806,82 грн фактично визнав ці вимоги. Щодо строків звернення позивача до суду із вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат, на які має право, то ці вимоги не обмежені будь-яким строком, оскільки з позивачем не було проведено розрахунок на день звільнення, а виплата середнього заробітку за весь час затримки розрахунку починається з наступного дня після проведення зазначених виплат, незалежно від затримки розрахунку. Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції позивачем ОСОБА_1 також до апеляційної інстанції не подано. Відповідач, якого належним чином було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи від останнього на адресу апеляційного суду не надходило. Так, відповідачем було отримано ухвалу про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, а.с. 101, але ухвалу про призначення справи до апеляційного провадження відповідач вже не отримував, поштове рекомендоване відправлення повернулось на адресу апеляційного суду за закінченням строку зберігання, а.с.

109. Розгляд справи було відкладено на 26.02.2020 року, про що відповідача було повідомлено належним чином, а.с. 118, але в судове засідання останній не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Враховуючи необхідність отримання від відповідача довідок про середню заробітну плату та іншу необхідну інформацію для повного та всебічного з`ясування обставин справи, враховуючи клопотання відповідача у суді першої інстанції про розгляд справи в режимі відеоконференції та посилання в апеляційній скарзі на розгляд справи судом першої інстанції без врахування клопотання відповідача, апеляційним судом було постановлено ухвалу про розгляд справи в режимі відеоконференції, про що відповідача було повідомлено належним чином та справу було призначено до розгляду з дорученням Київському апеляційному суду забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції 25.03.2010 року, про що відповідача було повідомлено належним чином, але останній рекомендоване поштове повідомлення з позначкою «судова повістка» не отримав, а с.

131. Між тим, Луганським апеляційним судом було отримано інформацію від Київського апеляційного суду про те, що з метою убезпечення розповсюдження гострої респіраторної хвороби та масового поширення вірусної інфекції коронавірусу, судові засідання в режимі відеоконференції Київським апеляційним судом проводитися не будуть до 03.04.2020 року, а.с.

134. Розгляд справи було відкладено на 08.04.2020 року, про що відповідача було повідомлено належним чином рекомендованим повідомленням, яке відповідач рекомендоване поштове відправлення з позначкою «судова повістка» у встановлений строк не отримав, а.с.

147. Розгляд справи було відкладено на 29.04.2020 року. Але, Луганським апеляційним судом знову було отримано інформацію від Київського апеляційного суду про те, що з метою убезпечення розповсюдження гострої респіраторної хвороби та масового поширення вірусної інфекції коронавірусу, судові засідання в режимі відеоконференції Київським апеляційним судом проводитися не будуть до 24.04.2020 року, а.с.

154. Між тим, рекомендоване поштове повідомлення з позначкою «судова повістка» відповідачем було отримано, а.с.

161. Розгляд справи було відкладено на 13.05.2020 року, про що відповідача було повідомлено належним чином, у подальшому на 03.06.2020 року, а.с. 174 та на 10.06.2020 року, але відповідач рекомендовані поштові відправлення не отримував. Враховуючи, що апеляційним судом було визнано обов`язковою явку відповідача, але останній рекомендовані відправлення не отримував, Луганським апеляційним судом, враховуючи отриману інформацію, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що відповідач з 29.12.2018 року перебуває в стадії ліквідації, а засновником відповідача виступає Міністерство внутрішніх справ України, з метою отримання інформації щодо можливого повідомлення відповідача, у т.ч. контактних даних уповноваженої особи з ліквідації підприємства, направлено запит до Міністерства внутрішніх справ України, а.с. 189, яке останнім було отримано, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, але відповідної інформації Луганським апеляційним судом не отримано. Наведене свідчить про вжиття апеляційним судом усіх можливих заходів щодо належного повідомлення відповідача ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ» про розгляд справи судом. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У рішенні в справі «Калашников проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, зловживання процесуальними правами не допускається. Тому з урахуванням наведеного, наявності інформації про обізнаність відповідача про розгляд апеляційної скарги останнього Луганським апеляційним судом, тривалості судового провадження у справі, зокрема, права сторони позивача на розгляд його справи впродовж розумного строку, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у достатній мірі не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 18.04.2016 року згідно з наказом № 027-ос від 14.04.2016 року позивач був прийнятий на роботу та призначений виконуючим обов`язки директора Луганської філії ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ». 15.11.2016 року згідно з наказом №071-ос від 15.11.2016 р., позивач був призначений на посаду директора Луганської філії ДП МВС України «ІНФОРМ- РЕСУРСИ». 31.01.2018 року згідно з наказом 07ос від 29.01.2018 р. позивач був звільнений з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну трудового контракту. На день звільнення позивача, згідно довідки № б/н від 30 січня 2018 р. заборгованість із заробітної плати склала 100835,55 грн. 12.02.2018 року позивач був прийнятий згідно наказу № 1-к від 09.02.2018 р. на посаду заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії ДП МВС України « ІНФОРМ- РЕСУРСИ». 31.01.2019 року позивач, згідно з наказом № 6-0000000007 від 31.01.2019 року був звільнений з посади у зв`язку із ліквідацією філії та всього підприємства установи відповідача, п. 1 ст. 40 КЗпП України. На день звільнення позивача, згідно довідки № 29/19 від 25.03.2019 року заборгованість за період з 12.02.2018 року по 31.01.2019 року склала суму 26357,27 грн. Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались. Крім того судом першої інстанції встановлено, що з наданих позивачем довідок вбачається, що загальний розмір заборгованості на день кожного звільнення складав 100835,55 грн + 26357,27 грн = 127 192, 82 грн. Однак, як зазначено в позовній заяві та уточненій позовній заяві, відповідач позивачу сплачувалася заборгованість в розмірі 20 000 грн. Також, у заяві про розгляд справи за своєї відсутності позивач зазначив, що йому була погашена заборгованість ще на 92868,75 грн. Таким чином, розмір заборгованості із заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 127 192, 82 грн - 20 000 грн - 92868,75 грн = 14 324, 07 грн, при цьому суд першої інстанції вірно прийняв у якості доказу заборгованості із заробітної плати довідку №29/19 від 25.03.2019 року, як видану пізніше довідки №18 від 11.02.2019 року. Відповідно дост. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зазначеної частини позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 14324,07 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні не провів з позивачем остаточного розрахунку. Наявність та розмір заборгованості у повній мірі підтверджується матеріалами справи, а саме довідками відповідача від 30.01.2018 року, а.с. 18 та від 25.03.2019 року, а.с.

34. Проте, суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі не звернув увагу на вимоги ч. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якою передбачено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Отже, при постановленні судового рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі має місце утримання з сум, що підлягають стягненню, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає зміні, виходячи з наведених вище підстав. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав позивача щодо своєчасного отримання заробітної плати в сумі 127192,82 грн на час звернення до суду, при цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про необхідність доведення завдання моральної шкоди порушенням трудових прав працівника на своєчасне отримання заробітної плати знаходженням такого працівника на стаціонарному лікуванні чи будь якому лікуванні, а також надання доказів наявності психічних чи інших страждань, без чого, як помилково вважає скаржник, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір моральної шкоди з урахуванням роз`яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №3, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили, колегія суддів, враховуючи, що відповідач порушив законне право позивача на своєчасне отримання заробітної плати, що не може не призвести до моральних страждань працівника, трудові права якого порушені роботодавцем, і, як наслідок, вимагає від нього додаткових зусиль для відновлення порушеного права, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та одночасно зважаючи на те, що дійсно, будь- яких доказів на підтвердження істотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача та тяжкості характеру моральних страждань останнім до суду не надано, суд першої інстанції, з урахуванням сплати позивачу за час розгляду справи заборгованості по заробітній платі в сумі 112868,75 грн та оцінив спричинену позивачу моральну шкоду в 3000 грн, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, є правильним. Між тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання ДП МВС України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 лютого 2019 року по 26 вересня 2019 року включно; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2019 року по 26 вересня 2019 року включно та вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії державного підприємства Міністерства внутрішній справ України Інформ-Ресурси , адже до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, належної оцінки наданих сторонами доказів. Так, зобов`язуючи відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.02.2019 року по 26.09.2019 року, суд першої інстанції не прийняв до уваги положення статей13 і 81 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як вбачається з уточненої позовної заяви ОСОБА_1 , останній, хоча і посилається в тексті позовної заяви на положення ст. 117 КЗпП України, але позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, із зазначенням такого періоду та суми середнього заробітку, не заявляв. Відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 останній просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошову суму в розмірі 163800,63 грн, що складається з 147512,21 грн суми заборгованості з урахуванням інфляційних витрат у конкретизований позивачем період; 6288,42 грн- середнього заробітку (вихідної допомоги при звільненні); 10000 грн моральної шкоди. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, поклавши рішенням суду на відповідача обов`язок нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, вийшов за межі позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2018 року по 26 вересня 2019 року включно колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав усі підстави для перевірки наданого позивачем розрахунку та в цій частині ухвалити рішення, у повній відповідності до встановлених обставин справи та, відповідно заявлених позивачем вимог щодо періоду з 01 грудня 2018 року по квітень 2019 року, у межах позовних вимог. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом Аналогічні норми закріплені в ст. 34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. З огляду на викладені законодавчі приписи, зважаючи на факт несвоєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати в розмірі 93673,38 грн на час звільнення з посади директора за наказом № 07 -ос від 29.01.2018 року та 26357,27 грн на час звільнення з посади заступника начальника відділу за наказом № 6-0000000007 від 31.01.2019 року в сумі 26357,27 грн, відповідач має здійснити позивачу компенсацію, передбачену вищезазначеними Законами. При розрахунку сум компенсації за затримку виплати заробітної плати колегія суддів виходить з наступного. Приписами ст. 3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затвердженоПостановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок). Згідно з п. 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Колегія суддів погоджується з наданим позивачем розрахунком, правильність якого не спростована відповідачем та останнім іншого розрахунку суду не надано, та вважає недоцільним дублювати арифметичні розрахунки позивача щодо обчислення компенсації за затримку виплати заробітної плати, та вважає, що така компенсація за період з лютого 2018 року по квітень 2019 року на суму заборгованості 93673,38 грн складає 11428,15 грн, а з заборгованості по заробітній платі в сумі 26357,27 грн за період з грудня 2018 року по квітень 2019 року складає 3215,58 грн. Оскільки відповідачем не спростовано розміру заборгованості з заробітної плати, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, колегія суддів, беручи до уваги наведене, доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню вищезазначені суми компенсації за затримку виплати заробітної плати. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивачем порушені строки звернення до суду. Як встановлено колегією суддів у відповідності до матеріалів справи, заборгованість по заробітній платі частково була сплачена позивачу у вересні 2019 року, а на час ухвалення рішення судом першої інстанції залишилась невиплаченою заборгованість по заробітній платі в сумі 14 324, 07 грн, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені у передбачені законом строки, при тому, що відносно стягнення заборгованості по заробітній платі будь-які обмеження щодо строку звернення до суду з такими вимогами законом не передбачено. Щодо стягнення вихідної допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку. Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 був звільнений з посади заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії ДП МВС України « ІНФОРМ- РЕСУРСИ» наказом відповідача № 6-0000000007 від 31.01.2019 року у зв`язку із ліквідацією філії та всього підприємства установи відповідача, п. 1 ст. 40 КЗпП України. У відповідності дост. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Для визначення середнього заробітку позивача, при відсутності в матеріалах справи відповідної довідки відповідача, колегією суддів за клопотанням позивача та його представника, було отримано від Головного управляння Пенсійного фонду України в Луганській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-5, а.с.

195. Визначаючи середній заробіток ОСОБА_1 , з урахуванням отриманих від Пенсійного фонду даних, враховуючи, що відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час, колегією суддів встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 за листопад 2018 року складає 7500 грн, а за грудень 2018 року- 5076,87 грн, ( останні два календарних місяці, що передують звільненню 31.01.2019 року) при кількості відпрацьованих робочих днів по 21 робочому дні на місяць, а тому середня заробітна плата для врахування при виплаті вихідної допомоги, передбаченою ст. 44 КЗпП України складає 6288,44 грн і зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 . Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації витрат позивача на пальне та використання власного транспорту в службових цілях, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх і належних доказів наявності заборгованості відповідача як по компенсації витрат ОСОБА_1 на пальне так і по компенсації використання останнім власного транспорту в службових цілях. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів за доводами апеляційної скарги вважає, що скаржником не доведена наявність підстав для повного скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки відповідачем не спростовані встановлені судами обставини щодо порушення трудових прав відповідача, наявності заборгованості по заробітній платі та, відповідно, наявності права останнього на отримання такої заборгованості, а також вихідної допомоги при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування завданої відповідачем моральної шкоди з підстав порушення трудових прав ОСОБА_1 . Між тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що покладаючи на відповідача обов`язок щодо самостійного нарахування та відповідних виплат, зазначених у резолютивній частині оскаржуваного рішення, судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину оскаржуваного рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній плати зазначенням про те, що сума заборгованості визначена без відрахування податків та загальнообов`язкових зборів. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ» задовольнити частково. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року змінити та доповнити в частині стягнення з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в розмірі 14 324,07 грн фразою «без відрахування податків та загальнообов`язкових зборів». Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 вересня 2019 року в частині зобов`язання Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 лютого 2019 року по 26 вересня 2019 року включно; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2019 року по 26 вересня 2019 року включно та вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії державного підприємства Міністерства внутрішній справ України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ» скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «ІНФОРМ-РЕСУРСИ», ІПН 32248749, яке знаходиться за юридичною адресою: АДРЕСА_1 Київ, Військовий проїзд, буд. 8, на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2019 року по квітень 2019 року в сумі 14643,73 грн, вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати в сумі 6288,44 грн. У іншій частині рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Процесуальний строк касаційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Повна постанова складена 17 червня 2020 року. Головуючий І. О. Дронська Судді В. К. Гаврилюк В. В. Кострицький