Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/8542/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5415/20 Справа № 199/8542/19 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк на рішення Амур -Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: 17 жовтня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до укладеного договору від 19.04.2007 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2800,00 грн. Відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії. Банк виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Однак, ОСОБА_1 належним чином не виконувала передбачені договором зобов`язання, внаслідок чого станом на 31.08.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 12270,49 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту 2269,50 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками 7549,00 грн.; - нарахована пеня за прострочене зобов`язання 1391,49 грн.; - штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; - штраф (процентна складова) 560,50 грн. та судові витрати (а.с. 2-4). Рішенням Амур -Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 19.04.2007 року яка виникла станом на 31.08.2019 року та складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2269 грн. 50 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с.34-39). В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права, фактично просить рішення суду 1 інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.45-49). Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що апелянт оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволених вимог про стягнення процентів та штрафних санкцій (пеня, штраф), апеляційний суд перевіряє його законність та обґрунтованість саме в цих межах. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, суд 1 інстанції вважав встановленим факт укладення кредитного договору та отримання у кредит грошових коштів відповідачем, що підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі. В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафних санкцій (пеня, штраф), суд 1 інстанції виходив з того, що наданні позивачем до позовної заяви Умови та правили надання банківських послуг не містять дати їх затвердження, підписів позичальника (відповідачки), а тому, з огляду на положення ст.ст.207,1055 ЦК України, не визнаються судом належним та допустимим доказом погодження сторонами порядку нарахування та сплати процентів. Із висновками суду 1 інстанції щодо відмови у стягненні процентів, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Так, згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає не в повній мірі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку Універсальна відповідно умов якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 2500,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 36 % на рік (а.с.12). Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 19.04.2007 року, вбачається, що проценти за договором нараховувалися в розмірі 36% на рік (а.с.8-11). Отже, із зазначеної анкети заяви вбачається, що сторони погодили розмір кредитного ліміту та процентів за користування кредитом. Відповідачем вимоги договору не виконані, грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі не повернуто, у зв`язку з чим у нього, як зазначає позивач, утворилась заборгованість станом на 31.08.2019 року по сплаті заборгованості, в тому числі й по процентам за користування кредитом у сумі 7 549,00 грн. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду 1 інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 7 549,00 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій (пеня, штраф), колегія суддів із вказаним висновком суду 1 інстанції погоджується, виходячи з наступного. У разі укладення кредитного договору неустойка (штраф, пеня) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті - заяві від 19.04.2007 року, яка підписана відповідачем, відсутня умова договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), процентів, також просив стягнути неустойку у вигляді пені за несвоєчасну сплату кредиту та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19.04.2007 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати неустойки у вигляді пені та штрафу, та, зокрема саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви розміру і порядку нарахування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату неустойки у вигляді сплати пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати неустойки у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та штрафів. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі Закон). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду 1 інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) ухвалене відповідно до норм чинного законодавства. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно сумі задоволених позовних вимог в розмірі 3185,98 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк задовольнити частково. Рішення Амур -Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2019 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРОП 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 19.04.2007 року у розмірі 7 549,00 грн., яка складається з заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 7 549,00 грн. В іншій оскаржуємій частині рішення Амур -Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2019 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРОП 14360570) судові витрати у розмірі 2881,50 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: