Постанова 4803 № 201/1293/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2831/20 Справа № 201/1293/19 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2019 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. В обґрунтування позову зазначила, що перебуває у зареєстрованому шлюбу з відповідачем. Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є дитиною інвалідом з народження, важка форма атипічного аутизму, підгрупа А. Починаючи з 2012 р. позивач разом із сином постійно мешкають в Болгарії. Син відвідує Центр для дітей з вадами в м. Санданські, де йому надають спеціалізовану допомогу. У висновках агентства «Соціальної допомоги» м. Санданська зазначено, що опікується дитиною лише матір, батько не приймає участі у вихованні, догляду за дитиною. Позивач зазначає, що з боку ОСОБА_1 відбуваються постійні випадки домашнього насилля. В жовтні 2016 року відносини з відповідачем значно погіршилися. Відповідач припинив піклувався про тяжко хворого сина, надавати матеріальну допомогу, займатися лікуванням та вихованням дитини. Виявляв неповагу до позивача, використовував образливі слова, в поведінці проявляв агресію, все це відбувалося на очах сина. Позивач зазначає, що 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 в нетверезому стані її побив. 14 серпня 2017 року, без згоди позивача та за її відсутності відповідач викрав особисті речі ОСОБА_2 , документи і документи сина з оселі, в якій мешкали позивач із сином. 07 червня 2018 року відповідач вчинив домашнє насильство. Під час цієї сварки ОСОБА_1 завдав позивачу тілесні ушкодження. 13 червня 2018 року позивачу була видана Постанова про негайний захист від відповідача. В результаті домашнього насилля з боку батька, ОСОБА_1 , позивач з сином опинилися в жахливому положенні, без житла, автомобілю, документів, одягу, взуття, ліків та коштів для існування. На початку січня 2019 року ОСОБА_1 порушив Постанову районного суду м. Санданська від 15 жовтня 2018 року щодо захисту від домашнього насильства.З погрозами та залякуванням намагався потрапити до оселі, в якій знаходився син та старша донька із грудним малюком. За викликом доньки позивача приїхала поліція, затримала ОСОБА_1 , але йому шляхом обману вдалося втекти. Після чергової спроби вчинити насильство в сім`ї, ОСОБА_1 заподіяно істотну психологічну травму сину ОСОБА_5 . Він отримує психологічну допомогу від Агенства Соціальної допомоги. В серпні 2019 року відповідач знову вчинив домашнє насильство. 27 серпня 2019 року позивачу була видана Постанова про негайний захист та заборона відповідачу, ОСОБА_1 наближатись до своєї дружини та свого сина ОСОБА_4 ближче ніж на 500 метрів. Враховуючи викладене, позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , стягнути аліменти на утримання дитини та утримання дружини (а.с.1-3). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 01 лютого 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу відповідача, протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та опікування ним, починаючи стягнення з 01 лютого 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2305 грн. 20 коп (а.с.121-126). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів (а.с.131-136). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 23). Відповідно до медичного висновку про дитину-інваліда віком до 16 років від 03 вересня 2014 року №7, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має діагноз атипічний аутизм (а.с. 24). Згідно із листом начальника Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради Кожемякіної О.М. від 17 вересня 2018 року № 5509/01-08-01/01-18, ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні як одержувач соціальної допомоги дітям з інвалідністю з 06 лютого 2006 року (а.с. 25). Рішенням районного суду м. Санданскі від 15 жовтня 2018 року ОСОБА_2 було видано постанову про негайний захист шляхом прийняття наступних заходів: зобов`язати ОСОБА_1 утримуватися від домашнього насильства щодо позивача, заборонити ОСОБА_1 наближатися до позивача ближче ніж на 500 метрів, заборонити ОСОБА_1 наближатися до вхідних дверей оселі, в якій мешкає позивач - АДРЕСА_1 , ближче ніж на 500 метрів, заборонити ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 500 метрів від місць для соціального відпочинку, які позивач відвідує разом із сином, визнати місце проживання дитини, ОСОБА_4 з його матір`ю в оселі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини, оскільки відповідач жорстоко поводиться із сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чинить проти нього насилля, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан його здоров`я, хоча мав би це робити, тобто з власної волі ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, ніякого інтересу до сина не проявляє. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання та на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину із пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться із дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини. У пункті 16 Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року - зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і кожен в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, місцевий суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_4 позивачем не надано. ОСОБА_1 висловлює бажання спілкуватися з дитиною, має намір на відновлення відносин і з ним, відтак апеляційний суд вважає, що родинний зв`язок між батьком і сином можливо відновити, а тому не вбачається доведеності обставин необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування достатньо не аргументовано. Таким чином, позовні вимоги в частині позбавлення батьківських праві не підлягають до задоволення. Щодо вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків. Відповідно до положень ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч.2 ст. 182 СК України). При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст. 182 СК України). Суд визначає розмір аліментів на неповнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аналізуючи вище викладені норми чинного законодавства та встановлені обставини по справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення аліментів на утримання дитини. Щодо вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 88 СК України, якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина. За ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Аналізуючи вище викладені норми чинного законодавства та встановлені обставини по справі, колегія суддів вважає, що аліменти стягнуті з відповідача із правильним застосуванням ст. 88 СК України на підставі належної оцінки здобутих доказів та із врахуванням доводів сторін. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення вимог щодо позбавлення батьківських прав та винести в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні цих вимог, в решті рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідачу слід компенсувати судовий збір у розмірі 1 152,6 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2019 року скасувати в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в задоволенні цих вимог відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Компенсувати ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1152,6 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: