Постанова 4803 № 212/673/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5845/20 Справа № 212/673/20 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року, ухваленого суддею Власенко М.Д. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 19 березня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» (надалі ТОВ «Житлокомцентр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ТОВ «Житлокомцентр» надає послуги з утримання будинків, споруд або груп будинків та прибудинкових територій, у тому числі будинку АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 в цьому будинку. Через невиконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті наданих позивачем житлово-комунальних послуг з утримання будинку і прибудинкової території, утворилась заборгованість за період з 01.03.2016 року по 31.12.2019 року у розмірі 5819,97 грн., яку разом з урахуванням індексу інфляції у сумі 1046,61 грн. та 3% річних у сумі 337,68 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача та понесені судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року позов ТОВ «Житлокомцентр» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ «Житлокомцентр» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.03.2016 року по 31.12.2019 року в розмірі 5819,97 грн., інфляційні збитки в сумі 1046,61 грн., та 3% річних в сумі 337,68 гривень та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та передачі справи до суду першої інстанції. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів виконання умов укладеного договору про надання комунальних послуг. Також вважає, що позивачем не надано доказів не бажання укладати ним договір та не бажання сплачувати за комунальні послуги. Зауважує, що обсяг виконаних позивачем робіт не доведений. Оскільки він не знав за відповідальність та не був обізнаний про обсяг виконаних позивачем робіт. Просить суд урахувати заяву, підписану сусідами про відсутність доказів виконаних позивачем робіт. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегіясуддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Жовтневому районі укладеного між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради та ТОВ «Житлокомцентр» 21.12.2012 року, останній здійснює функції управління та надання послуг утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, у тому числі будинку АДРЕСА_1 . Згідно додаткової угоди від 11.11.2013 року до вказаного договору, термін його дії з 01.04.2013 року безстроково. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.01.2020 року власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 01.11.2011 року (а.с.11). Відповідно до виписки з фінансового особового рахунку № НОМЕР_1 від 22.01.2020 року відповідач зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_5 (а.с.7). Згідно наданого позивачем ТОВ «Житлокомцентр» розрахунку заборгованості за послуги з утримання і управління будинків та прибудинкових територій за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_6 наявна заборгованість за період з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2019 року, в сумі 5819,97 грн., інфляційні витрати1046,61, три відсотки річних 337,68 грн. (а.с.8). Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу 09 квітня 2019 року виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги утримання будинків і споруд та при будинкових територій за період з 01.03.2016 року по 28.02.2019 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14.11.2019 року за заявою ОСОБА_1 судовий наказ скасовано (а.с.6). Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Житлокомцентр» та стягуючи з відповідача ОСОБА_1 заборгованість по сплаті за комунальні послуги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення відповідачем, як споживачем послуг, свого обов`язку по їх оплати своєчасно та у повному обсязі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Між сторонами виникли правовідносини по наданню з бокуТОВ «Житлокомцентр» та споживанню з боку ОСОБА_1 комунальних послуг, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року. Згідно до ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації. Положеннями ст.ст.66, 67, 162 ЖК України встановлено, що за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст.1, ч.2 ст.3, ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Згідно з ст.13 вказаного закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). При цьому, відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Також, відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги відповідача, що його не було сповіщено про обов`язок укласти договір, оскільки такий обов`язок він має на підставі норм діючого законодаства. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги, що повністю узгоджується з правовим висновком, зробленим колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №210/5796/16-ц від 18.03.2019 року та відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, є обов`язковим для всіх судів України. Нормами ст.2 ЖК УРСР, встановлено, що завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою: 1) забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло; 2) належного використання і схоронності житлового фонду; 3) зміцнення законності в галузі житлових відносин. За змістом ст.9 ЖК УРСР, житлові права громадян поділяються на три види: право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за бажанням громадян грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів; право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом; на гарантію неможливості бути виселеним із займаного жилого приміщення або обмеженим у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У свою чергу, встановивши заборону використання громадянами жилих будинків і жилих приміщень на шкоду інтересам суспільства, законодавець у ст.10 ЖК УРСР, визначив такі житлові обов`язки громадян: дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення; додержувати правил користування жилими приміщеннями; економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Згідно положень ч.1 ст.1 ЦК України, особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством. З Преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вбачається, що цей Закон визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. У спорі, пов`язаному із стягнення заборгованості по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги підлягають встановленню обставини щодо підстав, кількості, якості надання комунальних послуг, а також щодо розміру фактичної заборгованості споживача. Колегією суддів перевірена правильність нарахування суми заборгованості за надані відповідачу послуги, що підтверджується розрахунком заборгованості в якому містяться відомості про нараховані суми та відсутність жодної оплати за отримані послуги відповідачем за спірний період (а.с.9). Крім того, колегією суддів досліджено інформацію про витрати за фактично надані послуги та перелік виконаних робіт по утриманню будинку АДРЕСА_7 за спірний період. Досліджені фактичні дані спростовують твердження відповідача в апеляційній скарзі на відсутність належних та допустимим доказів на підтвердження обсягу наданих послуг та виконаних робіт. Зокрема, щомісяця нараховується плата за освітлення місць загального користування, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення та водопостачання та водовіведення та інші види робіт (а.с.13-68). Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що позивачем не надаються житлово-комунальні послуги та не надано доказів, які б підтверджували реальність їх надання, не можна визнати обґрунтованими, оскільки Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено обов`язку виконавця послуг надавати зазначені документи споживачам з власної ініціативи. Заяву від мешканців будинку АДРЕСА_1 , яка підписана відповідачем та двома особами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 що позивачем не надаються послуги в обсязі нарахованих коштів, неможна визнати обґрунтованою та доведеною, не підтверджена належними та допустимим доказами. Відповідно ж до п.2 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. Крім того, ч.1 ст. 18 зазначеного Закону передбачено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. В порушення ст. 81 ЦПК України, відповідач не надав суду доказів на підтвердження факту звернення до позивача за отриманням інформації про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. Відповідачем не надано акту- претензії, що спростовує заперечення про надання послуг неналежної якості та в неповному обсязі. Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами, а приведені в апеляційній скарзі доводи відповідачки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. При відкритті провадження ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року задоволено частково клопотання відповідача ОСОБА_1 та відстрочено йому сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. Відповідно п.п. 9 п.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за розгляд апеляційної скарги на рішення суду складає 150% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Отже, з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3153,00 грн., виходячи з розрахунку 2102 грн.х150%. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 3153 грн (три тисячі сто п`ятдесят три грн). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року. Головуючий: Судді: