Постанова КЦС ВС № 442/4470/15-ц

Постанова Іменем України 17 червня 2020 року м. Київ справа № 442/4470/15-ц провадження № 61-42100св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2017 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з вищевказаним первісним позовом, посилаючись на те, що 22 вересня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11044867000 на суму 72 800 швейцарських франків під 8,49 % на строк до 22 вересня 2021 року. Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язалася повертати наданий кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту та сплачувати проценти. За порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми гривневого еквіваленту суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючі з 32 календарного дня. Всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами протягом тривалого часу, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Станом на 03 червня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 39 988,45 швейцарських франків та 20 565,79 грн пені. Враховуючи викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 39 988,45 швейцарських франків та пені у розмірі 20 565,79 грн. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним зустрічним позовом, посилаючись на те, що 22 вересня 2006 року між нею та банком було укладено кредитний договір № 11044867000, згідно з яким банк зобов`язався надати їй кредит в розмірі 72 800 швейцарських франків. Однак, замість швейцарських франків їй було надано кредит у гривнях, розмір яких становив 294 840 грн. Вважає, що кредит вона повинна повертати у гривнях, а вимога банку про стягнення заборгованості у швейцарських франках є способом зловживання правом. З огляду на конклюдентні дії сторін, вважає, що грошові зобов`язання за кредитним договором, виражені в швейцарських франках, є припиненими. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила здійснити захист її прав як споживача, встановивши факт надання Акціонерним товариством комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» їй кредиту в українських гривнях. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 20 вересня 2007 року № 11044867000 за кредитом та процентами у розмірі 39 988,45 швейцарських франків, пені у розмірі 20 565,79 грн та судові витрати в розмірі 3 654 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 підписуючи договір не мала зауважень до нього, про умови кредитного договору їй було відомо з часу його укладення, тому позовна давність спливла 23 вересня 2009 року. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. У решті рішення суду залишено без змін. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позичальник порушила умови кредитного договору щодо строків платежів відповідно до умов договору, договором передбачено право банку вимагати повернення кредиту при порушенні строків платежів за договором. Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, визначених законом. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано порахували, що предметом спору за її позовом є кредитний договір, проте предметом спору у даному випадку є валюта (українська гривня чи швейцарський франк), в якій було надано кредит. Будь-яких заяв про конвертацію швейцарських франків в українські гривні вона не подавала. На час укладення кредитного договору у Дрогобицькому відділенні ПАТ «УкрСиббанк» не було швейцарських франків. У неї не було валютного рахунку, на який банк міг би перерахувати суму у швейцарських франках. Наведені обставини були залишені поза увагою судів попередніх інстанцій. Вона завжди сплачувала кредит у гривнях. Суд першої інстанції на порушення норм процесуального права необґрунтовано відмовив у проведенні експертизи, а апеляційний суд залишив нерозглянутим клопотання про призначення судової експертизи, яке було подано 21 листопада 2017 року. Відмовляючи їй у задоволенні позову у зв`язку із обранням неефективного способу захисту, суд апеляційної інстанції не надав жодного правового аналізу тому, що задоволення позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у повній мірі залежить від вирішення її зустрічного позову. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У вересні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Банком під час розгляду справи було доведено належними та допустимим доказами факт надання кредитних коштів у валюті, зазначеній у кредитному договорі. З моменту зарахування коштів банком на поточний рахунок ОСОБА_1 такі кошти є власністю клієнта та останній розпоряджається ними на власний розсуд. Позичальник не надала жодного доказу на спростування своїх доводі щодо неотримання кредиту у валюті зобов`язань. Фактичні обставини справи, встановлені судами 22 вересня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним танком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_1 ) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11044867000 на суму 72 800 швейцарських франків під 8,49% річних на строк до 22 вересня 2021 року. Згідно з пунктом 9.13 кредитного договору підписанням сторонами цього договору позичальник підтвердив свою здатність виконувати умови договору, свої права та обов`язки, і погоджується і ними; що перед укладенням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів", який, крім іншого, містить опис різних форм кредитування із зазначенням переваг та недоліків кожної, а також попередження про те, що якщо позичальник обирає кредит в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором покладаються на позичальника. Вказане погоджується із пунктом 3.8 Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно з яким у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов`язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач. Тобто, наявність підписаного обома сторонами кредитного договору свідчить про те, що обидва його учасники бажали укласти договір та розуміли його, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не була примушена до укладення такого договору, а відтак, волевиявлення ОСОБА_1 було вільним і відповідало її внутрішній волі. При укладенні договору позичальнику були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили її прийняти умови договору на вкрай невигідних для себе умовах. ОСОБА_1 підписала кожну сторінку кредитного договору від 22 вересня 2006 року № 11044867000, що є підтвердженням факту ознайомлення її з усіма істотними умовами цього договору, який укладено за принципом свободи волевиявлення сторін. Проте, позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 03 червня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 39 988,45 швейцарських франків та пені у розмірі 20 565,79 грн, яка складається із: 3 7387,46 швейцарських франків - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 4 277,46 швейцарських франків за період з 22 серпня 2014 року до 03 червня 2015 року; 2600,99 швейцарських франків - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 2209,42 швейцарських франків за період з 01 грудня 2014 року до 31 травня 2015 року; 15 901,42 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 23 серпня 2014 року до 03 червня 2015 року; 4 664,37 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 23 серпня 2014 року до 03 червня 2015 року. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. 05 вересня 2018 року справа № 442/4470/15-ц надійшла до Верховного Суду. Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявлених первісних позовних вимог. Також правильним є висновок апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. З цього слідує, що порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають захисту і у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Враховуючи викладене, апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, взаємовідносини сторін договору, принцип справедливості рішення суду, можливості порушення прав ОСОБА_1 та необхідності їх захисту у обраний нею спосіб, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживача шляхом встановлення факту надання їй кредиту в гривнях є неналежним способом захисту. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права необґрунтовано відмовив у проведенні експертизи, не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Із матеріалів справи встановлено, що 14 червня 2013 року представник ОСОБА_1 - адвокат Возняк В. Й. подав до суду першої інстанції клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2017 року, оформленою журналом судового засідання, у задоволенні клопотання було відмовлено, оскільки судово-бухгалтерська експертиза не вирішить питань, наведених у клопотанні, тому доводи касаційної скарги про необґрунтованість судом першої інстанції відмови у задоволенні клопотання є помилковими. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2017 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська