Постанова КЦС ВС № 466/7600/17-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 466/7600/17-ц провадження № 61-38587св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: заявник (стягувач) - приватне акціонерне товариство «Львівобленерго», суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тагієв Сабір Вагітович, заінтересовані особи (боржники): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2017 року у складі судді: Луців-Шумської Н. Л. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., Жукровської Х. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2017 року приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» (далі - ПрАТ «Львівобленерго») звернулося до суду із скаргою на дії (бездіяльність) старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Шевченківський ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області) Тагієва С. В., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Скарга мотивована тим, що 06 жовтня 2017 року на адресу ПрАТ «Львівобленерго» надійшло повідомлення старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Тагієва С. В. від 25 вересня 2017 року про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття такого до виконання. Згідно цього повідомлення підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-2534/09 від 06 жовтня 2009 року, виданим Шевченківським районним судом м. Львова, є відсутність підтверджуючих документів про сплату авансового внеску. Виконавчий лист ?№ 2-2534/09 від 06 жовтня 2009 року уже перебував на виконанні у Шевченківському ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області з квітня 2010 року, однак постановою ВП № 50504128 від 30 травня 2016 року, яка надійшла на адресу ПАТ «Львівобленерго» 05 грудня 2016 року виконавчий лист було повернуто стягувачеві. На думку стягувача, сплата авансового внеску, передбаченого пунктом 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року за № 1404-УІІІ, є обов`язковою за умови пред`явлення виконавчого документа до виконання вперше. Таке рішення Шевченківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області вважало неправомірним. Враховуючи викладене, ПрАТ «Львівобленерго» просило суд визнати дії та рішення старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м Львова ГТУЮ у Львівській області Тагієва С. В. щодо повернення виконавчого листа № 2-2534/09 від 06 жовтня 2009 року стягувачу без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та зобов`язати його прийняти до виконання виконавчий лист № 2-2534/09 від 06 жовтня 2009 року, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа без сплати стягувачем авансового внеску. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2017 року у задоволенні скарги ПрАТ «Львівобленерго» відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що постанова державного виконавця від 30 травня 2016 року у ВП № 50504128 про повернення виконавчого документа стягувачеві не оскаржувалася, не визнана судом незаконною, не скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби, набрала законної сили. Відновлення виконавчого провадження № 50504128 не здійснювалося. На час набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» (05 жовтня 2016 року) у органів державної виконавчої служби на виконанні не було виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Львова 09 листопада 2009 року за рішенням суду від 06 жовтня 2009 року № 2-2534/09 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ВАТ «Львівобленерго» боргу в сумі 9 567,86 грн, 94,70 грн сплаченого мита і 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що стягувач ПрАТ «Львівобленерго» при зверненні з заявою про примусове виконання рішення суду від 06 жовтня 2009 року № 2-2534/09 за виконавчим листом від 09 листопада 2009 року повинен був додати квитанцію про сплату авансового внеску. Повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання було правомірним і відповідало Закону України «Про виконавче провадження». Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Львівобленерго» залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2017 року залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що як встановлено судом першої інстанції і не оспорюється сторонами стягувач не сплатив авансовий внесок при пред`явленні виконавчого документа до виконання, а тому державний виконавець дійшов обґрунтованого висновку про повернення такого виконавчого листа без виконання. Виконавчі дії в межах виконавчих проваджень по примусовому виконанні рішення, які були розпочаті і проводилися до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, були завершені шляхом повернення виконавчого листа. Таким чином, подальша повторна подача стягувачем виконавчого листа до виконання після набрання чинності вказаного закону у новій редакції підпадає під регулювання законодавства, чинного саме станом на момент подачі такої заяви. Оскільки стягувач повторно пред`явив до виконання виконавчий лист № 2-2534/09 від 09 листопада 2009 року на час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, положення якого передбачає сплату авансового платежу при поданні заяви про примусове виконання рішення, то, відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, державний виконавець вірно застосував до поданого виконавчого документа положення частину другу статті 26 Закону України «Про виконавче провадження». Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ПрАТ «Львівобленерго», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції. У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року справу за скаргою ПрАТ «Львівобленерго» на дії та рішення старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Тагієва С. В. щодо повернення виконавчого листа без прийняття до виконання призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що сплата авансового внеску, передбаченого пунктом 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року за № 1404-VIII є обов`язковою за умови пред`явлення виконавчого документа до виконання вперше. Виконавчий лист № 2-2534/09 від 06 жовтня 2009 року перебував на виконанні у відділі ДВС з квітня 2010 року. За цей час боржники самостійно оплатили частину боргу, а виконавчий лист неодноразово повертався державним виконавцем стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року та повторно пред`являвся стягувачем до виконання. Крім того, постанова ВП № 50504128 від 30 травня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві надійшла на адресу ПрАТ «Львівобленерго» лише 05 грудня 2016 року, що є грубим порушення Закону України «Про виконавче провадження». Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов Фактичні обставини справи, встановлені судами 09 листопада 2009 року на виконання рішення суду від 06 жовтня 2009 року Шевченківським районним судом м. Львова виданий виконавчий лист № 2-2534/09 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ВАТ «Львівобленерго» боргу в сумі 9 567,86 грн, 94,70 грн сплаченого мита і 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. За цим виконавчим листом державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Тагієвим С. В. 21 березня 2016 року було відкрито ВП № 50504128. Постановою цього державного виконавця від 30 травня 2016 року у ВП № 50504128 вказаний виконавчий лист, відповідно пункті 2 частини першої статті 47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, повернуто стягувачеві. Вказана постанова державного виконавця не оскаржувалася. Після повернення виконавчого листа стягувач ПрАТ «Львівобленерго» повторно пред`явив виконавчий лист № 2-2534/09 від 09 листопада 2009 року до виконання. За повідомленням старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Тагієва С. В. від 25 вересня 2017 року виконавчий документ було повернуто стягувачу без прийняття до виконання. Згідно цього повідомлення підставою повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 2-2534/09 від 09 листопада 2009 року є відсутність підтверджуючих документів про сплату авансового внеску. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ПрАТ «Львівобленерго» підлягає задоволенню частково. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка була чинною на час вчинення державним виконавцем дій та прийняття рішень, що оскаржуються, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 % суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, які підлягали внесенню стягувачем на окремий не бюджетний рахунок і використовувались виконавцем для організації та проведення виконавчих дій. Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами. Положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення. Рішення Конституційного Суду України вмотивовано тим, що визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов`язковості. Конституційний Суд України зазначив, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеними положеннями частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що виходячи із гарантій, закріплених у статтях 55, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 18 ЦПК України, дії державного виконавця щодо повернення без прийняття до виконанння виконавчих листів з мотивів несплати авансового внеску не можуть вважатись правомірними. Зазначене узгоджується із правовими висновками Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах: від 20 червня 2019 року у справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783сво18), від 05 вересня 2019 року у справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нової постанови про часткове задоволення скарги ПрАТ «Львівобленерго». З цих підстав підлягає скасуванню й судове рішення суду першої інстанції, так як суд неправильно виходив із того, що заявник повинен сплатити авансовий платіж. У такий спосіб забезпечується ефективне поновлення прав стягувача ПрАТ «Львівобленерго`на виконання судового рішення, що набрало законної сили. Щодо вимог скарги ПрАТ «Львівобленерго» про зобов`язати старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м Львова ГТУЮ у Львівській області Тагієва С. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 2-2534/09 від 06 жовтня 2009 року, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа без сплати стягувачем авансового внеску, то суд не може перебрати на себе повноваження інших державних органів, які передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 з наступними змінами. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення скарги. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» задовольнити частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року скасувати. Скаргу приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на дію (бездіяльність) старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тагієва Сабіра Вагітовича, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задовольнити частково. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тагієва Сабіра Вагітовича щодо винесення повідомлення від 25 вересня 2017 року про повернення виконавчого листа № 2-2534/09 від 09 листопада 2009 року стягувачу без прийняття до виконання. У задоволенні інших вимог скарги приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович