Постанова Київський апеляційний суд № 754/9725/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2020 року м. Київ Справа №754/9725/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/5040/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Лугового Р.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Клочко І.В. 20 січня 2020 року у м. Києві, у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду, з підстав наявності в укладених між сторонами договорах третейського застереження. Не погодилось із зазначеним судовим рішенням АТ «Універсал Банк», представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність ухвали, як такої що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Представник позивача вказує на те, що Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку, а тому кредитний договір в частині третейського застереження, який укладений після набрання чинності вказаним Законом, слід вважати недійсним. Також зазначає про те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, а тому третейському суду така справа не підвідомча. Крім того, умовами договору поруки від 13 червня 2018 року сторони погодили право вибору АТ «Універсал Банк» щодо передачі спорів для вирішення до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків або до суду, відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених чинним законодавством України. АТ «Універсал Банк» використав своє право та звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом щодо захисту своїх прав та законних інтересів. Враховуючи вищевикладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на те, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, а тому в її задоволені слід відмовити. Зазначає, що відповідно до п. 7.1 розділу 7 Додаткової угоди б/н від 13 червня 2008 року спір про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором підвідомчий третейському суду. АТ «Універсл Банк» не оскаржувалось в судовому порядку положення кредитного договору про передачу справи на розгляд до третейського суду, отже дії АТ «Універсал Банк» щодо звернення до Деснянського районного суду м. Києва з позовом вчинено всупереч п. 7.1 розділу 7 Додаткової угоди б/н від 13 червня 2008 року до кредитного договору. Також вказує на те, що фінансові та банківські установи не мають право подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів. За таких обставин вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. Представник позивача - Сербіна А.О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Відповідачі в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом встановлено, що 23 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (на придбання майна) №102-2008-2137. (а.с.6-9). З метою забезпечення виконання зобов`язання 23 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №102-2008-2137-р (а.с.35-37). 13 червня 2018 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду б/н до Кредитного договору №102-200/-2137 від 23 червня 2008 року (а.с.16-29). Згідно вимог п.7.1 Додаткової угоди №б/н до Кредитного договору №102-2008-2137 від 13 червня 2018 року укладеною між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Асоціації українських банків та добре розуміють положення цього регламенту. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Договору. 13 червня 2018 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №б/н (з фізичною особою-поручителем). Згідно умов якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, плату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору (а.с. 38-45). У липні 2019 року АТ «Універсал Банк» звернулось до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на придбання майна укладеним 23 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 №102-2008-2137. Згідно позовних вимог, АТ «Універсал Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №102-2008-2137 (на придбання майна) в сумі 20040,04 доларів США (528825,36 грн) (а.с.1-4). 17 січня 2020 року до суду першої інстанції надійшли заперечення відповідача ОСОБА_1 проти вирішення спору в Деснянському районному суді м. Києва, в яких останній вказував на те, що відповідно до п. 7.1 розділу 7 Додаткової угоди №б/н від 13 червня 2018 року було змінено порядок розгляду спорів між сторонами Кредитного договору, а саме зазначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні данного кредитного договору підлягають розгляду у третейському суді (а.с.105-107). Залишаючи позовну заяву АТ «Універсал Банк» без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що згідно вимог п.7.1 Додаткової угоди №б/н до Кредитного договору №102-2008-2137 від 13 червня 2018 року укладеною між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди. Оскільки, від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення проти вирішення спору в суді, а АТ «Універсал Банк» не оспорює третейську угоду, визначену Додатковою угодою від 13 червня 2018 року, суд вважав за можливе залишити без розгляду позовну заяву АТ «Універсал Банк». Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами. Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03 лютого 2011 року (№2983-VI, який набрав чинності 11 березня 2011 року), частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Наведене дає підстави для висновку про те, що положення п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту. Крім того, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. За ч. 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом від 03 лютого 2011 року №2983-VI, (який набрав чинності 11 березня 2011 року), виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб`єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Як вбачається з матеріалів справи між сторонами був укладений кредитний договір. Відповідач ОСОБА_1 при укладенні договору діяв як фізична особа, цільове призначення кредитних коштів визначено - придбання майна (земельної ділянки). Відповідач не заперечує факту надання йому споживчого кредиту за Договором №102-2008-2137 від 23 червня 2008 року, лише вказує, що Банк не є споживачем послуг. Проте вказане не впливає на визнання договору як споживчого. Отже, ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг, спір виник щодо заборгованості за споживчим кредитом, а тому третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» справа про стягнення заборгованості з позичальника не підвідомча. Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 є поручителем у зобов`язанні, і не є споживачем послуг. Проте за умовами договору визначено право кредитора на звернення як до третейського суду так і до суду загальної юрисдикції. А тому його звернення до суду загальної юрисдикції відповідає умовам договору і поручителем не були висловлені заперечення щодо цього. За таких обставин доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції не може бути визнана законною і обґрунтованою. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» - задовольнити. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В.Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 17 червня 2020 року.