Постанова 4811 № 460/3961/18

Справа № 460/3961/18 Головуючий у 1 інстанції: Кондратьєва Н.А. Провадження № 22-ц/811/1173/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:79 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Цяцяка Р.П., суддів Крайник Н.П. та Шеремети Н.О., за участю: секретаря Цапа П.М.; Ожги Р.Р. представника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 березня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про визнання незаконним та скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 08.08.2018 року № 252 «Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 30.05.2018 року його поновлено на посаді начальника відділу профілактики виробничого травматизмута страхових виплат Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (в подальшому „Фонд). Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області від 30.05.2018 року № 222-ос позивача поновлено на посаді начальника відділу профілактики виробничого травматизму та страхових виплат Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області, проте до штатного розпису Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області такої посади введено не було. Наказом управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області від 08.08.2018 року його звільнено з посади начальника відділу профілактики виробничого травматизму та страхових виплат Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП. Оскільки відсутні розпорядчі документи щодо скорочення чисельності або скорочення штату, які б були видані після поновлення позивача на роботі, то останній вважає, що скорочення чисельності чи штату працівників Яворівського відділенняуправління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області після 31.05.2018 року не було, а відтак не було підстав для звільнення його з роботи і тому просить його позов задовольнити. При підрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем використовувався середній заробіток, який був визначений рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 30.05.2018 року у справі № 460/683/18, а саме 650 грн. 43 коп. за 1 робочий день (а.с. 1-5). Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено (а.с. 118-123). Дане рішення оскаржив позивач. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати „і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Вважає, що суд не з`ясував, чи дійсно мало місце скорочення чисельності або штату працівників і які є докази щодо змін в організації виробництва і праці. Вважає помилковим висновок суду про те, що з 01.01.2018 року в Яворівському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області набув чинності новий штатний розпис, в якому не передбачено посади на яку було поновлено позивача рішенням суду від 30.05.2018 року, оскільки позивача згаданим рішенням суду було поновлено на посаді, якої на день такого поновлення на роботі вже не існувало. Вважає, що суд не дослідив питання щодо надання відповідачем позивачу пропозицій переведення на всі вансії, роботу на яких він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду (а.с. 124-128). Позивач (апелянт), будучи повідомленим про апеляційний розгляд справи 04.06.2020 року, подав до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи «на іншу дату» - з посиланням на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року в Україні введено карантин (а.с. 168). Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Позивач (апелянт) приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1), досліджуючи при цьому докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2), а частиною 2 статті 372 цього Кодексу встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Дана справа перебуває в провадженні судів з серпня 2018 року (більше 21 місяця) і у позивача було достатньо часу та можливостей для наведення свої доводів у поданих ним до суду позовній заяві, його письмовій відповіді на відзив відповідача, апеляційній скарзі тощо. Станом на час апеляційного розгляду справи (15.06.2020 року) введений Кабінетом Міністрів України з 12 березня 2020 року карантин триває вже більше трьох місяців і строки його завершення нікому не відомі: ця обставина є загальновідомою і не потребує доказування (частина 3 статті 82 ЦПК України). В той же час, з метою забезпечення доступу до правосуддя під час дії в Україні карантину та на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196 було затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, однак від позивача (апелянта) заяви до суду про участь у апеляційному розгляді справи в режимі відеоконференції не поступало. Позивач (апелянт), будучи повторно належним чином повідомленим про апеляційний розгляд справи 15.06.2020 року (а.с. 174), в судове засідання повторно не з`явився і про причини такої неявки суд не повідомив. За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта на підставі наявних у справі даних та доказів. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представника відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи (частина 4 статті 82). У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів міститься роз`яснення про те, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що у Фонді соціального страхування України у 2017 році мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема - скорочення з 01.01.2018 року чисельності та штату працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на 111 штатних одиниці. У зв`язку з вищенаведеним було затверджено новий штатний розпис Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області у якому посада, яку займав позивач (начальник відділу профілактики виробничого травматизму та страхових виплат), вже була відсутньою (а.с. 14-15, 36). Вищенаведені обставини також встановленні рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 30 травня 2018 року, що набрало законної сили і яким за цих обставин було задоволено позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області та поновлено його на посаді начальник відділу профілактики виробничого травматизму та страхових виплат, а відтак такі не підлягають доказуванню при розгляді даної справи (частина 4 статті 82 ЦПК України). Як вбачається з мотивувальної частини вже згаданого рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 травня 2018 року, правовою підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі стало те, що « ОСОБА_1 у встановлений КЗпП України строк не запропоновано всіх наявних вакантних посад та будь-яку іншу роботу в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області» (а.с. 7-9). Таким чином, виходячи з вищенаведеного та з предмета даного спору, а саме: встановлення законності чи незаконності повторного звільнення позивача 08.08.2018 року з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП, на відповідача покладається обов`язок доведення суду належними та допустимими доказами факту додержання організацією норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; факту відмови позивача від переведення на іншу роботу або того, що відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу в підприємстві, а також того факту, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі та що він попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення. Як стверджується матеріалами справи та визнається самим позивачем, останнього на виконання рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 травня 2018 року наказом від 30.05.2018 року № 222-ос було поновлено на посаді начальник відділу профілактики виробничого травматизму та страхових виплат, а також зобов`язано відділ по роботі з персоналом «запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області» (а.с. 10). Вищезгадані постанова правління Фонду соціального страхування України від 12.09.2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» та наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23.10.2017 року № 567 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Львівській області» (а.с. 36-41) ніким не скасовувалися і є чинними. Чинним законодавством не передбачено те, що наслідком поновлення працівника в судовому порядку на роботі є обов`язок працедавця внести відповідні зміни до штатного розпису установи. Відтак, доводи апелянта стосовно того, що його було поновлено на посаді начальника відділу профілактики виробничого травматизму та страхових виплат Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області, проте до штатного розпису Яворівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області такої посади введено не було, не заслуговують на увагу, як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно, не можуть прийматися до уваги, як надумані, і доводи апелянта стосовно того, що скорочення чисельності чи штату працівників Яворівського відділенняуправління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області після 31.05.2018 року не було, оскільки «відсутні розпорядчі документи щодо скорочення чисельності або скорочення штату …, видані після відновлення (позивача) на посаді … після 31.05.18», а відтак не було підстав для звільнення його з роботи у серпні 2018 року. Листами від 31.05.2018 року (копії яких долучені до позовної заяви самим позивачем) відповідачем було запропоновано позивачу перелік вакантних посад в управлінні, а також запропоновано для прийняття пропозицій вакантних посад і оформлення трудових відносин з`явитися у Яворівське відділення Фонду та подати трудову книжку (а.с. 17, 18). В той же час, ні позовна заява, ні апеляційна скарга не містять доводів позивача (апелянта) стосовно запропонованих йому відповідачем вакансій: як вбачається з матеріалів справи в цілому тому, що позивач (апелянт) продовжує наполягати на тій версії, що після поновлення його на роботі 30.05.2018 року на виконання рішення суду не було «розпорядчих документів щодо скорочення чисельності або скорочення штату», а відтак не було підстав для звільнення його з роботи у серпні 2018 року, однак ця позиція позивача не ґрунтується на чинному законодавстві. Також, як вбачається з описової частини оскаржуваного рішення, в ході розгляду справи судом першої інстанції позивач відмову від запропонованих вакантних посад пояснив тим, що він «не має змоги доїжджати в м. Львів та м. Сокаль», що також не може слугувати правовою підставою для поновлення позивача на роботі. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 05 березня 2020 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 18 червня 2020 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Крайник Н.П. Шеремета Н.О.