Постанова 4851 № 480/2551/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 р.Справа № 480/2551/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. , за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О. позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Челядіна С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 року (суддя Павлічек В.О.; м. Суми; повний текст рішення складено 13.12.2019) по справі № 480/2551/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, Сумського апеляційного суду про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач - ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Сумській області, Сумського апеляційного суду в якому просить: - зобов`язати Сумський апеляційний суд протягом 5 днів з дня набрання рішенням законної сили надати до Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду у Сумській області додатково заяви - розрахунки, які б відображали правильний розрахунок страхової суми матеріального забезпечення за період з 12.12.2018 р. по 21.01.2019 р. в сумі 79826,71грн., а за період з 22.01.19 р. по 08.02.19 р. - 36972,73 грн, із застосуванням для розрахунку матеріального забезпечення розміру суддівської винагороди у період з 12.12.18 по 31.12.18 на рівні 55845грн, а у період з 01.01.19 по 08.02.19 на рівні 62525грн.; - зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду у Сумській області протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили профінансувати заяви-розрахунки щодо надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 за період з 12.12.18 по 08.02.19, з нарахуванням на пред`явлені до фінансування сум страхових виплат зазначених у заявах-розрахунках від 01.02.19 р. і від 15.02.19 р., встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, починаючи з 01.03.2019 по день фактичного розрахунку; - стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду у Сумській області на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 5000грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Зобов`язано Сумський апеляційний суд (вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40003, код ЄДРПОУ 42267878) надати до Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області додатково заяви-розрахунки з відображенням страхової суми матеріального забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за період з 12.12.2018 р. по 21.01.2019 р. та з 22.01.19 р. по 08.02.19 р., обчисленої відповідно до п. 25 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. N 1266, без урахування сум, зазначених у заявах-розрахунках від 01.02.2019 року та від 15.02.2019 року. Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (пл. Троїцька, буд. 5, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 41312573) щодо нездійснення фінансування заяв-розрахунків від 01.02.2019 року та від 15.02.2019 року на надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (пл. Троїцька, буд. 5, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 41312573) профінансувати заяви-розрахунки від 01.02.2019 року та від 15.02.2019 року щодо надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за період з 12.12.2018 р. по 21.01.2019 р. та з 22.01.19 р. по 08.02.19 р., з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області (пл. Троїцька, буд. 5, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ 41312573) суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.). Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Сумського апеляційного суду (вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40003, код ЄДРПОУ 42267878) суму судового збору в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.). Повернуто ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Державного бюджету надміру сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.), що внесений згідно квитанції від 10.07.2019 року № 0.0.1404371116.1. Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції: - скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 року у справі № 480/2551/19 в частині відмови у задоволенні вимог: про відшкодування моральної шкоди, про фінансування Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Сумській області заяв-розрахунків від 1 та 15 лютого 2019 року допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності із застосуванням ст. 625 ЦК України, про відмову у зобов`язанні надати Сумським апеляційним судом додаткових заяв-розрахунків протягом 5 робочих днів і ухвалити нове рішення, яким ці вимоги задовольнити в повному обсязі. - змінити рішення суду: з абз.4 резолютивної частини оскарженого рішення виключити слова «з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення» і доповнити речення словами «з нарахуванням на пред`явлені до фінансування суми допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності, що зазначені у заявах-розрахунках від 01.02.19 р. і від 15.02.19 р., встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, починаючи з 01.03.2019 по день фактичного розрахунку». - виключивши з мотивувальній частині рішення висновки суду на аркуші 10 абзаци 2,3 та перше речення абз.4: «Суд зауважує, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Зазначену правову позицію сформулював Верховний Суд України в постанові від 5 10.2014 у справі №21-484а14, таку ж правову позицію підтримує і Верховний суд, зокрема, установі від 11 жовтня 2018 року по справі №823/5367/15 та постанові від 17 квітня 2019 року по справі №808/9137/15. З врахуванням описаної правової позиції, суд вважає твердження Управління ФСС про те, що Сумський апеляційний суд не є правонаступником Апеляційного суду Сумської області є безпідставним» та на аркуші 6 абз.6 слова «Враховуючи висновки суду про те, що Сумський апеляційний суд фактично є правонаступником Апеляційного суду Сумської області»; викласти абз.2 резолютивної частини рішення у такій редакції: "зобов`язати Сумський апеляційний суд протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили надати до Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду у Сумській області додатково заяви - розрахунки, які б відображали правильний розрахунок страхової суми допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності за період з 12.12.2018 р. по 21.01.2019 р. в сумі 79826,71 грн., а за період з 12.01.19 р. по 08.02.19 р. - 36972,73 грн, із застосуванням для розрахунку матеріального забезпечення розміру суддівської винагороди у період з 12.12.18 по 31.12.18 на рівні 55845 грн, а у період з 01.01.19 по 08.02.19 на рівні 62525грн.". Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не правильно визначив характер заявлених позивачем правовідносин і застосував норму абз. 3 ч. 4 ст. 32 Закону № 1105 про застосування якої позивач не просила і яка не виключає можливість застосування до спірних правовідносин відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, що визначені ст. 625 ЦК України. Позивач вважає, що через уникнення від виконання управлінням визначених спеціальним законом своїх повноважень на підставі ч. 1 ст. 11 ЦК України та п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону № 1105, з моменту надходження до управління заяв-розрахунків у суб`єкта владних повноважень виникло перед позивачем грошове зобов`язання щодо фінансування заявлених до виплати суми допомоги у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності, яке ґрунтується на підставі закону. Оскільки були заявлені суми до фінансування стосовно позивача, то і відповідальність за не вчинення управлінням дій спрямованих на проведення такого фінансування, управління повинно нести саме перед позивачем. З цих підстав позивач вважає законними та обґрунтованими позовні вимоги про зобов`язання управління протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили профінансувати заяви-розрахунки щодо надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 з нарахуванням на пред`явлені до фінансування суми страхових виплат зазначених у заявах - розрахунках від 01.02.19 р. і від 15.02.19 р., встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, починаючи з 01.03.2019 по день фактичного розрахунку на підставі ст. 625 ЦК України. З приводу відмови суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, позивач зазначає, що наданими до суду доказами було доведено завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки через протиправну бездіяльність управління, як визнано судом, позивач була позбавлена протягом 2-х місяців матеріального забезпечення під час продовження лікування, бо до роботи приступила тільки 18.02.19 р., і у період хвороби не отримувала суддівську винагороду, а можливості отримати призначену згідно закону допомогу була позбавлена, через що позивач була змушена докладати зусилля на організацію свого життя у обмеженому стані обслуговування (була зламана права рука) у період майже 2-х місячного строку при відсутності джерела доходу. Крім того, позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах при здійсненні нарахування допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності вимог п. 25 Порядку № 1266 та вважає, що Сумським апеляційним судом було вірно застосовано механізм нарахування допомоги визначений у п. 28 Порядку № 1266, оскільки інших умов нарахування для виду соціальної допомоги за особливими умовами переведення позивача, як судді для здійснення судочинства з суду, який ліквідується до новоутвореного суду, чинним законодавством не передбачено. Разом з цим позивач, з посиланням на положення ч. 10 ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" вважає, що Сумський апеляційний суд повинен був здійснювати розрахунок допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності із розміру суддівської винагороди в межах діючого розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску у період строку перебування позивача на лікарняному, а не з розміру посадового окладу без доплат, оскільки на законодавчому рівні відбулось збільшення розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Проте, Сумський апеляційний суд провів розрахунок матеріального забезпечення за період з 12.12.18 по 08.02.2019 не тільки без урахування доплат до базового посадового окладу, як складових суддівської винагороди, згідно ст. 135 Закону №1402, а і без урахування збільшення в період перебування на лікарняному максимальної величини бази нарахування єдиного внеску з 01.01.19 з 55845грн до 62 595грн через підвищення з 01.01.19 мінімальної заробітної плати, відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» до 4173грн, притому, що станом на 12.12.2018 розмір моєї суддівської винагороди складав 104662,80 грн., а максимальна величина бази нарахування єдиного внеску на 12.12.18 становила 55845 грн. Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області профінансувати заяви-розрахунки від 01.02.2019 року та від 15.02.2019 року щодо надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 за період з 12.12.2018 р. по 21.01.2019 р. та з 22.01.19 р. по 08.02.19 р., з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що Фонд, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема Управління, у спірному випадку не є органом, який призначає матеріальне забезпечення, відтак норма абзацу третього частини четвертої статті 32 Закону не стосується фінансування Фондом страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам. Таким чином, на Управління не може бути покладено обов`язок профінансувати заяви-розрахунки з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення. З приводу визнання судом протиправною бездіяльності Управління щодо нездійснення фінансування заяв-розрахунків, апелянт зазначає, що після надходження заяв- розрахунків від 01.02.2019 на суму 71197,73 грн. та від 15.02.2019 на суму 31257,54 грн. Управлінням було звернуто увагу на той факт, що розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності страхувальником - Сумським апеляційним судом було зроблено з порушенням Порядку № 1266. Отже, дії Управління, які полягають в нездійсненні фінансування за заявами-розрахунками від 01.02.2019 та 15.02.2019, в яких допомога по тимчасовій непрацездатності була розрахована неправильно, не можна вважати протиправними, навіть якщо підстава для відмови в проведенні фінансування була іншою. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача та вважає їх такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції стосовно визнання протиправною бездіяльності управління щодо не профінансування направлених Сумським апеляційним судом двох заяв-розрахунків та їх повернення апеляційному суду з підстав неоформлення неналежним страхувальником, тобто Апеляційним судом Сумської області і не завершення процедури його ліквідації, а також покладення на страховика, яким виступає Управління, обов`язку здійснити оплату цих заяв - розрахунків, для відновлення порушеного права позивача на отримання належної допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності в період з 12.12.2018 по 08.02.2019, яке триває більше року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, 06.12.2018 року із ОСОБА_1 стався нещасний випадок невиробничого характеру, про що 11.12.2018 року за місцем роботи складно акт за формою НТ (а.с. 22). На час настання нещасного випадку ОСОБА_1 працювала суддею Апеляційного суду Сумської області, якій відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" перебуває у стані ліквідації (а.с. 11 14). Внаслідок нещасного випадку з 06.12.2018 року по 09.02.2019 року ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджується копіями листків непрацездатності: - № НОМЕР_2 з 06.12.2018 по 11.12.2018, під час закриття якого зроблено позначку, що особа продовжує хворіти (а.с. 19); - № НОМЕР_3 з 11.12.2018 по 21.01.2019, в якому зазначено, що цей листок непрацездатності є продовженням попереднього, під час його закриття зроблено позначку, що особа продовжує хворіти (а.с. 20); - № НОМЕР_4 з 22.01.2019 по 09.02.2019, в якому зазначено, що цей листок непрацездатності є продовженням попереднього, закритий в зв`язку з одужанням (а.с. 21). За перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, з 06.12.18 р. по 11.12.18 р. (листок непрацездатності серія НОМЕР_5 ) ОСОБА_1 було надано матеріальне забезпечення за рахунок коштів фонду оплати праці працівників Апеляційного суду Сумської області. 11.12.2018 року згідно рішення Вищої ради правосуддя за № 3789/0/15-18 ОСОБА_1 , суддю Апеляційного суду Сумської області, було переведено на посаду судді новоутвореного Сумського апеляційного суду, у зв`язку з чим наказом голови Апеляційного суду Сумської області від 11.12.2018 р. № 31-ОГ ОСОБА_1 відраховано зі штату цього суду, а наказом в.о. голови Сумського апеляційного суду від 12.12.2018 р. № Ю-ОГ зараховано в порядку переведення з Апеляційного суду Сумської області у зв`язку із його ліквідацією до штату Сумського апеляційного суду на посаду судді з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 15, 17 - 18). Наказом голови Сумського апеляційного суду від 13.12.2018 р. № 25-ОСГ ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 % посадового окладу з 12.12.18 р. (а.с. 16). Листки непрацездатності № 218631 та № 219372 були пред`явленні позивачкою до оплати на новому місці роботи - Сумському апеляційному суду. У зв`язку із настанням у ОСОБА_1 , як застрахованої особи страхового випадку, пов`язаного з тимчасовою втратою працездатності, комісія із соціального страхування Сумського апеляційного суду на підставі поданого листка непрацездатності серія НОМЕР_6 , прийняла рішення про призначення ОСОБА_1 даного виду матеріального забезпечення (протокол №5 від 30.01.2019 (а.с. 27). На підставі цього рішення комісії Сумський апеляційний суд оформив заяву-розрахунок про фінансування призначеної ОСОБА_1 суми матеріального забезпечення за період з 12.12.18 по 21.01.19 в розмірі 71197,73 грн., виходячи із базового посадового окладу суді станом на 12.12.18 - 52860,00 грн., яку направив 01.02.19 (лист № 07-03/1/19) для оплати до Сумського міського відділення управління виконавчої дирекції ФСС у Сумській області (а.с. 24 26). Листом від 06.02.19 р. № 011-05-209 Сумське міське відділення ФСС повідомило, що оскільки страховий випадок настав до моменту перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з Сумським апеляційним судом, під час роботи ОСОБА_1 в Апеляційному суду Сумської області, який на даний час ще не ліквідований, то нарахування та виплати по тимчасовій непрацездатності повинно проводитися саме цією установою (а.с. 23). За наслідками розгляду листка непрацездатності серія НОМЕР_7 , 11.02.19 р. комісія із соціального страхування Сумського апеляційного суду прийнято рішення призначити ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій непрацездатності за цим листком непрацездатності (протокол №7 від 11.02.19, а.с. 33). На підставі вказаного рішення 15.02.19 р. до Сумського міського відділення ФСС було направлено заяву-розрахунок фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованій особі Сумського апеляційного суду ОСОБА_1 за останні 18 днів непрацездатності з 22.01.19р. по 08.02.19р. в розмірі 31257,54 грн., виходячи із базового посадового окладу станом на 12.12.18 - 52860,00грн.(а.с. 29 32) Згідно листа Сумського міського відділення ФСС від 25.02.19 р. № 011-05-409 направлену заяву-розрахунок було повернуто без виконання з тих же самих підстав, що і попередню (а.с. 28). Підставою для звернення позивача з позовом до суду, став той факт, що вказані листки непрацездатності залишилися неоплаченими, також позивач не згодна із розміром суми матеріального забезпечення їй, як застрахованій особі, що була визначена в заявах розрахунках від 01.02.2019 та 15.02.2019. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії Сумського апеляційного суду в частині прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 та направлення відповідних заяв розрахунків до Управління ФСС для здійснення їх фінансування, є правомірними та дійшов висновку, що Управління ФСС безпідставно в порушення вимог Закону № 1105-XIV не здійснило фінансування спірних заяв розрахунків, чим фактично позбавило позивачку гарантованого цим Законом права на отримання матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності. Щодо розміру матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок розміру середньої заробітної плати для нарахування матеріального забезпечення ОСОБА_1 повинен бути проведений відповідно до п.25 Порядку №1266. Відносно позовних вимог про зобов`язання Управління виконавчої дирекції ФСС у Сумській області профінансувати спірні заяви-розрахунки щодо надання матеріального забезпечення позивачці з нарахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Закону №1105-XIV, якій є спеціальним щодо спірних правовідносин, у разі не одержання сум матеріального забезпечення з вини відповідного органу, передбачено лише виплата цих сум із проведенням індексації. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів спричинення їй моральних чи фізичних страждань, також позивач ніякім чином не обґрунтувала і розмір моральної шкоди 5 000 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV). Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону № 1105-XIV, Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1105-XIV, одним із видів соціального страхування є страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; об`єкт соціального страхування - страховий ризик та страховий випадок, із настанням яких у застрахованих осіб (членів їх сімей, інших осіб) виникає право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону залежно від видів соціального страхування; страховий випадок за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг. Статтею 3 Закону № 1105-XIV визначено, що соціальне страхування здійснюється, зокрема, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1105-XIV терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до роботодавців віднесено підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. З аналізу наведеної правової норми вбачається, що страхувальником у розумінні Закону № 1105-XIV є всі види юридичних осіб, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які, зокрема, використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах та мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до ст.15 Закону № 1105-XIV, роботодавець, зокрема, зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом. Статтею 16 Закону № 1105-XIV визначено права застрахованих осіб, зокрема застраховані особи мають право на: отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом; оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг; судовий захист своїх прав. Згідно ст. 22 Закону № 1105-XIV, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), зокрема, у разі настання в неї страхового випадку - тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Статтею 30 Закону № 1105-XIV передбачено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності). У разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника - робочим органом Фонду за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника (ч. 1 ст.30). Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (ч.3 ст.30). Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Відповідно до ст. 31 Закону № 1105-XIV, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Частиною 2 ст. 32 Закону № 1105-XIV, визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується: застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), інших підставах, передбачених законом, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати. Відповідно до ч.1 ст.34 Закону №1105-XIV, фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Як встановлено судом, позивач перебувала у трудових відносинах із Апеляційним судом Сумської області, якій відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" у стані ліквідації. Також п. 2 цього ж Указу було утворено Сумський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Сумську область, з місцезнаходженням у місті Сумах. Саме в зв`язку із ліквідацією Апеляційного суду Сумської області 11.12.2018 року згідно рішення Вищої ради правосуддя за № 3789/0/15-18 ОСОБА_1 , суддю Апеляційного суду Сумської області, було переведено на посаду судді новоутвореного Сумського апеляційного суду. Зазначене переведення було здійснено під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 . Судом також встановлено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 , яка настала внаслідок травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, у розумінні Закону № 1105-XIV, є страховим випадком, що в свою чергу зумовило виникнення у ОСОБА_1 , як застрахованої особи, права на отримання матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності. Як свідчать матеріали справи, розмір страхової суми матеріального забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.12.2018 по 21.01.2019 склав 71197,73 грн. (листок непрацездатності серії НОМЕР_6 ) та з 22.01.2019 по 08.02.2019 склав 31257,54 грн. (листок непрацездатності серії НОМЕР_7 ). Відповідач (Сумський апеляційний суд) вважає, що оскільки в перший робочий день суддя ОСОБА_1 не приступила до виконання своїх обов`язків в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю середня заробітна плата для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням була визначена виходячи з посадового окладу, що становить 52860 грн., що відповідає п.28 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Відповідно до ст. 33 Закону № 1105-XIV, при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України. На підставі зазначеної норми Постановою КМУ від 26.09.2001 №1266 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням (далі Порядок №1266). Цей Порядок визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці). Згідно із п. 28 Порядку № 1266, якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи (для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку. Якщо тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлюється, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання страхового випадку. Пунктом 25 Порядку № 1266, визначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров`я у зв`язку з раніше отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності. З огляду на вищенаведені норми матеріального права, враховуючи положення ст. 30 Закону №1105-XIV та приймаючи до уваги те, що позивач була переведена з посади судді Апеляційного суду Сумської області на посаду судді Сумського апеляційного суду, тобто продовжувала виконувати обов`язки судді суду апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності дій Сумського апеляційного суду в частині прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 та направлення відповідних заяв розрахунків до Управління ФСС для здійснення їх фінансування, а також необхідності здійснення розрахунку розміру середньої заробітної плати для нарахування матеріального забезпечення ОСОБА_1 у відповідності до п.25 Порядку №1266, а не у відповідності до п. 28 цього Порядку. В свою чергу Управління ФСС безпідставно в порушення вимог Закону № 1105-XIV не здійснило фінансування спірних заяв розрахунків, чим фактично позбавило позивачку гарантованого цим Законом права на отримання матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, у зв`язку з чим колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Управління щодо нездійснення фінансування заяв розрахунків про надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 , з урахування приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, та зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду у Сумській області профінансувати заяви-розрахунки щодо надання матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 за період з 12.12.18 по 08.02.19. При цьому судом обґрунтовано не прийнято твердження позивача, що до неї не може застосовуватися Порядок №1266 оскільки відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 02.06.2016р. №1402 (далі Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а згідно вимог ч.10 цієї ж статті у випадку тимчасової втрати працездатності судді повністю зберігається виплата суддівської винагороди з усіма складовими. Так, відповідно до відповідно до ч.1 4 ст.135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб. Також ч.10 ст.135 Закону №1402 визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Слід зазначити, що перелічені вище норми регулюють питання виплати суддівської винагороди, тоді як в даному випадку спірним є розмір страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, що здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування. Натомість, нормами Закону №1402 не врегульовані спірні правовідносини. Разом з тим, відповідно до ст.141 Закону №1402, обов`язкове державне страхування життя і здоров`я суддів здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Відповідно до ст.1 Основ, загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Статтею 2 Основ визначено, що Законодавство України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору. Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я. Отже питання пов`язані із розрахунком та виплатою застрахованій особі страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку із настанням страхового випадку, врегульовані спеціальним законодавством, яке складається із Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування. За загальним правилом пріоритетними є норми саме спеціального законодавства. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок та виплата ОСОБА_1 страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням повинно здійснюватися відповідно до вимог спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Постанови КМУ від 26.09.2001 №1266, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, та вважає, що встановлення саме такого розрахунку середньої заробітної плати є цілком правомірним та відповідає принципам соціального страхування, оскільки розмір страхових виплат матеріального забезпечення застрахованій особі безпосередньо залежить від розміру сплаченого єдиного соціального внеску за відповідний період перед настанням страхового випадку. Щодо позовних вимог про зобов`язання Управління виконавчої дирекції ФСС у Сумській області профінансувати спірні заяви-розрахунки щодо надання матеріального забезпечення позивачці з нарахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 999 Цивільного кодексу України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Як же зазначалося судом вище, питання пов`язані із загальнообов`язковим державним соціальним страхування врегульовані спеціальним законодавством, яке складається із Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно абз. 3 ч. 4 ст. 32 Закону №1105-XIV, суми матеріального забезпечення, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення. Нормами Закону №1105-XIV, який є спеціальним щодо спірних правовідносин, у разі не одержання сум матеріального забезпечення з вини відповідного органу, передбачено лише виплата цих сум із проведенням індексації. З цих підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Завдану моральну шкоду позивач обґрунтовує тим, що через протиправну бездіяльність управління, як визнано судом, позивач була позбавлена протягом 2-х місяців матеріального забезпечення під час продовження лікування, бо до роботи приступила тільки 18.02.19 р., і у період хвороби не отримувала суддівську винагороду, а можливості отримати призначену згідно закону допомогу була позбавлена, через що позивач була змушена докладати зусилля на організацію свого життя у обмеженому стані обслуговування (була зламана права рука) у період майже 2-х місячного строку при відсутності джерела доходу. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин понесення моральної шкоди, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн. Щодо вимог позивача про зобов`язання вчинити дії відповідачів у визначений строк, а саме зобов`язати Сумський апеляційний суд протягом 5 днів з дня набрання рішенням законної сили надати до Управління ФСС додатково заяви розрахунки та зобов`язати Управління ФСС протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили профінансувати заяви-розрахунки, суд зазначає наступне. Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч. 1 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Виходячи із аналізу зазначених вище норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що по суті позивач просить встановити порядок і строк виконання судового рішення, при цьому судом не встановлено підстав для задоволення зазначеного клопотання. Водночас, слід зазначити, що згідно ч.2 ст.372 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 року по справі № 480/2551/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 18.06.2020 року