Постанова КЦС ВС № 761/35459/15-Ц

Постанова Іменем України 17 червня 2020 року м. Київ справа № 761/35459/15-ц провадження № 61-46372св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними окремих положень правочинів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року у складі судді Гуменюк А. І. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Українець Л. Д., Шебуєва В. А., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили визнати недійсними пункти 2.1 та 2.6 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору від 06 лютого 2008 року № 10-29/5222, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) 04 квітня 2014 року; визнати недійсними пункти 2.1.1 та 2.1.2 договору про внесення змін № 1 до договору поруки від 06 лютого 2008 року № 02-10/281, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» 04 квітня 2014 року; стягнути з відповідача судові витрати. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що 06 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 413 987 доларів США на строк до 05 лютого 2018 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,25 % річних. На забезпечення належного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 06 лютого 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір поруки, відповідно до пункту 3.3.2. якого банк зобов`язувався не змінювати умов кредитного договору без попереднього письмового погодження поручителя до моменту виконання зобов`язань, забезпечених порукою. ОСОБА_2 (поручитель) вказує, що їй стало відомо про укладення 11 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» без її згоди додаткової угоди № 2 до кредитного договору, умовами якої збільшено відсоткову ставку до 13,5 % річних. Крім того, між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» 12 грудня 2012 року без її згоди як поручителя укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, в пункті 2 якої сторони погодили сплату відсотків у розмірі 140 379,86 доларів США, порядок нарахування яких не відображено в жодному документі, та встановили графік погашення прострочених відсотків за невідомі періоди, починаючи з липня 2013 року. У пункті 2.8. додаткової угоди № 2 до кредитного договору від 12 грудня 2012 року та пункті 2.6 договору про внесення змін до кредитного договору, укладеного 04 квітня 2014 року, не визначено сукупної вартості кредиту. У пункті 2.1 договору про внесення змін до кредитного договору, укладеного 04 квітня 2014 року, відповідач оперує поняттям «станом на», замість «за період», у зв`язку з чим неможливо встановити звідки банк у квітні 2014 року оперує певними сумами і за який період вони нараховані. Вважають, що відповідач ввів позичальника та поручителя в оману щодо факту прострочених платежів за кредитним договором, періоду їх нарахування та графіку погашення, як і іншої суми основної заборгованості. Також, під час розгляду справи ОСОБА_2 зазначала, що підписуючи 04 квітня 2014 року договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 10-29/5222 від 06 лютого 2008 року, вона знаходилася у стані сильного душевного хвилювання через особисті сімейні обставини, та, не маючи юридичної освіти, не могла у повній мірі зрозуміти та зважити умови вказаного договору про внесення змін, і, крім цього, співробітниками банку було здійснено на неї психологічний вплив та обмежено у часі для ознайомлення і вивчення умов договору. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 30 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з відсутності визначених законом підстав для визнання недійсними окремих пунктів укладених між сторонами договорів. Короткий зміст рішення апеляційного суду Апеляційний суд м. Києва постановою від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року залишив без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, суди не розглянули їх клопотання про витребування доказів, розгляд справи відбувся без дослідження доказів і не встановлено обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справі. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними пунктів 2.1, 2.4, 2.5 та 2.8 додаткової угоди № 2 про внесення змін до договору кредиту від 06 лютого 2008 року № 10-29/5222, суди не дослідили та не мотивували, яким чином та відповідно до яких первинних документів, банк визначив залишок суми основної заборгованості станом на 12 грудня 2012 року саме в розмірі 288 424,99 доларів США. Сумніви також викликають посилання судів на те, що позивачі тривалий час після підписання додаткових угод виконували зобов`язання за ними, хоча матеріали справи підтверджують, що останній платіж за кредитним договором був сплачений у 2009 році, тобто після підписання оскаржуваних додаткових угод зобов`язання не виконувалися. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними пунктів 2.1 та 2.6 договору про внесення змін № 4 до договору кредиту від 06 лютого 2008 року № 10-29/5222, якими банк повторно встановив відповідні суми заборгованості станом на 04 квітня 2014 року, то ними також було зазначено, що суми, вказані у цих пунктах договору, не відповідають дійсності шляхом звичайного арифметичного підрахунку погашених платежів, а також банком, підмінюючи поняття під виглядом надання кредитних канікул, повторно, без підписання окремої додаткової угоди або відповідного пункту у договорі, змінено по суті строк позовної давності для стягнення відсотків з метою безперебійного продовження права на позов за простроченими періодами, що є прямою ознакою опосередкованого обману споживача. Пункт 2.1.1 договору про внесення змін № 1 до договору поруки № 02-10/281 містить визначену банком суму основної заборгованості в сумі 288 424,99 доларів США, яка не відповідає дійсності, а пункт 2.1.2 встановлює сплату відсотків за процентами, визначеними в порядку основного договору, водночас, поручитель, підписуючи цей договір, діяла добросовісно думаючи, що відсоткова ставка встановлена основним договором в його первісному вигляді та будучи необізнаною про зміну відсоткової ставки дізналася вперше лише після ознайомлення з матеріалами справи за позовом банку про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим банк та суди не обґрунтували відсутність обману при формулюванні пункту 2.1.2 таким чином, що він не відображає жодним чином зміну відсоткової ставки. Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме - статті 229, 367, 263 ЦПК України, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, які стосуються всіх підстав, на які посилалися позивачі, що призвело до неправильного встановлення виключно загальних висновків, а фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи залишились невстановленими. 24 січня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Укрсоцбанк» мотивований тим, що судові рішення є законними та ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суди встановили, що позивачі протягом тривалого часу після укладання договорів про внесення змін до кредитного договору та договору поруки, окремі пункти яких позивачі просять визнати недійсними, не заперечували зобов`язання, що передбачені ними. Під час укладання кредитного договору ОСОБА_1 добровільно обрав валюту кредитування, протягом тривалого часу погашав кредит, погоджуюсь таким чином та визнаючи всі умови кредитного договору. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва. 26 грудня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. 15 квітня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 1091/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Фактичні обставини справи встановлені судами 06 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який в подальшому перейменований на ПАТ «Укрсоцанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/5222, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 413 987 доларів США, зі сплатою 12,25 % річних, строком погашення до 05 лютого 2018 року. 12 грудня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до кредитного договору від 06 лютого 2008 року № 10-29/5222, пунктами 2.1, 2.4, 2.5, 2.8 якої встановлено: - погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на 12 грудня 2012 року здійснюватиметься після спливу шестимісячного строку з дати підписання цього договору про внесення змін; - погашення кредиту в сумі 288 424,99 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 11 червня 2013 року; - порядок сплати процентів за користування кредитом: сплата відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 12 грудня 2012 року в сумі 42 113,96 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 11 липня 2013 року; сплата залишкової частини відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 12 грудня 2012 року, у загальній сумі 98 265,90 доларів США здійснюється позичальником починаючи з липня 2013 року кожного місяця, рівними частинами не пізніше 10 числа кожного місяця, а також в день повернення заборгованості за відстроченими до сплати процентами в повній сумі відповідно до графіку, що викладений у додатку № 1 до цього договору про внесення змін; сплата строкових (поточних) процентів за користування кредитом, що нараховується з 12 грудня 2012 року, здійснюється в загальному порядку, передбаченому договором кредиту. 04 квітня 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 4 до кредитного договору від 06 лютого 2008 року № 10-29/5222, пунктами 2.1 та 2.6 якого визначено, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом у сумі 288 424,99 доларів США та процентами, що нараховані станом на 04 квітня 2014 року в сумі 172 378,84 доларів США здійснюватиметься згідно з графіком, який є додатком № 1 до цього договору про внесення змін, в наступному порядку: до 10 числа (включно) кожного місяця починаючи з серпня 2014 року та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 05 лютого 2028 року (включно), на умовах, визначених договором кредиту з урахуванням положень цього договору про внесення змін; детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в додатку № 2 до цього договору про внесення змін та є його невід`ємною частиною. 06 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 02-10/281, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язувалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених кредитним договором. 04 квітня 2014 між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 02-10/281, укладеного 06 лютого 2008 року, пунктами 2.1.1 та 2.1.2 якого визначено зміст забезпеченого порукою зобов`язання, його розмір, строк та порядок виконання: повернення кредиту в розмірі 288 424,99 доларів США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним договором, яким обумовлене основне зобов`язання, з кінцевим терміном погашення кредиту до 05 лютого 2028 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання; сплата процентів за користування кредитом (в тому числі нарахованих станом на 04 квітня 2014 року) у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов`язання. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша стаття 627 ЦК України). За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що оскаржуваними пунктами додаткових договорів права позивачів не порушено, оскільки останні під час їх підписання усвідомлювали їх зміст, наслідки та передбачені ними зобов`язання. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачі на момент укладення договорів не заявляли додаткових вимог щодо їх умов та в подальшому виконували їх умови. Додаткові угоди до кредитного договору та договору поруки, які підписані позивачами, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Самі по собі твердження позивачів про введення їх в оману не є підставою для задоволення позову, оскільки вони не підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Аргументи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, які заявником тлумачяться помилково, а також фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко