Постанова КЦС ВС № 206/4223/16-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 206/4223/16-ц провадження № 61-769св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Cімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П., позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Ганна Василівна, Відділ реєстрації майнових прав Управління-служби департаменту адмінпослуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 (до перейменування - м. Дніпропетровськ), укладений 04 жовтня 2008 року між нею та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 230; скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на указане домоволодіння. Позовна заява мотивована тим, що зазначене домоволодіння належало їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 14 серпня 1978 року Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 1256. У шлюбі із ОСОБА_4 за спільні кошти у домоволодінні було зведено прибудову до житлового будинку та надвірні будівлі і споруди. З серпня 2008 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська розглядалася цивільна справа за позовом приватного підприємства «Айсберг» (далі - ПП «Айсберг») до неї, її чоловіка ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики. Для уникнення можливої втрати житла у рахунок погашення боргу за судовим рішенням у випадку задоволення позову ПП «Айсберг» син запропонував їй переоформити право власності на вказане домоволодіння на свою дружину ОСОБА_1 04 жовтня 2008 року вона уклала із ОСОБА_1 оспорюваний договір дарування. Надалі рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2008 року з неї, її сина та чоловіка на користь ПП «Айсберг» було стягнуто 104 618,12 грн. ОСОБА_1 перебував у шлюбі із ОСОБА_1 до 25 грудня 2010 року. Посилаючись на статті 203, 215, частини першої статті 233 ЦПК України, зазначала, що за ситуації із судовим процесом про стягнення боргу вона була вимушена укласти договір дарування під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для себе умовах, позбавивши себе та чоловіка єдиного житла, чим скористалася відповідач. Також посилалася на те, що під час укладення оспорюваного правочину її волевиявлення не було вільним та не відповідало внутрішній волі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов є необґрунтованим; показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про укладення договору дарування під впливом тяжких обставин не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є заінтересованими особами у справі як сини позивача, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як сусіди не можуть бути обізнані про обставини укладення оспорюваного договору дарування. Суд вважав, що ухилення від виконання судового рішення не є тією обставиною, що може підтверджувати укладення правочину під впливом вкрай тяжкої для позивача обставини. Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом із пропуском строку позовної давності, оскільки могла довідалася про порушення свого права з моменту ухвалення рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2010 року про розірвання шлюбу між її сином та ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову; визнано недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 (до перейменування - м. Дніпропетровськ), укладений 04 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (до перейменування - м. Дніпропетровськ); стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 433,14 грн витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Рішення суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем укладено оспорюваний правочин під впливом тяжкої для неї обставини можливої втрати єдиного житла у судовому порядку, на вкрай невигідних умовах, ураховуючи безоплатний характер правочину. Такими обставинами суд вважав розгляд цивільної справи щодо стягнення із ОСОБА_1 та членів її сім`ї боргу за договором позики, наявність кримінального провадження, відкритого у липні 2008 року щодо сина позивача. Також суд дійшов висновку, що договір дарування укладався позивачем лише для виду. Щодо заявлення відповідачем про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд виходив з того, що з моменту укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 не проживала у домоволодінні, не сплачувала за комунальні послуг, категорично відмовилася повертати ОСОБА_1 будинок у січні 2014 року. Після цього рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2014 року у справі № 206/664/14-ц відмовлено чоловіку позивача ( ОСОБА_4 ) у задоволенні його позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації, а рішення цього ж суду від 25 червня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. Суд дійшов висновку, що строк позовної давності починає відлік з січня 2014 року, коли відповідач відмовилася повертати домоволодіння титульному власнику. Короткий зміст касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року, залишити в силі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу з Самарського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину четверту статті 267 ЦК України; суд не встановив фактичних обставин порушення прав позивача, про існування оспорюваного договору ОСОБА_1 було відомо з 04 жовтня 2008 року, з цим позовом звернулася у липні 2016 року; сторони не погоджували дату розірвання договору дарування. У лютому 2018 року ОСОБА_3 подала уточнення до касаційної скарги, які по суті не містять нових доводів щодо порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У відзиві, поданому у квітні 2018 року, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року - без змін, мотивуючи це тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту існування для позивача тяжкої обставини; оспорюваний договір дарування було укладено для виду, відповідач, будучи на той час для ОСОБА_1 невісткою, погоджувалася повернути позивачу домоволодіння, проте сторонами не обговорювалася конкретна дата розірвання договору, оскільки неможливо було передбачити час для сплати боргу ПП «Айсберг»; рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотримання норм процесуального права, за правильного застосування норм матеріального справа, зокрема частини першої статті 261 ЦПК України, є справедливим, а доводи касаційної скарги надуманими та голослівними. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 04 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Гойняк В. В., зареєстровано в реєстрі за № 230, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 належне їй на праві власностідомоволодіння АДРЕСА_1 (до перейменування - м. Дніпропетровськ). Цьому передувало відкриття 18 та 21 липня 2007 року кримінальних проваджень стосовно сина позивача - ОСОБА_5 , за частинами першою та третьою статті 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), який працював на посаді менеджера по збуту ПП «Айсберг» та був матеріально-відповідальною особою. 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , її чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 з однієї сторони, та ПП «Айсберг», з іншої сторони, було укладено договір позики на суму 102 300,00 грн на строк 36 місяців з моменту підписання договору. 10 серпня 2008 року ПП «Айсберг» звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за договором позики від 01 жовтня 2007 року у розмірі 104 618,12 грн; рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2008 року у справі № 2-2056/08 задоволено позов. На час укладення договору дарування домоволодіння ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з іншим сином позивача - ОСОБА_6 , шлюб з яким розірвано відповідно до рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2010 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним (пункти 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України). Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. З огляду на статті 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Суди установили, що у липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , у якому просила визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 (до перейменування - м. Дніпропетровськ), укладений 04 жовтня 2008 року між ними, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 230; скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на зазначене домоволодіння. Позовна заява мотивована тим, що зазначене домоволодіння належало їй на праві власності, у зв`язку із судовим процесом про стягнення боргу вона була вимушена укласти спірний договір дарування під впливом тяжкої обставини. На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала суду рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2008 року у справі № 2-2056/08, яким позов ПП «Айсберг» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПП «Айсберг» заборгованість за договором позики № 16/10 від 01 жовтня 2007 року солідарно в сумі 104 618,12 грн. (а. с.54-55). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що ухилення від виконання судового рішення не є тією обставиною, що може підтверджувати укладення правочину під впливом вкрай тяжкої для позивача обставини. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Такий правочин характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Правочин укладений з метою ухилення від виконання рішення суду не може вважатися таким, що укладений під впливом вкрай тяжкої обставини. За таких обставин, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вважаючи, що позивачем укладено оспорюваний правочин під впливом тяжкої для неї обставини, а саме розгляду цивільної справи про стягнення боргу, припустився помилки в застосуванні норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги є обґрунтованими та дають підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції. Посилання у відзиві на касаційну скаргу на наявність невиконаної ОСОБА_3 домовленості про повернення ОСОБА_1 домоволодіння після сплати боргу ПП «Айсберг», є неприйнятними, оскільки не є предметом спору щодо визнання договору недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. У зв`язку із задоволенням касаційної скарги, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 102,40 грн. Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року скасувати. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 рокузалишити в силі. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 102,40 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик