Постанова КЦС ВС № 562/1790/16-ц

Постанова Іменем України 17 червня 2020 року м. Київ справа № 562/1790/16-ц провадження № 61-48376св18 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевич С. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, часткове скасування державної реєстрації нерухомого майна, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння. Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2017 року прийнято відмову позивача від частини позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації, та провадження у справі в цій частині закрито. Позовні вимоги до ОСОБА_2 мотивував тим, що 25 січня 1993 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. На час укладення шлюбу між ними, у них були діти від попередніх шлюбів, які тривалий час проживали разом з ними на півночі Російської Федерації. У кінці 90-х років вони з дружиною виїхали на заробітки до Італії. У 2003 році зібравши певну суму коштів придбали жилий будинок АДРЕСА_1 , на місці якого побудували новий - загальною площею 77,2 кв. м , жилою площею 36,2 кв. м, до якого він вселився після повернення з Італії, а відповідач ОСОБА_2 залишилися на заробітках в Італії, іноді приїжджала до міста Здолбунів. У червні 2016 року ним було отримано позовну заяву ОСОБА_3 про виселення його з будинку АДРЕСА_1 , з якої йому стало відомо, що вказаний будинок 17 грудня 2003 року за договором купівлі-продажу було придбано сином відповідача ОСОБА_5 , який згодом подарував його своїй матері ОСОБА_2 , яка в свою чергу за договором купівлі-продажу від 15 червня 2016 року відчужила будинок на користь ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що жилий будинок АДРЕСА_1 , що мав незначну вартість, було придбано ним у період шлюбу з ОСОБА_2 за спільні кошти, проте без його відома був оформлений на сина відповідача, внаслідок реконструкції та здійснення добудов спірний будинок значно збільшився у вартості, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги просив на підставі вимог статті 62 СК України стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 278 701 грн, що становить вартість Ѕ частини жилого будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року у складі головуючого судді Мички І.М. позов задоволено частково. Визнано будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсації вартості Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 в сумі 266 101 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок придбано сторонами у період шлюбу за кошти зароблені разом на заробітках у Італії, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, й відповідно позивач як співвласник майна має право на одержання грошової компенсації його частки від іншого власника. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять і позивачем не надано належних і допустимих доказів, того, що спірне домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості саме за рахунок його грошових та трудових затрат, а не тенденцій до загального подорожчання об`єктів нерухомості, а тому правові підстави для визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та стягнення на користь позивача грошової компенсації Ѕ частини його вартості відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно прийнято до розгляду апеляційну скаргу відповідача, яка не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, оскільки апелянт не зазначила поштовий індекс свого місця проживання та проживання інших учасників справи, не вказано номер та серію паспорту та номер засобів зв`язку. Також судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про допит свідків, з підстав заявлення його у письмовому вигляді в суді першої інстанції, але місцевим судом в задоволенні такого клопотання було відмовлено. Крім того, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 62 СК України, згідно якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат, або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнано за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та не врахував наявність у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження істотного збільшення вартості спірного будинку за час спільного проживання сторін, й необґрунтовано відмовив в задоволенні позову. При цьому апеляційним судом не взято до уваги, що відповідачем та її представником не було подано заперечень на позов, що свідчить про їх мовчазну згоду з вимогами позивача. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У поданому в лютому 2019 року відзиві ОСОБА_3 зазначив, що частково визнає вимоги ОСОБА_1 в частині його права на грошову компенсацію, і просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 1993 року по 12 березня 2014 року. 17 грудня 2003 року між ОСОБА_6 та сином відповідача ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останній придбав жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 33,4 кв. м, жилою площею 18, 7 кв. м. Продаж будинку вчинено за 7 672 грн (пункт 3 договору купівлі-продажу). Згідно договору дарування від 19 серпня 2005 року ОСОБА_4 подарував жилий будинок АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_2 . Пунктом 1.4 договору дарування встановлено, що дар сторони оцінюють в сумі 10 889 грн. 15 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач відчужила ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 за ціною 238 603 грн. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № Е-06/17 від 26 вересня 2018 року ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 станом на 19 серпня 2005 року складає 25 200 грн, а станом на 15 червня 2016 року - 710 500 грн. У даному експертному висновку відсутні дані про те, які саме поліпшення у будинку проведено за період з 19 серпня 2005 року по 15 червня 2016 року, яка вартість таких поліпшень, а також, що внаслідок проведення саме таких поліпшень істотно збільшилася вартість спірного будинку. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення. Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик (постанова Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17). Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. За таких обставин, для застосування передбачених статтею 62 СК України правил і наслідків, позивач має довести перед судом, крім іншого, факт збільшення вартості майна та істотність такого збільшення. Належними доказами на підтвердження цих обставин є документи, які нададуть змогу зробити порівняльний аналіз вартості спірного майна до моменту збільшення його цінності та після цього. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов, передбачених цим законом. Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який врахував, що матеріали справи не містять відомостей, які б підтверджували, що вартість спірного домоволодіння істотно збільшилась з моменту його придбання та до припинення шлюбних відносин між сторонами, саме за рахунок трудових чи грошових затрат позивача. Суд апеляційної інстанції оцінив висновок судової будівельно-технічної експертизи № Е-06/17 від 26 вересня 2018 року, у якому відсутні дані про те, які саме поліпшення у будинку проведено за період з 19 серпня 2005 року по 15 червня 2016 року, яка вартість таких поліпшень, а також, що внаслідок проведення саме таких поліпшень істотно збільшилася вартість спірного будинку, та надав йому належну оцінку у сукупності із іншими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом положень статті 62 СК України та неврахування доказів на підтвердження вимог позивача, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Крім того, ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя, яке він вважає спільною власністю, просив стягнути на його користь Ѕ частину його вартості, проте вказане майно належить на праві власності іншій особі. Однак позовні вимоги про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації, за його заявою залишено без розгляду. За таких обставин, враховуючи презумпцію правомірності правочину, відчуження спірного об`єкта нерухомості є законним до моменту набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено протилежне. Договір про таке відчуження недійсним суд не визнавав. Аргументи касаційної скарги щодо невідповідності апеляційної скарги вимогам статті 356 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду апеляційної інстанції. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко