Постанова КЦС ВС № 305/1534/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 305/1534/16-ц провадження № 61-15615св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Білинська сільська рада Рахівського району Закарпатської області в особі виконавчого комітету, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Куштана Б. П., Мацунича М. В., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ,Білинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області в особі виконавчого комітету, у якому просила визнати за нею право власності на другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 . Позов мотивувала тим, що її бабуся ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя склала заповіт від 25 червня 2014 року, яким заповіла їй другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 із надвірними спорудами. Зазначала, що прийняла спадщину, проте нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючих документів. У квітні 2017 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_2 , Білинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області в особі виконавчого комітету, у якому просив визнати за ним право власності в цілому на житловий будинок АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та спорудами. Посилався на те, що його мати (бабуся позивача за первісним позовом) ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя склала заповіт від 25 червня 2014 року, яким заповіла йому перший поверх житлового будинку АДРЕСА_1 . Він прийняв спадщину, проте нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючих документів та наявність інших спадкоємців. Вважав у спірному будинку є наявним лише один поверх, а тому змістом заповіту, складеного на його користь, охоплено будинок вцілому. Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до Білинської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 залишено без розгляду. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем за заповітом, заповіт є дійсним - ніким не оспорений та не скасований, із заявою про відмову від прийняття спадщини до державної нотаріальної контори позивач не звертався, у зв`язку з відсутністю оригіналів документів не має можливості надати необхідні правовстановлюючі документів для отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно. Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відбулася зміна житлової площі спірного будинку за відсутності відповідних документів чи належно затвердженого проекту, які б давали спадкодавцю ОСОБА_7 право виконувати відповідні будівельні роботи, у тому числі реконструкцію будинку. ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами своїх вимог про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та надвірними спорудами та не довів факту набуття права власності на нерухоме майно спадкодавцем, що виключає можливість визнання права власності на спірне майно в порядку спадкування. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року скасувати, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2018 року залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірний будинок у теперішньому стані є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України, будинок є одноповерховим, а не двоповерховим. Твердження апеляційного суду про невідповідність плану будинку у технічному паспорті позивача плану в типовому проекті забудови № 8 як за конфігурацією, так і за площею приміщень спростовується письмовими доказами. Щодо набуття права власності на нерухоме майно спадкодавцем, то відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР записи в погосподарських книгах визнавались документами, що підтверджують право приватної власності. У липні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вона просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що всуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди встановили, що ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя склала в один день два заповіти, якими заповіла різні частини будинку своїй онуці ОСОБА_2 та синові ОСОБА_1 . Заповітом від 25 червня 2014 року, посвідченим секретарем виконкому Білинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області Кабаль О. В., зареєстрованим у реєстрі за № 72, спадкодавець ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_2 другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 10). Іншим заповітом від 25 червня 2014 року, посвідченим цією ж посадовою особою, зареєстрованим у реєстрі за № 73, спадкодавець ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_1 перший поверх житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 76). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 своєчасно подали заяви про прийняття спадщини від 19 лютого 2015 року та 17 березня 2015 року. (а. с. 24, 77). Постановою державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори № 69 від 07 вересня 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючих документів (а. с. 28). Постановою державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори № 7 від 01 лютого 2017 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів та наявність інших спадкоємців за законом (а. с. 88). Встановлено, що свідоцтво на забудову садиби у 1963 році видано ОСОБА_8 , який був батьком ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Згідно зі свідоцтвом № 41 на забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР та проекту забудови житлового будинку АДРЕСА_2 спірний будинок мав дві житлові кімнати, житлова площа 40 кв. м. Також передбачалося зведення, надвірних споруд: стайні, колодязя, вбиральні, помийної ями. Строк закінчення будівництва - 1967 рік (а. с. 89-91). Згідно з наданою Білинською сільською радою випискою із погосподарської книги № 18 на 2011-2015 роки житлова площа спірного будинку становить 50 кв. м, а кількість житлових кімнат - дві (а. с. 83). Відповідно до технічного паспорта, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , загальна площа будинку АДРЕСА_1 становить 63,9 кв. м, житлова площа спірного будинку - 38,4 кв. м (а. с. 70-74). З технічного паспорта, виготовленого на замовлення ОСОБА_2 , вбачається, що загальна площа будинку АДРЕСА_1 становить 92,5 кв. м, житлова площа - 53,2 кв. м. Разом з тим, крім першого поверху, наявний також мезонін, у якому є кімната житловою площею 14,8 кв. м та кухня площею 13,7 кв. м (а. с. 13-19). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами за зустрічним позовом не доведено, що існує другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 , про який зазначено в заповіті від 25 червня 2014 року, складеному від імені ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрованому у реєстрі за № 72, а тому право власності на спадкове майно вцілому підлягає визнанню за ОСОБА_1 як за спадкоємцем за заповітом від 25 червня 2014 року, зареєстрованим у реєстрі за № 73 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що конфігурація та розмір площі житлових кімнат спірного будинку змінилися, у мезоніні облаштовано житлову кімнату та кухню, ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог не надав відповідних документів, які давали спадкодавцю право виконувати відповідні будівельні роботи, в тому числі і реконструкцію будинку, чи належно затвердженого проекту. Апеляційний суд дійшов висновку, що спірний будинок у сучасному вигляді є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України,що унеможливлює задоволення позову про визнання права на спадкове майно, право власності на яке за життя спадкодавця не виникло. З таким висновком апеляційного суду, як і з висновком суду першої інстанції погодитися не можна. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводилися до того, що спадкодавець ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_1 не весь спірний будинок, а лише його перший поверх; такий будинок має другий поверх (мезонін), який ОСОБА_7 заповіла їй, ОСОБА_2 . У межах указаних доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд у порушення частин першої та другої статті 367 ЦПК України справу не переглянув та без наведення мотивів вийшов за межі доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд зазначив, що плани будинку у техпаспортах, наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відрізняються від плану у типовому проекті забудови як за конфігурацією, так і за площею приміщень (а. с. 90, 74, 16-19), а отже, конфігурація та розмір площі житлових кімнат спірного будинку змінилися, у мезоніні облаштовано житлову кімнату та кухню, при цьому ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог не надав відповідних документів, які давали спадкодавцю ОСОБА_7 право виконувати відповідні будівельні роботи, в тому числі і реконструкцію будинку, чи належно затвердженого проекту. Апеляційний суд дійшов висновку, що спірний будинок у сучасному вигляді є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України, а отже, не може бути предметом спадкування. Проте, застосовуючи з власної ініціативи до спірних відносин норму статті 376 ЦК України, суд апеляційної інстанції не врахував часу зведення спірного житлового будинку та проведення у ньому відповідних поліпшень, як і не звернув уваги на те, що право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва. Також, наголошуючи на наслідках недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, апеляційний суд не врахував, що на час відкриття спадщини та виникнення спірних правовідносин набрав чинності Закон України від 15 квітня 2014 року № 1212-VII «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року», яким статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою. Отже, висновок апеляційного суду про те, що спірний будинок є самочинним будівництвом, є необґрунтованим, суд дійшов його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Водночас не може залишитися в силі і рішення суду першої інстанції, виходячи з такого. У цій справі спір вирішується між двома спадкоємцями за заповітом: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які прийняли спадщину та претендують на визнання за ними права на спадкове майно відповідно до змісту заповітів. За цими заповітами сторони спадкують різні частини одного житлового будинку. Так, за заповітом від 25 червня 2014 року спадкодавець ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_2 другий поверх житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 10), а за іншим заповітом від 25 червня 2014 року спадкодавець ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_1 перший поверх спірного житлового будинку (а. с. 76). Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу. Указаного суд першої інстанції до уваги не взяв та дійшов помилкового висновку, що змістом заповіту, складеного на користь ОСОБА_1 , охоплено спірний житловий будинок вцілому. Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. У порушення указаної норми процесуального права, суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: не роз`яснив сторонам права на ініціювання питання про тлумачення змісту заповітів, визначення конкретних часток у спірному житловому будинку, які охоплюються змістом заповітів. Суд першої інстанції, зробивши висновок, що за первинними документами спірний будинок є одноповерховим, не звернув уваги на те, що на час складання заповітів спірний будинок мав надбудову (мезонін), не дослідив наявні у справі докази технічного стану будинку, у зв`язку з чим не з`ясував, які частини будинку охоплювалися змістом заповітів та дійшов передчасного висновку про недоведення відповідачами за зустрічним позовом існування предмета спадкування за заповітом від 25 червня 2014 року, зареєстрованим у реєстрі за № 72, складеним від імені ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_2 . Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частинами третьою та четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суди обох інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно шляхом дослідження наявних у справі доказів з`ясувати фактичний технічний стан спірного житлового будинку, з урахуванням думки сторін з`ясувати зміст заповітів, здійснити їх тлумачення, за наслідками якого вирішити спір щодо права власності на спадкове майно по суті. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржувані рішення суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко