Постанова КЦС ВС № 381/524/16-ц

Постанова Іменем України 27 травня 2020 року м. Київ справа № 381/524/16-ц провадження № 61-15101св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Позовна заява обґрунтована тим, що вона з 20 вересня 1997 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. За час шлюбу у 2007 році вона з відповідачем за рахунок спільних коштів придбали автомобіль Chevrolet Lachetti, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У 2000 році ними за час шлюбу набуто у спільну власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначену квартиру було оформлено на ОСОБА_2 не на підставі договору купівлі-продажу, а на підставі договору дарування. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2016 року задоволено її позов, визнано вищевказаний договір дарування квартири від 24 травня 2000 року удаваним правочином та таким, що приховує інший правочин, а саме договір купівлі-продажу квартири, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на вказану квартиру. 21 жовтня 2015 року ОСОБА_2 переоформив автомобіль марки Chevrolet Lachetti, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , на ОСОБА_3 , яка є його матір`ю. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила розділити між ними наявне на час вирішення справи спільне майно подружжя - вартість автомобіля марки Chevrolet Lachetti, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_2 шляхом визнання за нею права власності на 3/4 квартири, у власності відповідача залишити 1/4 частини квартири. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року у складі судді Бутенка В. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поділено спільне сумісне майно подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , та 1/2 частини цієї квартири залишено у власності ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя встановлено рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2016 року, для вирішення даної справи такі обставини є преюдиційними та доведенню не підлягають. Також суд дійшов висновку про те, що посилання позивача на те, що за час шлюбу, у 2007 році, позивач з відповідачем за рахунок спільних коштів придбали автомобіль Chevrolet Lachetti, номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не підтверджується доказами. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справахВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поділено спільне сумісне майно подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 68,25 % квартири АДРЕСА_2 , а 31,75 % квартири АДРЕСА_2 , залишено у власності ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Разом з тим, відповідач 21 жовтня 2015 року відчужив спірний автомобіль на користь ОСОБА_3 яка є його матір`ю. При цьому, письмової згоди на відчуження майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, позивач не надавала. Тому за рахунок продажу автомобіля слід зменшити відповідачу частку у праві власності на квартиру. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану судову постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що спірний автомобіль не є спільним майном подружжя, оскільки відповідачем автомобіль було відчужено за час перебування сторін у шлюбі. Кошти, які були отримані від продажу автомобіля, були витрачені в інтересах сім`ї. Крім того, суд апеляційної інстанції поділив спірну квартиру не у частках, а у відсотках, що унеможливлює виконання зазначеного рішення і не в рівних частинах. Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до свідоцтва про одруження від 20 вересня 1997 року НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Фастівського міськвиконкому Київської області, актовий запис № 320, зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 5). У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 28). Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2016 року у справі № 381/3071/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання права спільної сумісної власності на квартиру задоволено. Визнано договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 24 травня 2000 року приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Остапенко К. О., зареєстрований у реєстрі за номером 694, удаваним правочином та таким, що приховує договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 89-92). 21 жовтня 2015 року автомобіль Chevrolet Lachetti, номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, перереєстровано на підставі довідки-рахунку на ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 (а.с. 36). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За правилом статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною першою статті 71 СК Українипередбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо поділу спірної квартири між сторонами, суд першої інстанції на підставі статті 69 СК України, враховуючи, що квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, законом визначено рівні частки майна подружжя, правильно визначив за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частини квартири, оскільки інших обставин, які б давали підстави для відступлення від рівності часток немає. Разом з тим Верховний Суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо розподілу між сторонами вартості автомобіля марки Chevrolet Lachetti, 2007 року випуску, проданого ОСОБА_2 під час шлюбу, так і з висновком апеляційного суду про те, що за рахунок цієї суми можна зменшити частку у праві власності на квартиру. Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово й нотаріально посвідчена. Згідно зі статтею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною третьою статті 65 СК України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 21 жовтня 2015 року відчужив спірний автомобіль на користь ОСОБА_3 , яка є його матір`ю. При цьому, незважаючи на необхідність отримання відповідно до положень статті 65 СК України письмової згоди на відчуження такого цінного майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, погодження позивача на це отримано не було. Відповідачем не було надано суду доказів використання отриманих коштів на потреби сім`ї, крім того, відчуження відбулося за декілька днів перед поданням позову про розірвання шлюбу. Відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Установивши, що ОСОБА_2 використав спірний автомобіль на власний розсуд, проти волі ОСОБА_1 і не в інтересах сім`ї, апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, правильно встановив фактичні обставини справи, разом з тим неправильно застосував норми матеріального права, порушив порядок поділу майна подружжя та дійшов помилкового висновку про можливість врахувати вартість частки відчуженого автомобіля при визначенні частки квартири при її розподілі між колишнім подружжям. Відповідно до висновку судового експерта від 28 березня 2016 року вартість автомобіля Chevrolet Lachetti, номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, була визначена аналогічно тому автомобілю, що був відчужений відповідачем, склала 165 460 грн. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18 дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16 та постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 319/90/17-ц. Оскільки відповідач розпорядився спірним майном на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Chevrolet Lachetti, номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції, яке ОСОБА_8 просить залишити без змін, та постанова Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року підлягають скасуванню, зухваленням нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 вартості 1/2 частини автомобіля Chevrolet Lachetti, номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, у розмірі 82 730 грн. В іншій частині рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року підлягає залишенню без змін. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року скасувати. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля у загальному розмірі 82 730 грн. В іншій частині (щодо поділу квартири) рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк