Постанова Київський апеляційний суд № 359/8691/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2020 року м. Київ справа №359/8691/19 провадження №22-ц/824/5181/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач), суддів - Стрижеуса А.М.,Махлай Л.Д. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: заявник - ОСОБА_1 заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року у складі судді Чирки С.С. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , має страховий стаж 35 років 8 днів. В обґрунтування заяви зазначав, що відповідно до витягу з трудової книжки заявника, а також звіту про стаж роботи останнього, сформованого Інтегрованою комплексною інформаційною системою Пенсійного фонду України (ІКІС ПФУ) від 05 вересня 2019 року, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 10 місяців 20 днів. Стверджував, що в указаний трудовий стаж не зараховано стаж роботи строком 3 роки 1 місяць 18 днів на посаді адміністратора в фізкультурно-оздоровчому центі «Бріз», що підтверджується наявністю відповідного запису в трудовій книжці заявника. Оскільки у трудовій книжці НОМЕР_2 відсутній номер наказу про звільнення ОСОБА_2 з вказаного останнього місця роботи від 01 листопада 1993 року, то встановити страховий стаж за період з 14 вересня 1990 року по 01 листопада 1993 року не виявляється за можливе. Посилався на те, що відповідно до ст.ст. 25, 26, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від встановлення факту наявності у заявника страхового стажу 35 років 8 днів залежить розмір пенсії останнього, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд даної справи належить до юрисдикції адміністративного суду. Не погоджуючись з указаною ухвалою, 03 січня 2020 року заявник звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції при винесенні ухвали помилково застосовано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 04 вересня 2019 року у справі №198/623/18, оскільки він стосується справи, що розглядалась в позовному, а не в окремому провадженні. Уважає твердження суду про необхідність оскарження відмови органу ПФУ у підтвердженні відповідного стажу роботи заявника безпідставним, оскільки офіційної відмови останній не отримував. Вказує на помилковість висновку суду про те, що представник заінтересованої особи просив закрити провадження у справі, оскільки останнім дане клопотання не заявлялося. Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області не скористалося своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі, місцевий суд виходив з того, що не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства заяви про встановлення фактів трудового стажу. Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду. Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що у вересні 2019 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, згідно якої просив встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , має страховий стаж 35 років 8 днів. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту трудового стажу йому необхідно для призначення пенсії за віком. Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частиною 2 вказаної статті визначено категорії справ, які суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частиною 2 статті 315 ЦПК України, передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. При вирішенні питання про підвідомчість справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, необхідно враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, якщо документи не збереглися, підтвердження трудового стажу провадиться районними (міськими) відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків; у інших випадках наявність певного стажу роботи визначається у порядку, передбаченому законодавством, що регулює правовідносини, з якими пов`язана необхідність встановлення цього стажу. Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами ПФУ. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У судовому порядку відповідно до пункту 26 зазначеного Порядку встановлюється лише факт приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, якщо ім`я, по-батькові та прізвище, які зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по-батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження. Тобто, встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами ПФУ. Не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства заяви про встановлення фактів трудового стажу. Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №198/623/18. Ураховуючи, що встановлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України, отримавши відмову органу, який призначає пенсії, в разі незгоди з його рішенням на підставі статті 105 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та частини другої статті 124 Конституції України заявник має право звернутися за захистом свого права в суд, але не із заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду України за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, у випадку існування спору про право, заява про встановлення факту на підтвердження періоду роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії, не може розглядатися у порядку цивільного судочинства. Окрім того, відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що посвідчують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Разом з тим, заявником не обґрунтовано неможливість установити факт на підтвердження періоду роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії, у встановленому законом порядку. Натомість, в апеляційній скарзі заявник зазначає, що не отримував офіційної відмови органів Пенсійного Фонду України в установленні факту наявності трудового стажу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ураховуючи викладене, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заява про встановлення факту наявності трудового стажу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосується рішень та дій управління пенсійного фонду, його посадових осіб щодо непризначення заявнику пенсії у відповідному страховому стажу розмірі. Отже, судом першої інстанції вірного висновку дійдено, що вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства. Разом з тим, суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині ухвали, що розгляд саме цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії, а не з позовом. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги частково та зміну ухвали місцевого суду шляхом виключення з резолютивної частини ухвали абзацу другого, а саме: «Роз`яснити, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду». Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2019 року - змінити, виключивши з резолютивної частини ухвали абзац другий: «Роз`яснити, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду». В іншій частині ухвалу - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Повне судове рішення складено «17» червня 2020 року. Головуючий В.А. Кравець Судді А.М. Стрижеус Л.Д. Махлай