Постанова 4824 № 760/7201/19

справа № 760/7201/19 головуючий у суді І інстанції Оксюта Т.Г. провадження № 22-ц/824/2414/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 15 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_3 інформацію поширену ОСОБА_2 у вигляді відеосюжету у відеоблозі ІНФОРМАЦІЯ_6 , який називається « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Зобов`язати ОСОБА_2 протягом п`яти робочих днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену ним інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме: у вигляді відеосюжету у відеоблозі ІНФОРМАЦІЯ_6 . Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, де просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року та ухвалите нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції надав не правильної правової оцінки обставинам справи та не правильно застосував норми матеріального права, не правильно кваліфікував цитовані у рішенні уривки як оціночні судження та не зміг відрізнити оціночні судження від недостовірної інформації, помилково вказав у рішенні про відсутність у висловлюваннях, що є предметом спору, елементів стверджувального характеру. Внаслідок помилковості правової оцінки обставин справи, суд першої інстанції помилково застосував положення статті 47-1 Закону України «Про інформацію» відповідно до яких ніхто не може бути притягнутий за висловлювання оціночних суджень та не застосував частини 1 і 2 цієї статті щодо того, що образа та наклеп не можуть вважатися оціночними судженнями. Заслухавши доповідь судді-доповідача обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга залишається без задоволення з огляду на таке. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що інформація, яка міститься у вищевказаному відеоролику, та яку позивач просить спростувати не містить жодних фактичних даних, які можна було б вважати недостовірними та такими, що порушують права позивача, натомість зазначені фрази містять оціночні судження. Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у своєму відеоблозі ІНФОРМАЦІЯ_6 , у відеоролику, який називається « ІНФОРМАЦІЯ_5 » відповідач зазначив таке: 1 хв 07 с «Так первый из студии бежит некто, господин ОСОБА_5 . Он поднимает скандал, вскакивает, требует вывести меня из студии… У него такая сережка в ухе болтается, не знаю «дырявый» он или нет, но с ОСОБА_6 он до этого работал…Може, кстати, после этого серьгу и начал носить. Посмотрите на него…» 1 хв 47 с «Кто такой ОСОБА_5 , знают в принципе все в медиа тусовке, такой, знаете проститут, сепаратист, чувак который работал на всех и вся, кто платил ему деньги и выполнял самые грязные заказы… Вот как вчера… Он работал на ОСОБА_6 , он работает сейчас на Порошенко, ну то есть, его услугами пользуются люди, которые не имеют никакой совести и морали… Ну потому что большую «гниду» найти на украинском медиа пространстве крайне сложно. Чувак открытый сепаратист, гомофоб, антисемит, унижает женщин, кстати посмотрите полистайте его ленту… Пишет про шкуры, про якихсь телок, яких він кинув…Ну короче, такой, знаете, долбоеб, которому не дают женщины, потому что, долбоебам давать - себя не уважать…». Як вбачається, поширювана інформація у вигляді відеосюжету у відеоблозі ІНФОРМАЦІЯ_6 , який називається «ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 02 лютого 2019 року стосується позивача, що не заперечувалось відповідачем. Судом встановлено, що позивач є публічною людиною. Отже, колегія апеляційного суду наголошує, що якщо позивач - публічна особа, вона має бути готовою до підвищеного рівня критики, у порівнянні з приватною собою, в тому числі до критики у грубій формі. Адже публічні особи є об`єктом прискіпливої, інколи доскіпливої уваги суспільства, на яку вони ( sic !) погодилися, коли обрали політичну кар`єру. Це правило вироблено практикою ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, заява №9815/82, рішення від 08 липня 1986 року, Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, заява №13778/88, рішення від 25 червня 1992 року, Dyuldin and Kislov v. Russia, заява №25968/02, рішення 31 липня 2007 року). У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства». У справі Perna v. Italy, заява №48898/99, рішення від 06 травня 2003 року ЄСПЛ підкреслює, що журналістська свобода також включає можливе звернення до перебільшень або навіть провокацій (п. 39 (a)). У справі « Дюльдін і Кіслов проти Росії» вказано: «43. Суд повторює, що фундаментальною вимогою права дифамації (the law of defamation) є те, що для виникнення підстави для подання позову про дифамацію необхідно, щоб дифамація була звернена до конкретної особи. Якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, навіть у ситуаціях, коли до посадовця не зверталися на ім`я або в інший (такий, що може бути ідентифікований) спосіб, журналісти були б завалені позовами. Це не лише вилилося б у накладення надмірного і непропорційного тягаря на засоби масової інформації, що здійснювало б тиск на їхні ресурси та затягло б їх у нескінченні судові тяжби. Безсумнівно, це мало б ефект стримування, яке відчувала б преса, виконуючи роль рупора інформації та громадського охоронця порядку ( watchdog )». «44. Суд вважає, що для того щоб втручання у право на вираження було пропорційним законній меті захисту репутації інших осіб, необхідне існування об`єктивного зв`язку між спірним твердженням та особою, яка позивається. Особисті здогадки або суб`єктивне сприйняття публікації як такої, що дискредитує, не є достатнім для встановлення того, що на особу було здійснено негативний вплив. Має бути щось в обставинах конкретної справи, що примушувало б звичайного читача відчувати, що твердження прямо стосувалося позивача або що він був мішенню критики». Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Оціночні судження (value-judgments) не підлягають доказуванню, а отже, не можуть бути спростовані. Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Відповідно до частини 2 статті 30 цього закону, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ці формулювання викладені у рішеннях ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії»: «Наявність фактів може бути продемонстрована (доведена), тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню» (п. 46). Водночас передбачається, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона може скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивна думка була висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Як вбачається з матеріалів справи, в поширеній відповідачем інформації не стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства або вчинення аморальних дій. Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у висловлюваннях, що є предметом спору у справі, відсутні елементи стверджувального характеру, а висловлювання, що містяться у відеосюжеті відеоблогу ІНФОРМАЦІЯ_6 , який називається «ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 02 лютого 2019 року містять лише оціночні судження, такі висловлювання не містять будь-яких фактичних даних, а відтак не порушують прав позивача та не можуть бути спростованими. Колегія апеляційного суду враховує, що позивач правом на відповідь не скористався. Вважаючи, що відповідачем думка була висловлена в брутальній, принизливій та непристойній формі, що принижує його гідність, честь та ділову репутацію, позивач з позовом про відшкодування завданої моральної шкоди, також не звертався. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX. Відповідно до пункту 12 цього Закону розділ ХII «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину». Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення, з урахуванням пункту 3 розділу ХII «Прикінцеві положення» ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 17 червня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар