Постанова 4811 № 459/2227/19

Справа № 459/2227/19 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І. Провадження № 22-ц/811/1247/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. № 22-ц/811/772/20 Категорія:76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на рішення Червоноградського міського суду від 02 січня 2020 року та на додаткове рішення Червоноградського міського суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Шахта «Надія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИЛА: 14.08.2019 позивач звернувся з позовом до відповідача, у якому просив стягнути з останнього 76259,27 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вимоги обгрунтовав тим, що він був звільнений з роботи за власним бажанням 15.05.2019, а остаточний розрахунок з ним проведено лише 07.08.2019. Рішенням Червоноградського міського суду від 02 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Шахта «Надія» (ЄДРПОУ 00178 175) у користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 60373 (шістдесят тисяч триста сімдесят три) гривні 23 копійки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ПАТ «Шахта «Надія» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. Додатковим рішенням Червоноградського міського суду від 22 січня 2020 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення - задоволено. Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі № 459/2227/19 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Шахта «Надія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ПАТ «Шахта «Надія» (ЄДРПОУ 00178175) у користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 3000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Вказане рішення та додаткове рішення суду оскаржило Приватне акціонерне товаристтво «Шахта Надія». В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що на день звільнення працівник не працював, а тому повинен був звернутись з вимогою до шахти про розрахунок, яким останнім не було зроблено. Вважає, що виплата заробітної плати не була здійснена не по вині підприємства, а у зв`язку з форс-мажорною обставиною. Тому вини підприємства в несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачу не має, відтак підстави для відповідальності в розмірі середнього заробітку немає. Апелянт не погоджується з додатковим рішенням суду про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та скасувати додаткове рішення суду, та ухвалити нове, яким витрати на професійну правничу допомогу покласти на позивача. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу на рішення слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу на додаткове рішення слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. 15.05.2019 позивач звільнений з посади підземного начальника дільниці за власним бажанням, що стверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_3 . Повного розрахунку із позивачем відповідач своєчасно не здійснив, що не заперечується відповідачем. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає застосуванню формула, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку. З матеріалів справи убачається, що період затримки розрахунку при звільненні становив 59 робочих днів (з 15.05.2019 по 07.08.2019). Суд першої інстанції дійшов до правильних висновків задовольняючи частково вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача у розмірі 60373,23 грн (36839,90 ? 36 ? 59 = 60373,23 грн). Доводи апеляційної скарги про відсутність вини в несвоєчасній виплаті заробітної плати відповідача в наслідок форс-мажорної обставини є необгрунтованими, так як відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівнику коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Проте такий висновок відповідачем не було надано суду. Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати, відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу на рішення суду від 02 січня 2020 року залишити без задоволення, а рішення - без змін. Як убачається зі змісту рішення, позов ОСОБА_1 було задоволено частково, проте витрати на правову допомогу судом стягнуто з відповідача в повному обсязі, що не відповідає вимогам ст.141 ЦПК України. Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено частково відповідно до положень п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 2370 грн витрат на правову допомогу (пропорційно розміру задоволених позовних вимог). З огляду на викладене, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України додаткове рішення суду першої інстанції слід змінити, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2370 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на рішення Червоноградського міського суду від 02 січня 2020 року залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду від 02 січня 2020 року залишити без змін. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на додаткове рішення Червоноградського міського суду від 22 січня 2020 року задовольнити частково. Додаткове рішення Червоноградського міського суду від 22 січня 2020 року змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 2 370 грн витрат на правову допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 16.06.2020 Головуючий Судді