Постанова 4807 № 321/1260/19

Дата документу 16.06.2020 Справа № 321/1260/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 321/1260/19 Провадження №22-ц/807/1829/20 Головуючий в 1-й інстанції - Машкіна Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З. секретарОстащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненко Олега Олександровича, Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року, ухвалене у смт. Михайлівка (повний текст рішення складено13 березня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приват Банк» про стягнення коштів, обґрунтовуючи позовні вимоги таким. 08.12.2013 року між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» було укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000,00 грн., строком на 12 місяців під 21% річних. Згідно договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено строком на 12 місяців, тобто до 08.12.2014 року включно. Впродовж дії договору здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01.01.2014 року сума вкладу поповнена на 2000 грн.; 03.01.2014 року на 1000 грн.; 11.01.2014 року на 11.02 грн.; 04.02.2014 року на 7000 грн.; 07.02.2014 року на 1990,05 грн.; 11.03.2014 року - 0,50 грн.; 11.03.2014 року - 17,70 грн., внаслідок чого загальна сума депозитного вкладу станом на 05.08.2014 року складає 20 650 грн. Відповідно до умов Договору його дія припиняється з виплатою Вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, нарахованими відповідно до умов договору. Проте, по закінченні строку Договору позивачу не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами. Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання щодо повернення позивачеві вкладу за договором строкового банківського вкладу (депозиту), в наслідок чого утворилась заборгованість, до складу якої входить: 20650 грн. - сума депозитного вкладу; 23 498,58 грн. - сума відсотків за користування вкладом за період (з 01.03.2014 року до 01.08.2019 року); 2837,82 грн. - 3% річних за ст. 625 ЦК України; 21122,78 грн. - інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України; 1035804 грн. - пеня за ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього: 1080414,60 грн. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», (місце знаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського,1 «Д» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), грошові кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070030042700 від 8 грудня 2013 року в розмірі: 20650 грн. - сума депозитного вкладу, 23498,53 грн. - відсотки за вкладом, 2837,82 грн. - 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, 21122,78 грн. - індекс інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України, 226117,5 грн. - пеня відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а всього 294226 (двісті дев`яносто чотири тисячі двісті двадцять шість) грн. 63 коп. Сума відсотків на депозитні кошти та пені зазначені без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського,1 «Д» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір в розмірі 2593 грн. (дві тисячі п`ятсот дев`яносто три) грн. 35 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненко Олега Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до п. 2 ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Пеня визначена Законом України «Про захист прав споживачів» є похідною вимогою від вимоги про повернення вкладу, і тому положення ст. 268 УК України як спеціальна норма поширюється і на вимогу про стягнення пені. Таким чином, судом першої інстанції необґрунтовано застосовано строк позовної давності до вимог щодо стягнення пені. Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що факт наявності у вкладника оригіналу договору та квитанцій доводить лише факт укладання договору, та не є належним доказом не виконання Банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку договору. Спірний депозитний договір є вкладом на вимогу, при цьому позивачем не доведено факту звернення до Банку з вимогою про повернення вкладу, що виключає застосування положень ст. 625 ЦК України. Судом першої інстанції безпідставно проігноровано вимоги банку, щодо зменшення розміру пені у відповідності до ч.3 ст.551 ЦК України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 08.12.2013 року між позивачем та АТ КБ «Приват Банк» було укладено договір № SАМDNWFD0070030042700, вклад «Депозит плюс» на суму 8 000,00 грн., строком на 12 місяців під 21% річних. Згідно договору відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано суму вкладу. Договір укладено на строк 12 місяців, тобто до 08.12.2014 року включно (а.с. 76-77). Впродовж дії договору, здійснювалася капіталізація відсотків за договором, а також вклад неодноразово поповнювався ОСОБА_1 , а саме: 01.01.2014 року сума вкладу поповнена на 2000 грн.; 03.01.2014 року на 1000 грн.; 11.01.2014 року на 11.02 грн.; 04.02.2014 року на 7000 грн.; 07.02.2014 року на 1990,05 грн.; 11.03.2014 року - 0,50 грн.; 11.03.2014 року - 17,70 грн. Внаслідок чого, загальна сума депозитного вкладу складає 20 650 грн., що підтверджується не тільки випискою № ID1001245327 від 05.08.2014 року, виданою Начальником департаменту по координації роботи Кримського РУ (а.с. 6-8), а й оригіналами квитанцій про поповнення рахунку № НОМЕР_1 , які не викликають сумніву в їх належності та допустимості (а.с. 78). По закінченні строку Договору позивачу не було виплачено суму вкладу з нарахованими процентами, що не оспорюється представником відповідача в судовому засіданні. Відповідно до умов Договору, вкладник має право достроково розірвати Договір, при цьому якщо строк дії договору було продовжено один або декілька разів, проценти за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному обсязі. До цього часу вклад та нараховані проценти не було позивачу повернуто. Кількість місяців, за які банк зобов`язаний сплатити проценти за користування вкладом, складає 65 місяців (з 01.03.2014 року до 01.08.2019 року), 65 місяців = 1978 днів. 21% річних : 365 днів = 0,05753 % в день; 20650 грн. * 0,05753% *1978 днів = 23 498,53 коп. (розмір відсотків за вкладом). Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не повернув кошти позивачу, внесенні ним на банківський рахунок, а тому права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту шляхом стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 294226,63 грн., де 20650 грн. - сума депозитного вкладу, 23498,53 грн. - відсотки за вкладом, 2837,82 грн. - 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, 21122,78 грн. - індекс інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України, 226117,5 грн. - пеня відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначають наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України (НБУ) від 03 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом; іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо(пункт 1.10). У пункті 10.1 Інструкції № 492 передбачається порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. У пункті 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-109цс17. Позивачем на підтвердження факту укладення договору банківського вкладу було надано ксерокопію заяви «вклад «Депозит Плюс» №SAMDNWFD0070030042700 від 08 грудня 2013 року, додаткової угоди до цього договору та квитанції про внесення спірних коштів в розмірі 20650,00 грн. з усіма необхідними реквізитами, а тому встановленим є факт дотримання сторонами письмової форми договору та наявності між сторонами цивільних відносин, що виникли унаслідок укладення договору банківського вкладу. Доказів повернення позивачу вкладу (депозиту) Банк до суду не надав. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення спірних договорів та невиконання банком їх умов щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії, є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено знаходження коштів на відповідних рахунках у банку, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано суду доказів про відсутність коштів, які розміщенні на відповідних рахунках, тобто не спростовано зазначених вище обставини. Таким чином, вимоги щодо стягнення суми вкладу є доведеними та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції. Що стосується позовних вимог в частині стягнення процентів за договором банківського вкладу, інфляційних витрат, трьох процентів річних та пені, то слід зазначити наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Верховний Суд України у постановах № 6-338цс16 від 11 травня 2016 року, № 6-36цс15 від 10 червня 2015 року, № 6-302цс16 від 27 квітня 2016 року висловив правовий висновок що закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Заборгованість за процентами розрахована у відповідності до умов договору із розрахунку періоду заборгованості 65 місяців з 01.03.2014 року до 01.08.2019 року, що складає 1978 днів. 21% річних : 365 днів = 0,05753 % в день 20650 грн. * 0,05753% *1978 днів = 23 498,53 коп. - заборгованість по процентам за договором вкладу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи, що депозит підлягав поверненню 08.12.2014 року, кількість днів прострочення - 2014 рік - 23 дн.; з 01.01.2015 - 01.08.2019 року = 1672 дн. 3% : 365 = 0,0082191781 % / день 20650 грн. * 0,0082191781% * 1672 днів = 2837,82 грн. Інфляційні витрати складають 20650 грн. * 143,3% (2015 рік)* 112,4% (2016 рік) * 113,7% (2017 рік)* 109,8 % (2018 рік) * 100,6% (середній індекс інфляції за період січень-липень 2019 року) = 21 122,78 грн. Згідно ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи, що відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності, позовні вимоги в частині стягнення неустойки (пені) обґрунтовано задоволені частково в межах одного року, що складає 226117,5 грн. Що стосується посилань Банку в апеляційні скарзі на незастосування судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, то слід зазначити, що відповідачем не надано доказів наявності обставин, які мають істотне значення, лише встановлення яких є підставою для зменшення розміру пені у відповідності до вказаної норми. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненко Олега Олександровича, Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 17 червня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков