Постанова Донецький апеляційний суд № 229/7475/19

Єдиний унікальний номер 229/7475/19 Номер провадження 22-ц/804/1933/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року м. Бахмут справа № 229/7475/19 провадження № 22-ц/804/1933/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Корчистої О.І., Мальованого Ю.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 229/7475/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 березня 2020 року (суддя Грубник О.М.), ухваленого в приміщенні Дружківського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 24 березня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В грудні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого послалась на те, що з 01 липня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала оператором з обслуговування та ремонту вагонів виробничого підрозділу Ясинуватське вагонне депо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 15 693,01 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 12 530,11 грн.), що підтверджується розрахунками заробітної плати, виданими за місцем роботи. Однак ці розрахунки не засвідчені печаткою відповідача, оскільки усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території, непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна м. Лиман Донецької області), куди вони були здані ним особисто в вересні 2017 року. Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється. У зв`язку з тим, що АТ «Українська залізниця» не здійснила погашення неявної заборгованості із заробітної плати, на розмір цієї заборгованості необхідно нарахувати компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Загальна сума компенсації за втрату частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати становить 3107,66 грн. Просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 15 693,01 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та зборів; стягнути компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3107,66 грн., без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 24 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 135грн.33 коп. без утримання податку та інших обов`язкових платежів. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої заробітної плати відмовлено. Стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 05 грн. 53 коп. Судове рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у спірний період позивач являлася на робоче місце, за нею зберігався середній заробіток за час простою. Зазначені обставини не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу, Журналом обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої, з підписом працівника, табуляграмами, а надані позивачем розрахунки заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року без номерів та дат не є належними доказами, тому не відповідають вимогам процесуального закону та фактичним обставинам справи. Оскільки у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема, позивачем з березня 2017 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, то суд виходив з того, що відповідачем визнано заборгованість по заробітній платі за першу половину березня 2017 року, та виплачено зазначену заборгованість 19 липня 2017 року, зазначена компенсацію розраховується за період з березня 2017 року по липень 2017 року. Отже, загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати за березень 2017 року становить 135,33 грн. і саме ця сума компенсації за час затримки підлягає стягненню з відповідача. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач - ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження нарахованої, але не виплаченої заробітної плати вона надала до суду розрахункові листи (табуляграми) за період з березня по липень 2017 року, які засвідчені підписом керівника та головним бухгалтером підприємства. Вважає, що надані нею розрахункові листи (табуляграми) є належними та допустимими доказами, оскільки чіткої форми (виду) повідомлення про розмір заробітної плати нормативно-правовими актами не встановлено . Зазначає, що згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що обов`язок здійснювати облік робочого часу, нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, а так само вести бухгалтерський, податковий облік покладено не на працедавця, а на неї, вважає, що саме відповідач повинен забезпечити неухильне виконання вимог трудового законодавства України. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З трудової книжки ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_1 в період з 01 липня 2016 року по 17 липня 2017 працювала в виробничому підрозділі «Ясинуватське вагоне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публчічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно наказу №5706/ДН-ос від 10 липня 2017 року, звільнена з роботи 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпПУкраїни у зв`язку зі скороченням штату, що підтверджується записом в трудовій книжці серія НОМЕР_1 (а.с.6-8). З розрахунків заробітної плати ВП «Ясинуватське вагонне депо» СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» ПАТ УЗ вбачається, що ОСОБА_1 за березень 2017 року всього нараховано - 4254,71 грн., сума до виплати -3383,27 грн.; за квітень 2017 року всього нараховано - 2304,11 грн., сума до виплати - 1832,19 грн.; за травень 2017 року всього нараховано - 0,00 грн., сума до виплати -0,00 грн.; за червень 2017 року всього нараховано - 0,00 грн., сума до виплати - 0,00 грн.; за липень 2017 року всього нараховано - 9134,19 грн., а сума до виплати - 7314,65 грн. (а.с.9,10,11,12,13). З довідки, яка не підписана та не містить дати, номер та печатки підприємства, що її видало, вбачається наступне: сума нарахованої заробітної плати з 01 березня 2017 року по липня 2017 року складає: 15 693,01 грн., у тому числі: березень 2017 року - 4254,71 грн., квітні 2017 року - 2304,11 грн., травень 2017 року - 0,00 грн.,червень 2017 року - 0,00 грн., липень 2017 року -9134,19 грн. Сума заборгованості (сума до виплати) з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року складає: 12 530,11 грн. у тому числі: березень 2017 року - 3383,27 грн., квітень 2017 року - 1832,19 грн., травень 2017 року - 0,00 грн., червень 2017 року - 0,00 грн., липень 2017 року -7314,65 грн. Відсутнє документальне підтвердження про виплати заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року із структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.16). Відповідно до довідки про доходи №98/2 від 20 січня 2020 року, ОСОБА_1 за січень 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі -3140,55 грн., сума до виплати - 2497,31 грн.; за лютий 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі -3689,41 грн., сума до виплати - 2933,75 грн.; за березень 2017 року нараховано заробітну плату в розмірі - 1996,36 грн., сума до виплати - 1587,47 грн., в період часу з квітня по липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась (а.с.30). З відомості на виплату грошей за березень 2017 року № 13 вбачається, що 19 липня 2017 року ОСОБА_1 отримала заробітну плату першу половину березня 2017 року в розмірі - 1587,47 грн. (а.с.31-32). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа виникла з трудових відносин та ціна позову складає 18 800,67 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, суд першої інстанції виходив с того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у спірний період позивач являлася на робоче місце, за нею зберігався середній заробіток за час простою. Зазначені обставини не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу, Журналом обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої, з підписом працівника, табуляграмами, а надані позивачем розрахунки заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року без номерів та дат не є належними доказами, тому не відповідають вимогам процесуального закону та фактичним обставинам справи. Оскільки у трудових правовідносинах між АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема, позивачем з березня 2017 року на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, суд першої інстанції виходив с того, що відповідачем визнано заборгованість по заробітній платі за першу половину березня 2017 року, та виплачено зазначену заборгованість 19 липня 2017 року, зазначена компенсацію розраховується за період з березня 2017 року по липень 2017 року. Отже, загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати за березень 2017 року становить 135,33 грн. і саме ця сума компенсації за час затримки підлягає стягненню з відповідача. Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед ним у зазначеному розмірі, а надана довідка та розрахункові листи не є належним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки та штампу підприємства. При цьому, що відповідач довів зворотнє. В матеріалах справи наявна довідка про доходи, видана АТ «Українська залізниця» № 98/2 від 20 січня 2020 року, яка підписана В . о. начальника - Бєльським П.С. , згідно якої позивачу за березень 2017 року було нарахована (з урахуванням сплати податків) та отримана заробітна плата у розмірі - 1587,47 грн.(а.с.30). З відомості на виплату грошей за березень 2017 року № 13 вбачається, що 19 липня 2017 року ОСОБА_1 отримала заробітну плату першу половину березня 2017 року в розмірі - 1587,47 грн. (а.с.31-32). Відомість про виплату грошей за березень 2017 року № 13 скріплена печаткою підприємства (а.с.31-32). Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Вищезазначене узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18). Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)». У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у м. Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Таких же висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19. Враховуючи зазначені правові висновки Верховного Суду у подібних трудових правовідносинах, суд першої інстанції дійшов правильно висновку про те, що надані позивачем розрахункові листки за березень-липень 2017 року та довідка, які не визнаються відповідачем та виготовлені не на бланку відповідача чи його структурного/виробничого підрозділу, не мають ні зазначення підприємства, яке їх видало, ні дати їх видачі, у яких відсутні підписи осіб, які їх склали та відповідно видали позивачу, та які не підтверджуються іншими доказами у справі, не є належними, достовірним та достатніми доказами для задоволення заявлених позивачем позовних вимог. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до статті 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати». Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до пунктів 4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5). Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням терміну їх виплат, оскільки відповідачем визнано заборгованість по заробітній платі за першу половину березня 2017 року, та виплачено зазначену заборгованість 19 липня 2017 року (затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць). Розрахунки наведені судом першої інстанції в рішенні узгоджуються з нормами Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.І. Корчиста Ю.М. Мальований