Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/896/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" червня 2020 р. Справа№ 910/896/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Тарасенко К.В. Шаптали Є.Ю. за участю секретаря судового засідання Котенка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 (повний текст рішення складено 17.03.2020) у справі №910/896/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" про визнання недійсним пункту 6.1 договору від 12.09.2018, ВСТАНОВИВ: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне - 2002" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" про визнання недійсним пункту 6.1 договору купівлі-продажу №19 НХ 001 від 12.09.2018 в частині: "а також 20 (двадцяти) процентів річних від простроченої суми". В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що подвійна відповідальність за одне і те саме правопорушення, яка передбачена умовами п. 6.1 договору купівлі-продажу №19 НХ 001 від 12.09.2018 не відповідає вимогам законодавства України. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю факту встановлення пунктом 6.1 договору купівлі-продажу № 19 НХ 001 ДНМВ від 12.09.2018 подвійної юридичної відповідальності за одне правопорушення. Не погодившись з прийнятим рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/896/20. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, а також судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Позивач зазначає, що судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінки висновку спеціаліста Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства від 05.03.2020. Також позивач стверджує, що судом першої інстанції не досліджено обставину щодо відповідності пункту 6.1. договору в частині: "а також 20 (двадцяти) процентів річних від простроченої суми" засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного припису верховенства права. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів Заперечуючи проти доводів викладених у апеляційній скарзі, відповідач посилається на судову практику, котра засвідчує чітке розмежування таких понять (інститутів) у договірному праві, як пеня (один із видів неустойки) та відсотки річних. За твердженням відповідача, сутність висновку спеціаліста Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства від 05.03.2020 полягає в тому, що пеня і відсотки річних у п. 6.1. договору пов`язані між собою. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 у справі №910/896/20 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/896/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/896/20; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 10.06.2020. В судове засідання, яке відбулося 10.06.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини неявки суд апеляційної інстанції не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчить долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення поштових відправлень за №№ 0411630980569, 0411630980577. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників сторін. Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 12.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" (за договором - продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" (за договором - покупець) укладений договір купівлі-продажу №19 НХ001 ДНМВ (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, найменування та асортимент якого вказуються в специфікації - додатку до даного договору, яка становить його невід`ємну частину, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплати його вартість згідно умов договору. Оплата по даному договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок продавця на підставі умов даного договору або на підставі рахунку-фактури (п. 2.4. договору). Пунктом 6.1. договору визначено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, а також у випадку прострочення передачі векселя (майна, товарів, послуг, робіт), він (покупець) сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару, від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати до моменту повної оплати, а також 20 (двадцять) процентів річних від простроченої суми. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). За правилами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Під час розгляду даної справи колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору. При цьому, судова колегія зазначає, що обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання п. 6.1 договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання вказаного пункту Договору недійсним, оскільки є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічна правова позиція зазначена в ч. 2 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України, а саме, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні втрати, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 30.04.2020 у справі №914/1001/19. В пункті 6.1 договору сторонами погоджено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, а також у випадку прострочення передачі векселя (майна, товарів, послуг, робіт), він (покупець) сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару, від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати до моменту повної оплати, а також 20 (двадцять) процентів річних від простроченої суми. Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору щодо порушення грошового зобов`язання у вигляді сплати пені та 20 % річних, які передбачені договором. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та відсотків річних, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також колегія суддів звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором пені та відсотків річних не суперечить статті 61 Конституції України, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно спростовано доводи позивача про неправомірність одночасного стягнення пені та 20 % річних за неналежне виконання зобов`язання стороною, оскільки, пеня та відсотки річних є самостійними видами юридичної відповідальності, а в даному випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі. Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний п. 6.1 договору купівлі-продажу №19 НХ 001 від 12.09.2018 жодним чином не суперечить статті 61 Конституції України, а твердження позивача з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними. Посилання скаржника на висновок спеціаліста Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства від 05.03.2020, колегія суддів відхиляє, оскільки вищезгаданий висновок не містить посилань на правові норми у розумінні законодавства України. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Таким чином, доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Інші аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведене вище. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами апеляційної скарги За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/896/20 - без змін. Матеріали справи №920/874/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 17.06.2020 після виходу з відпустки судді Тарасенко К.В. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді К.В. Тарасенко Є.Ю. Шаптала