Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/8017/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8017/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020, - В С Т А Н О В И Л А: Громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ Управління державної міграційної служби в Хмельницькій області про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відхилення скарги позивача на рішення Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином Пакистану та перебуває за межами своєї країни, в Україні, у зв`язку із переслідуваннями у своїй країні через систематичне порушення прав людини. Позивач був змушений залишити територію Пакистану та шукати захист в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я в умовах переслідування, а також зважаючи на систематичний характер порушень прав людини на території Пакистану. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020 року позовні вимоги залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи. Вказує, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся оскільки є реальна небезпека перебування позивача в країні його походження та побоювання систематичного порушення прав людини. Однак, відповідачем прийнято відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». В судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Представники відповідача просили залишити без змін ухвалене судом першої інстанції рішення. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Надаючи правову оцінку обставинам справи судова колегія зазначає наступне. Як убачається з матеріалів справи, Громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 12 вересня 2018 року звернувся із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 01 жовтня 2018 року Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області затверджено висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 02 жовтня 2018 року Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області прийнято наказ №29 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 . Повідомленням від 02 жовтня 2018 року №5 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Державної міграційної служби України від 15 березня 2019 року №29-19 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області від 02 жовтня 2018 року №29 без змін. Підставою відмови зазначено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та прийняте з урахуванням всіх обставин справи, що впливають на можливість надання позивачу статусу біженця. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI). Згідно з положеннями п. 1 ст. 1 цього Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до п.13 частини першої ст.1 наведеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Статтею 7 Закону №3671-VI визначено вимоги до оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1 статті 8 Закону №3671-VI). Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Даною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою. Відповідно до частини 3 статті 10 вказаного Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. У силу вимог частини 5 вказаної статті за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені Законом строки до суду (ч. 2 ст. 12 Закону №3671-VI). Як встановлено, під час проведення співбесіди позивач повідомив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Наровал Пакистан, за віросповіданням мусульманин-суніт, навчання в середній школі не закінчив через сімейні проблеми, документів про освіту не має. В країні громадянської належності у позивача залишились родичі - батько, мати чотири брати та сестра. З 2016 року позивач працює на власних земельних ділянках разом із батьком та братами, вирощений урожай вони реалізували на ринках. Позивач зазначив, що в Пакистані люди постійно сперечаються за землю, а родина позивача (батько) часто купувала землю, внаслідок чого виник конфлікт, в ході якого позивача та його братів побили. Позивач вважає, що якби він не покинув Ісламську Республіку Пакистан то його б вбили. Також, позивач під час співбесіди повідомив, що він прибув до Москви легально літаком. У нього була домовленість з агентом. З Москви він у групі з п`яти осіб прибув до Мінська, потім вони знову повернулись до Москви . З Москви позивач потрапив у місто Харків, потім до міста Київ, де протягом місяця проживав у готелі. Потім позивач, поїхав до Чернівців та винаймав житло, де й був затриманий працівниками міграційної служби 11.09.2018 року. За порушення правил перебування іноземців в Україні громадянина Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 5100,00 грн., який не сплачено. Наступного дня він звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На момент подання заяви щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 перебував на території України нелегально. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Положеннями Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) передбачено, що особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66). Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен обґрунтувати достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Позивачем, в свою чергу, не доведено того, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач лише посилається на неспроможність влади Пакистану забезпечити його захист від переслідувань та порушень прав людини та те, що суд першої інстанції не у повній мірі дослідив інформацію про країну походження позивача. Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, нелюдському поводженню, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, загальнопоширене насильство, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності підстав для прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що побоювання, які виникли у заявника мають суб`єктивний характер і не підтвердженні жодними документальними даними. Аргументи заявника непереконливі та правомірно відхилені відповідачем після ретельного аналізу. Побоювання позивача стати жертвою переслідувань за будь-якими ознаками, не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини. Крім того, колегією враховується, що позивач, незаконно перетнувши державний кордон України не звернувся без зволікань до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до абзацу першого пункту другого статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За матеріалами особової справи ОСОБА_1 не спостерігається елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно позивача ніколи не висувалися офіційні звинувачення в країні громадянської належності. Вказаний в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту конфлікт, про який зазначив позивач та можливе побиття його та брата - це конфлікт за земельну ділянку, а не переслідування за конвенційними ознаками, який не дає підстав іноземцю претендувати на міжнародний захист, перебуваючи на території іншої країни. Колегією суддів також встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято рішення про відмову у визнанні біженцям або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, відповідач виконав передбачені законодавством вимоги для підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного рішення. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020 у справі за адміністративним позовом Громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 16.06.2020