Постанова 4855 № 826/1610/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1610/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Пономаренко О.В., За участю позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Лебедєва В.В., представника відповідача: Панченка Б.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.11.2017 за №877 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; 2) визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві №1358 о/с від 27.11.2017 «Щодо особового складу»; 3) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи відділу превенції Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем звільнено позивача із займаної за порушення присяги протиправно, оскільки вказане не відповідає дійсним обставинам справи. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.11.2017 за № 877 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1358 о/с від 27.11.2017 «Щодо особового складу». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи відділу превенції Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року змінене, доповнивши резолютивну частину абзацами 6 та 7 наступного змісту: «Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві (04601, м. Київ, вул. Володимирська 15, код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 51 195,50 грн. (п`ятдесят одна тисяча сто дев`яносто п`ять гривень п`ятдесят копійок). Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій не було досліджено та не враховано наявний в матеріалах справи висновок службового розслідування від 07.11.2017 (том І, аркуш справи 64), згідно якого вбачається, що відповідачем було встановлено факт керування позивачем автомобілем з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Втім, відсутність оцінки у судовому рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2017 факту керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не є автоматичним спростуванням такого факту (при тому, що суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки висновку службового розслідування, яким такий факт встановлено), відтак такий документ підлягає дослідженню висновок та наданню йому належної оцінки. Під час нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що застосування такого суворого виду відповідальності у вигляді звільнення без урахування всіх обставин справи та сумлінної роботи позивача у лавах Національної поліції України дискредитує органи поліції вцілому, тому оскаржувані накази є надуманими та такими, що підлягають скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем вказано, що позивач, вступаючи на службу взяв на себе обов`язки діяти сумлінно у відповідності до норм Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. У той же час, матеріалами службового розслідування підтверджено факт низьких моральних якостей та свідомого ігнорування позивачем вимог абзаців 2, 12 частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Оскільки вина позивача у вчиненні дисциплінарного проступку проявляється у прямому умислі, тобто останній свідомо допускав настання негативних наслідків для нього після керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 07.11.2015 перебував на службі у Головному управлінні Національної поліції у м. Києві. З 30 грудня 2016 року працював на посаді начальника сектору контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи відділу превенції Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві. 14 жовтня 2017 року поліцейськими Управління патрульної поліції у м. Києві по вул. Дегтярівській, 31-а у місті Києві зупинено автомобіль марки Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій якого порушив вимоги підпункту 1.1 пункту 34 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме: перетнув вузьку суцільну лінію горизонтальної розмітки, яка поділяла транспортні потоки протилежних напрямків, здійснив рух смугою для зустрічного напрямку руху. Під час перевірки документів було встановлено, що автомобілем керував ОСОБА_1 , який перебував з явними ознаками алкогольного сп`яніння. У зв`язку із цим, відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», за вказаним фактом наказом ГУНП у м. Києві від 19 жовтня 2017 року №1440 призначене службове розслідування. 14 листопада 2017 року за вчинення дисциплінарного проступку, а саме: порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, вимог Правил дорожнього руху, Присяги працівника поліції, наказом ГУНП у м. Києві від 14.11.2017 №877 на начальника сектору контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи відділу превенції Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві, капітана поліції ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. У подальшому, Наказом ГУНП у м. Києві від 27 листопада 2017 року №1358 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції, згідно з п.6 (в зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини першої ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Не погоджуючись з такими наказами відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача став дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, що свідчить про його низькі морально-ділові якості, що суперечать інтересам законності, компрометують звання поліцейського, відтак факт вчинення позивачем такого проступку, свідчить про правомірність та обґрунтованість оскаржуваних наказів в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення зі служби в поліції. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію», Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230), Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Закон 3460-IV). Статтею 18 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського. Частиною другою статті 19 Закону № 580-VІІІ визначено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Для визначення сутності службової дисципліни, обов`язків поліцейських стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок їх накладення застосуванню підлягає Закон України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22.02.2006 № 3460-ІV (далі - Закону № 3460-ІV). Вимогами статті 1 Закону №3460-ІV визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Статтею 2 Закону № 3460-ІV передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (стаття 5 Закону № 3460-ІV). За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. Зміст положень Дисциплінарного статуту свідчить про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені. При цьому, згідно статті 5 Закону №3460-ІV встановлено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. З аналізу положень вказаної норми випливає, що притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності є самостійним юридичним наслідком, який настає у разі скоєння ним дисциплінарного проступку. Обставини, що передували притягненню особи до цього виду відповідальності, можуть потягнути за собою настання інших наслідків у вигляді адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, але, це не може слугувати підставою для звільнення працівника поліції саме від дисциплінарної відповідальності. Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі №804/1831/16. Згідно зі статтею 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. Тобто, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, які свідчать про його низькі морально-ділові якості, що суперечать інтересам законності, компрометують звання поліцейського. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни. Отже, службове розслідування в органах внутрішніх справ - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила. Мета службового розслідування полягає в тому, щоб повністю, об`єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв`язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов`язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника і його ставлення до вчиненого. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 804/3394/17. Так, наказом МВС України від 12 березня 2013 року №230 затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція №230). Підпунктом 2.2.5 пункту 2.2 Інструкції №230 закріплено, що службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі скоєння особою рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - РНС) адміністративного правопорушення. Пунктом 2.5 Інструкції №230 передбачено, що підстави для призначення службового розслідування можуть міститися в службових документах осіб РНС, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих в установленому законодавством України порядку. Згідно з пунктом 5.4 Інструкції №230 якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. При цьому, Наказом Міністерства внутрішніх справ від 09 листопада 2016 №1179 затверджено «Правила етичної поведінки поліцейських» (далі - Правила), які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей. Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил установлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України. Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування. Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики. Пунктами 3 та 4 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику. Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об`єктивним. У силу вимог пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. При цьому, слід ураховувати, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування. Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. З матеріалів справи вбачається, що 14.10.2017, позивач керував автомобілем Opel Astra, номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, та за фактом порушення позивачем вимог підпункту 1.1 пункту 34 Правил дорожнього руху - перетин вузької суцільної лінії горизонтальної розмітки, яка поділяла транспортні потоки протилежних напрямків, здійснення руху смугою для зустрічного напрямку руху, співробітниками патрульної поліції були складені адміністративні матеріали та направлені до Шевченківського районного суду м. Києва. Так, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року (справа № 761/37215/17), залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 26.01.2018 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 130 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 10 200 грн, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 (один) рік. Вказаними рішеннями позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, згідно встановленого порядку, відповідного огляду на стан сп`яніння, у той же час, керування транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння рішенням суду не було підтверджено. Тобто, під час розгляду даної справи про притягнення позивача до відповідальності за вчинене правопорушення передбачене частиною першою ст. 130 КУпАП, судами не досліджувалось питання стосовно керування позивачем транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, а досліджувалось питання лише в частині відмови позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Втім, Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд зазначив, що відсутність оцінки у вказаному судовому рішенні факту керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не є автоматичним спростуванням такого факту. Один і той самий проступок може бути підставою для різних видів юридичної відповідальності, однією з яких є дисциплінарна, тому вчинення адміністративного правопорушення може бути підставою для службового розслідування і застосування заходів дисциплінарного впливу не ставиться у залежність від того, чи притягнута особа, зокрема, до адміністративної відповідальності. Водночас, для притягнення до дисциплінарної відповідальності треба з`ясувати обставини скоєного, його причини та наслідки, а також вину особи. Усі ці питання з`ясовуються в рамках службового розслідування. Відтак, у даному випадку, постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року у справі № 761/37215/17 сама по собі не впливає на наявність чи відсутність у діяннях позивача складу дисциплінарного проступку. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі №823/1455/17. У силу статей 1, 2 Дисциплінарного статуту підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, а також Присяги. Як свідчать матеріали справи, на підставі наказу Національної поліції України від 19.10.2017 №1440 було призначено проведення службового розслідування за фактом керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. З матеріалів вказаного службового розслідування вбачається, що посадовими особами Національної поліції України було опитано інспекторів Управління патрульної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 та лейтенанта поліції ОСОБА_3 , які пояснили, що під час спілкування з позивачем після зупинки його транспортного засобу, в зв 'язку із порушенням ним Правил дорожнього руху, виявили у останнього ознаки алкогольного сп`яніння, в зв`язку із чим запропонували водію пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі у лікаря-нарколога. Отримавши відмову, співробітники поліції склали адміністративні матеріали за ст. 122 та 130 КУпАП. При цьому, позивач зазначив, що він наполягав на проведенні медичного огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, однак дане бажання було проігноровано співробітниками поліції. Втім, оглядом відеозапису з нагрудної камери поліцейського встановлено, що 14.10.2017 о 00.40 поліцейськими було зупинено автомобіль, під керуванням ОСОБА_1 , який під час розмови із співробітниками поліції, усвідомлював свою провину щодо керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння. Вказаний факт підтверджується його зізнанням щодо вживання алкогольних напоїв при спілкування з поліцейськими. Під час розгляду справи № 761/37215/17, позивач також не заперечував своєї вини у вчиненні адміністративного порушення у вигляді порушення Правил дорожнього руху. Крім того, з пояснень патрульних встановлено та позивачем не заперечується, що він відмовився проходити як медичне освідування на стан алкогольного сп`яніння, так і пройти тест на алкогольне сп`яніння за допомогою алкотестера «Drager», у присутності двох свідків. Зазначені обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими поясненнями свідків, а також поясненнями поліцейських - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, в суді першої інстанції та апеляційної інстанції позивач пояснив причини відмови від проходження огляду та здачі аналізів, та зазначив, що був переконаний, що процедура проходження огляду співробітниками поліції буде порушена, а його результати - сфальсифіковані, так як він тривалий час працював в органах поліції, тому не довіряв алкотестеру «Drager», який використовувся співробітниками поліції. Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в обґрунтування таких фактів. У той же час, судом першої інстанції вірно звернуто увагу, що для отримання об`єктивних результатів, з метою підтвердження відсутності ознак алкогольного сп`яніння, позивач не був позбавлений можливості самостійно пройти огляд у медичному закладі та здати відповідні аналізи. Втім, зазначених дій позивач не провів, доказів відсутності ознак алкогольного сп`яніння у момент зупинення співробітниками поліції, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав та не спростував. З аналізу змісту висновку про результати службового розслідування щодо позивача вбачається, що особи, які проводили службове розслідування, прийшли до переконання про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, тобто інформація, що стала підставою для призначення службового розслідування за фактом складання відносно позивача адміністративних матеріалів та порушення останнім службової дисципліни, підтвердилась. Таким чином, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 став дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, що свідчить про його низькі морально-ділові якості, що суперечать інтересам законності, компрометують звання поліцейського, вказане викликає суттевий сумнів у високих моральних якостях і самосвідомості його, як поліцейського. Крім того, наведені обставини можуть свідчити про недодержання поліцейським вимог щодо необхідності з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час та бути прикладом у дотриманні громадського порядку. Слід зазначити, що вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання працівника поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Вказана позиція підтверджується і в рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №810/2073/16. З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку, а застосування до позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу, яким є звільнення з поліції, вважає вірним, оскільки керування працівником поліції транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння є грубим порушенням службової дисципліни, принижує та дискредитує як самого працівника поліції, так і органи поліції в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 20202 року у справі №823/990/17. Отже, колегія суддів вважає, що відповідачем обґрунтовано та правомірно обрано позивачу такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з поліції, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук