Постанова 4876 № 908/366/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.06.2020 року м.Дніпро Справа № 908/366/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач) суддів Кузнецова В.О., Мороза В.Ф. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 (ухвалене суддею Смірнов О.Г., повне судове рішення складено 21.04.2020) у справі № 908/366/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" про стягнення 1 153,28 грн. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою за вих. №14/4-341-20 від 17.01.2020 до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" на свою користь пені в сумі 1087,38 грн, трьох процентів річних в сумі 65,90 грн за договором купівлі-продажу природного газу № 1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014, що разом складає 1153,28 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору № 1451/15-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 в частині своєчасної оплати переданого позивачем відповідачу природного газу, у зв`язку з чим, з урахуванням суми боргу та строку прострочення його сплати, позивачем нараховано пеню за неналежне виконання відповідачем умов договору у сумі 1 087,38 грн та на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних у сумі 65,90 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" пені в сумі 1087,38 гр. та трьох відсотків річних в сумі 65,90 грн за договором купівлі-продажу природного газу № 1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014 відмовлено; витрати зі сплати судового збору в сумі 2 102,00 гр. покладено на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин того, що відповідач, всупереч умов укладеного між сторонами договору належним чином взяті на себе зобов`язання щодо здійснення вчасного розрахунку не виконав, оплату поставленого газу здійснив з простроченням, проте зазначене не є підставою для стягнення з відповідача заявлених сум, оскільки, враховуючи постачання позивачем відповідачу в період з січня 2015 по березень 2015 та з жовтня 2015 по грудень 2015 природного газу згідно підписаних між ними актів приймання-передачі природного газу, таке постачання повинно було здійснюватись з урахуванням умов п. 5.4. договору, відповідно до яких сторони диспозитивно визначили, що реалізація газу покупцю за зазначеною у п. 5.2. ціною здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством). Враховуючи постачання позивачем відповідачу в період з січня 2015 по березень 2015 та з жовтня 2015 по грудень 2015 природного газу згідно підписаних між ними актів приймання-передачі природного газу, суд першої інстанції дійшов виснвоку, що таке постачання повинно було здійснюватись з урахуванням умов п. 5.4. договору. Поряд з цим, в матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006359687 від 19.02.2020, який свідчить, що одним із видів діяльності Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" є 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря". Місцевий господарський суд зазначив, 30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730-VIII від 03.11.2016, далі Закон № 1730-VIII, відповідно до ч. 3 ст. 7 якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Суд першої інстанції також зазначив, що ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 15.05.2018 у справі № 908/3126/16. Враховуючи розрахунок заборгованості позивача, доданий до позовної заяви, суд першої інстанції зазначив, що вартість природного газу, поставленого за договором у період з січня 2015 по березень 2015 та з жовтня 2015 по грудень 2015, була повністю оплачена відповідачем 16.02.2016, тобто до набрання чинності Законом, у зв`язку з чим, нараховані на вказану заборгованість суми пені, трьох відсотків річних підлягають списанню в силу прямої дії норми Закону. Також, посилаючись на п. 1.2. договору, відповідно до якого сторони чітко визначили, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки, станом на день набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016) відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014, придбаний відповідачем за договором природний газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, відповідач є теплогенеруючою організацією, одним із видів діяльності відповідача є "35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря", відтак на нього поширюється дія Закону № 1730-VIII, відповідно до ч. 3 ст. 7 вказаного Закону нараховані пеня та три проценти річних підлягають списанню з 30.11.2016 року, а позивач не провів такого списання, тому суд дійшов висновку про те, що нараховані позивачем пеня в сумі 1087,38 грн, три проценти річних в сумі 65,90 грн, які є предметом розгляду у справі № 908/366/20, не підлягають стягненню з відповідача.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у справі № 908/366/20, просить скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права з наступних підстав. За доводами апелянта, застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним, оскільки зазначеним Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості. Так, апелянт посилається на те, що, виходячи з аналізу положень зазначеного Закону, законодавцем встановлено: - списання заборгованості згідно ч. 3 ст.7 Закону є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідності до ст.1 Закону; - дія Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до ст.2 Закону; - учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі - процедури списання) є підприємства та організації, включені до реєстру - ст.1 Закону; - застосування ч. 3 ст.7 Закону правомірне лише щодо підприємств та організацій, включених до реєстру. Проте, як зазначає апелянт, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3 ст.7 Закону є неправомірним. Посилаючись на ст.23 Закону України "Про теплопостачання", відповідно до якої, господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом, апелянт зазначає, що відповідачем не надано жодних копій ліцензій зі здійснення відповідного виду діяльності, у зв`язку з чим застосування до спірних відносин положень, ч. 3 ст.7 Закону незаконне. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про віднесення відповідача до підприємств виробників теплової енергії на підставі того, що у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських організацій, одним з видів діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, оскільки, як зазначає апелянт, декларування виду діяльності без наявності відповідної ліцензії не може слугувати належним доказом, що відносить відповідача до теплопостачальних, теплогенеруючих підприємств. Крім того, апелянт, посилаючись на ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зазначає, що для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: - копії установчих документів; - копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; - копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період; - довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; - копії актів звіряння взаєморозрахунків; - розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці' в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню). При цьому, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017, якою затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром", відповідно до п. 8 якого для включення підприємств до реєстру підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах другому-сьомому частини першої статті 3 Закону. Між тим, як зазначає апелянт, матеріали справи не містять вищеперерахованих документів, вони не надавалися відповідачем у справі та не досліджувались судом. Враховуючи вищезазначене, апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято з порушенням вимог ст. 23 Закону України "Про теплопостачання", ст.1-3, 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та таким, що підлягає скасуванню.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав: Відповідач посилається на те, що в своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що станом на 16.02.2016 основний борг за підприємством не значиться, проте при цьому позивач просить стягнути з відповідача суму пені у розмірі 1 087,38 грн та 3% річних в сумі 65,90 грн за неналежне виконання відповідачем умов договору у період з січня по грудень 2015 року. Відповідач посилається на п. 1.2 договору №1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014, відповідно до якого він використовував природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, однак позивачем не враховано, що з 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії"). В преамбулі Закону України №1730-VIII зазначено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, а відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Згідно зі ст. 2 вказаного закону, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії. Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України № 1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, як зазначає відповідач, імперативною нормою ч. 3 ст.7 Закону України №1730-VIII встановлено заборону нарахування неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних з дня набрання чинності цим Законом на суму боргу, якщо його погашено до набрання цим Законом чинності. Відповідач посилається і на те, що заборона нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції за змістом ч. 3 ст.7 вказаного Закону застосовується з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 30.11.2016, а вказаною частиною 3 ст.7 Закону №1730-VIII не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, зарахування окрім погашення заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом та використання придбаного газу для виробництва в тому числі для теплової енергії. Виконання цієї норми також не потребує включення такого підприємства до Реєстру. Відповідач зазначає, що згідно розрахунку позивача, останні платежі в погашення заборгованості за договором №1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014 відповідачем здійснені 12.01.2016 на суму 26 981,63 грн, 16.02.2016 на суму 0,01 грн, а станом на 30.11.2016 - на дату набрання чинності Законом України №1730-VІІІ заборгованість відповідача за використаний природний газ для виробництва теплової енергії відсутня. Щодо доводів апелянта про відсутність ліцензії виробництва теплової енергії у відповідача відповідно до ст.23 Закону України "Про теплопостачання", відповідач зазначає, що згідно з п.5.4 договору купівлі-продажу природного газу №1451/15-ТЕ-13, постачання та продаж здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії. Для надання таких послуг населенню у 2012 році відповідачем була отримана ліцензія серії НОМЕР_1 НОМЕР_2 , строк якої визначений з 24.12.2012 до 23.12.2017. Враховуючи зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у справі № 908/366/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву, клопотань, заяв (за наявності), додаткових доказів (за наявності) та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції.

7. Встановлені судом обставини справи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", дата набрання чинності постанови - 20.03.2019. 31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Державним підприємством "Підприємство Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№ 55)" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1451/15-ТЕ-13 (а.с. 10-15 т.1), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Пунктом 1.2. договору визначено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Умовами п.п. 3.1., 3.3., 3.4. договору сторони визначили, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Умови щодо визначення ціни газу викладені в розділі 5 договору. Так, відповідно до п. 5.1. договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом. Ціна за 1000 куб.м природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 1091,00 грн., крім того ПДВ -20% - 218,20 грн., всього з ПДВ 1309,20 грн. (одна тисяча триста дев`ять грн. 20 коп.) (п. 5.2. договору). Пунктом 10.3. договору сторони передбачили, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадку, зазначеного у п. 10.4. цього договору. У разі якщо одна із сторін не підписала додаткову угоду щодо зміни ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, сторони при визначенні ціни за природний газ, використаний за цим договором у звітному періоді, приймають ціни/тарифи, визначені уповноваженим органом з дати їх прийняття, відповідно до п. 5.3. цього договору, які зазначаються в акті приймання передачі природного газу. Згідно із п. п. 5.4., 5.5. договору реалізація газу Покупцю за зазначеною у п. 5.2. ціною здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством України). Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу. Порядок та умови проведення розрахунків сторони узгодили в розділі 6 договору. Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Умовами п. 9.3. договору сторони визначили, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11 договору). Договір купівлі-продажу природного газу № 1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014 підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками. На виконання умов договору між сторонами були укладені додаткові угоди (а.с. 21-25 т.1). Так, Додатковою угодою № 1 від 30.03.2015 до договору купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 № 1451/15-ТЕ-13 сторони виклали з 01.04.2015 п. 5.2. статті 5 "Ціна газу" договору у наступній редакції: "5.2. Ціна за 1000 куб.м природного газу становить 2 495,25 грн, з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб м природного газу- 2 495,25 грн, крім того ПДВ 20 % - 499,05 грн, всього з ПДВ 2 994,30 грн". Решта умов цього договору залишається незмінною і обов`язковою для виконання сторонами. " Додатковою угодою № 2 від 29.07.2015 до договору купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 № 1451/15-ТЕ-13 сторони виклали з 01.07.2015 п. 5.2. статті 5 "Ціна газу" договору у наступній редакції: "5.2. Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 2 994,30 грн, в тому числі: - тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами 331,90 грн, крім того ПДВ 20% - 66,38 грн, всього з ПДВ 398,28 грн; - тариф на транспрортування природного газу розподільними трубопроводами 331,60 грн (в т.ч. вартість газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби, що враховано в структурі тарифу з транспортування природного газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби, що враховано в структурі тарифу з транспортування природного газу розподільними трубопроводами, встановленого постановою НКРЕКП), крім того ПДВ 20 % - 66,32 грн, всього з ПДВ 397,92 грн; - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ (2%) 35,92 грн, крім того ПДВ 20 % - 7,18 грн, всього з ПДВ 43,10 грн; Ціна за 1000 куб. м природного газу, як товару, становить 1795,83 грн, крім того ПДВ 20 % - 359,17 грн, всього з ПДВ 2 155,00 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2 495,25 грн, крім того ПДВ 20 % - 499,05 грн, всього з ПДВ 2 994,30 грн. Решта умов цього договору залишається незмінною і обов`язковою для виконання сторонами". Додатковою угодою № 3 від 30.07.2015 до договору купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 № 1451/15-ТЕ-13 сторони вирішили доповнити п. 6.3. статті 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" абзацами в наступній редакції: "За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. Решта умов цього договору залишається незмінною і обов`язковою для виконання сторонами". Додатковою угодою № 4 від 21.10.2015 до договору купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 № 1451/15-ТЕ-13 сторони виклали з 01.10.2015 пункт 5.2 статті 5 "Ціна газу" договору у наступній редакції: "5.2. Ціна за 1000 куб. м газу становить 1770,74 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2 %; - податок на додану вартість за ставкою 20 %. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 689,10 грн, крім того ПДВ 20 % - 137,82 грн, всього з ПДВ 826,92 грн). В структурі тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, затвердженого постановоою НКРЕКП, враховано вартість газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби газорозподільного підприємства. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2 495,25 грн, крім того ПДВ 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ 2 994,30 грн. Решта умов цього договору залишається незмінною і обов`язковою для виконання сторонами". Додатковою угодою № 5 від 27.11.2015 до договору купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 № 1451/15-ТЕ-13 сторони виклали з 01.12.2015 банківські реквізити продавця в статті 12 "Адреса та реквізити сторін" договору в новій редакції… Решта умов цього договору залишається незмінною і обов`язковою для виконання сторонами". Всі додаткові угоди підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу за період з січня 2015 по березень 2015 та з жовтня 2015 по грудень 2015, а відповідач прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 157 043,28 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та газорозподільною організацією без зауважень та заперечень (а.с. 28-33 т.1): - акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на загальну суму з ПДВ 47140,36 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2015 на загальну суму з ПДВ 35348,40 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 на загальну суму з ПДВ 10620,22 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2015 на загальну суму з ПДВ 4587,26 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2015 на загальну суму з ПДВ 32365,40 грн; - акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 на загальну суму з ПДВ 26981,64 грн. Враховуючи несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з боку відповідача за поставлений позивачем природний газ, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача пені в сумі 1 087,38 грн за загальний період з 17.02.2015 по 10.12.2015, передбаченої сторонами у п. 7.2. договору. Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. За отриманий природний газ відповідач розрахувався несвоєчасно, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, копіями банківських виписок (а.с. 38-44 т.1), а саме: - 18.02.2015 здійснено часткове зарахування в оплату за природний газ за договором суми 7519,97 грн згідно листа відповідача № 7/8-15 від 18.02.2015; - 27.02.2015 здійснено зарахування в оплату за природний газ за договором суми 39620,39 грн згідно листа відповідача № 7/8-19 від 27.02.2015; - 27.03.2015 відповідачем здійснена оплата за природний газ на суму 35348,40 грн; - 17.04.2015 відповідачем здійснена оплата за природний газ на суму 10620,22 грн; - 11.12.2015 відповідачем здійснена оплата за природний газ на суму 4587,26 грн; - 14.12.2015 відповідачем здійснена оплата за природний газ на суму 32365,39 грн; - 12.01.2016 відповідачем здійснена оплата за природний газ на суму 26981,64 грн; - в довідці по операціях за договором зазначено про перенесення суми 0,01 грн 19.02.2016. У зв`язку з простроченням відповідачем оплати природного газу позивачем було заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 087,38 грн та 3% річних у розмірі 65,90 грн, які відповідно до розрахунку позивача нараховані за наступні періоди (а.с. 26-27 т.1): за зобов`язаннями січня 2015: з 17.02.2015 по 24.02.2015 пеня у сумі 338,67 грн, 3 % річних у сумі 26,05 грн; за зобов`язаннями лютого 2015: з 17.03.2015 по 26.03.2015 пеня у сумі 581,07 грн, 3 % річних у сумі 29,05 грн; за зобов`язаннями березня 2015: з 15.04.2015 по 16.04.2015 пеня у сумі 34,92 грн, 3 % річних у сумі 1,75 грн; за зобов`язаннями жовтня 2015: з 17.11.2015 по 10.12.2015 пеня у сумі 132,72 грн, 3 % річних у сумі 9,05 грн; за зобов`язаннями листопада, грудня 2015 пеня та 3 % річних не нараховувались.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Разом з тим, спеціальним законом, що регулював спірні відносини сторін на момент їх виникнення був Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI від 08.07.2010 (який втратив чинність з 01.10.2015). Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу згідно договору купівлі-продажу природного газу № 1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014. Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. 30.11.2016 набрав чинності Закон № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Згідно з визначеннями, які закріплені в частині 1 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість): кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; постачальник природного газу - Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та її дочірня компанія "Газ України"; спожиті енергоносії - спожиті природний газ, електрична енергія. Згідно із статтею 2 Закону № 1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. За приписами ч. 1 ст. 5 Закону № 1730-VIII реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року. Згідно із статтею 7 Закону № 1730-VIII на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості. На заборгованість підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті для виробництва послуг централізованого водопостачання та водовідведення, послуг централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) електричну енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають врегулюванню, за умови розрахунків за поточне споживання електричної енергії протягом останніх трьох місяців поспіль в обсязі не менше 95 відсотків, у такий спосіб: неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на зазначену в абзаці першому цієї частини заборгованість, погашення якої здійснено відповідно до статті 4 цього Закону, підлягають списанню; неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на зазначену в абзаці першому цієї частини заборгованість, щодо якої відповідно до цього Закону укладено договір про реструктуризацію, підлягають списанню, за умови повного виконання підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення договору про реструктуризацію заборгованості. На заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Отже, частиною 3 статті 7 Закону № 1730-VIII визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річні не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону № 1730-VIII є нормою прямої дії. При цьому, застосування приписів частини 3 статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016. Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 12.03.2020 у справі № 910/17426/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 27.05.2020 у справі № 910/17428/18 та від 29.05.2020 у справі №920/706/19. Отже, частиною третьою ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом. Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений природний газ розраховувався з порушенням строків встановлених договором. При цьому, як правильно встановлено місцевим господарським судом, заборгованість за поставлений позивачем природний газ протягом січня - березня 2015 року та протягом жовтня грудня 2015 року, на виконання договору, повністю погашена відповідачем протягом 2016 року, кінцевий розрахунок проведено 12.01.2016, тобто, заборгованість погашена відповідачем до 30.11.2016, до набрання чинності Законом № 1730-VIII. Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені судом апеляційної інстанції обставини погашення заборгованості за договором постачання природного газу відповідачем до набрання чинності Законом № 1730-VIII (до 30.11.2016) та поширення на відповідача дії Закону № 1730-VIII, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що нараховані позивачем суми пені та 3 % річних не підлягають стягненню з відповідача, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII. Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову про стягнення пені та 3% річних, зважаючи на положення ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII. Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи заявника апеляційної скарги про те, що для врегулювання питання заборгованості з пені та 3 % річних в порядку, передбаченому Законом № 1730-VIII, відповідач має набути статусу учасника такої процедури, тобто бути включеним до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що є безпідставним нарахування позивачем до стягнення пені та 3% річних відповідно до актів приймання-передачі природного газу за період з січня 2015 по березень 2015 року та з жовтня 2015 по грудень 2015 року у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем поставленого позивачем природного газу, оскільки як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до п. 1.2. договору № 1451/15-ТЕ-13 від 31.12.2014 газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Отже відповідач, відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" є теплогенеруючою організацією. Також, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006359687 від 19.02.2020, одним із видів діяльності Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 55)" є "35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря". Зазначена частина заборгованості, яка виникла за договором, погашена відповідачем до набрання чинності Законом № 1730-VIII, а тому, неустойка (штраф, пеня), річні проценти на вказану заборгованість не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону, з дня набрання чинності цим Законом. Щодо доводів апелянта про те, що матеріали справи не містять належні докази включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не містять доказів наявності ліцензії на надання послуг з теплопостачання, а відтак застосування ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним, не спростовують вищенаведених висновків суду. Як вже зазначалось, відповідно до п. п. 5.4., 5.5. договору реалізація газу покупцю за зазначеною у п. 5.2. ціною здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством). Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що умовами п. 5.4. договору сторони диспозитивно визначили, що реалізація газу покупцю за зазначеною у п. 5.2. ціною, здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством), у зв`язку з чим, враховуючи постачання позивачем відповідачу в період з січня 2015 по березень 2015 та з жовтня 2015 по грудень 2015 природного газу згідно підписаних між ними актів приймання-передачі природного газу, таке постачання повинно було здійснюватись з урахуванням умов п. 5.4. договору. Крім того, як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, відповідачем до нього додано копію ліцензії серія АЕ № 190730, видану 29.01.2013 Запорізькою обласною державною адміністрацією Державному підприємству "Підприємство Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№55)" на "Виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії) ", строк дії ліцензії з 24.12.2012 до 23.12.2017. Між тим, відповідно до частин 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та те, що відповідачем не було подано зазначену ліцензію до суду першої інстанції та не наведено у відзиві на апеляційну скаргу доказів неможливості її подання до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не приймає зазначений доказ до розгляду. Проте, не прийняття зазначеного доказу до розгляду не спростовує висновків суду першої інстанції стосовно того, що відсутність в матеріалах справи копії ліцензії зі здійснення відповідного виду діяльності не свідчить про відсутність такої ліцензії у відповідача, в т.ч. враховуючи п. 5.4. договору. З огляду на встановлене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у справі № 908/366/20 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Зазначена норма Конституції України міститься і у статті 74 ГПК України. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. Вказані вимоги судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення були дотримані. Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у справі № 908/366/20 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України. За викладеного вище, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" необґрунтованими, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення Господарського суду Запорізької області у даній справі відсутні. Також з огляду на встановлені обставини справи, наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", наведені в обгрунтування вимог апеляційної скарги.

10. Судові витрати. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у справі № 908/366/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 у справі № 908/366/20 залишити без змін. Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий суддя Л.А. Коваль Суддя В.О. Кузнецов Суддя В.Ф. Мороз