Постанова Тернопільський апеляційний суд № 606/1316/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/1316/19Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В. Провадження № 22-ц/817/572/20 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Сташків Б. І., Щавурська Н. Б., з участю секретаря - Сович Н.А. представника апелянта ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 606/1316/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2020 року, постановлене суддею Малярчуком В.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним, В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання заповіту нікчемним. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 заповів позивачці належну йому на праві власності земельну ділянку площею 2.01 га, що розташована на території Ласківецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. Позивачка звернулась до приватного нотаріуса Теребовлянського районного нотаріального округу Мешкової Н.Ф. із заявою по прийняття спадщини, однак, постановою від 06 травня 2019 року у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вищевказаний заповіт скасований заповітом від 15 лютого 2013 року, складеним ОСОБА_9 на ім`я відповідачів., який посвідченим секретарем виконкому Вербовецької сільської ради Теребовлянського району Тернопілсьької області Василик О.А. Позивачка вказує, що заповіт від 15 лютого 2013 року, складений ОСОБА_9 з порушенням вимог закону щодо його посвідчення і форми. Враховуючи наведене, просить визнати заповіт ОСОБА_9 , посвідчений секретарем виконкому Вербовецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області Василик О.А. 15 лютого 2013 року за реєстровим номером 18, нікчемним та застосувати наслідки нікчемного правочину у вигляді відновлення дійсності попереднього заповіту ОСОБА_9 , посвідченого приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області Мєшковою Н.Ф. 12 лютого 2008 року та зареєстрованого в реєстрі за №

503. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_7 адвокат Беляєва О.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, оскаржуваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, в звязку із чим є нікчемним. Зокрема, текст заповіту виконаний за допомогою технічного пристрою. Однак, посилання про те, що заповіт прочитаний заповідачем вголос та ним підписаний виконаний не власноручно ОСОБА_9 , що є порушенням абз.6 п.1.4 роздіду ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 та зареєстрваного в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036. Крім того, у тексті заповіту є лише підпис, ніби-то виконаний ОСОБА_9 , та немає власноручно написаного заповідачем прізвища, імені та по - батькові. Також апелянт зазначає, що оскаржуваний заповіт був складений та посвідчений особою, яка не мала права на його посвідчення, не за місцем проживання ОСОБА_9 , а також не за місцем знаходження спадкового майна. Враховуючи наведене, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити. У червні 2020 року відповідача ОСОБА_2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що заповідач проживав у с.Вербівці Теребовлянського району разом з ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_9 після смерті був похований ОСОБА_2 . В судовому засіданні представник апелянта адвокат Беляєва О.М. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили та просила рішення суду залишити без змін. Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Згідно копії паспорта громадянина України ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Ласківці Теребовлянського району Тернопільської області (а.с.34). Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 218718 від 11 січня 2008 року ОСОБА_9 був власником земельної ділянки площею 2.01 га, розміщеної на території Ласківецької сільської ради Теребовлянського району та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.14). У вказаному державному акті ім`я ОСОБА_9 помилково вказано « ОСОБА_10 » замість дійсного « ОСОБА_11 ». 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області Мєшковою Н.Ф ОСОБА_12 посвідчено заповіт серії ВКС №747082, згідно якого ОСОБА_9 заповів належну йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 218718, виданого Теребовлянською райдержадміністрацією Тернопільської області 11 січня 2008 року, земельну ділянку площею 2.01 га в користь ОСОБА_13 (після реєстрації шлюбу прізвище « ОСОБА_14 », актовий запис № 21 від 27 лютого 2016 року) Любові ОСОБА_15 (а.с.8). У вказаному заповіті ім`я ОСОБА_9 помилково вказано « ОСОБА_10 » замість вірного « ОСОБА_11 ». 15 лютого 2013 року секретарем виконкому Вербовецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області Василик О.А. посвідчено заповіт, згідно якого ОСОБА_9 заповів належну на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 218718, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовану на території Ласковецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області земельну ділянку площею 2.01 га, в користь ОСОБА_8 (а.с.9). Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 21 вересня 2018 року ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12). Постановою приватного нотаріуса Теребовлянського районного нотаріального округу Мєшкової Н.Ф. №677/02-31 від 06 травня 2019 року ОСОБА_7 відмовлено у вчинені нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 2.0073 га після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки було виявлено, що заповіт, складений ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області Мєшковою Н.Ф. 12 лютого 2008 року за реєстровим номером 503, був скасований заповітом, складеним ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_8 та посвідченим секретарем виконкому Вербовецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області Василик О.А. 15 лютого 2013 року за реєстровим номером 18 (а.с.7). Згідно свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 від 13 листопада 2018 року, спадкоємцем майна ОСОБА_9 , яке складається із земельної ділянки площею 2.0073 га, зазначеного в заповіті від 15 лютого 2013 року, є малолітня ОСОБА_8 (а.с.35). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 листопада 2018 року власником земельної ділянки площею 2.0073 га, розміщеної на території Ласківецької сільської ради Теребовлянського району та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є ОСОБА_8 (а.с.36). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України. З позовної заяви слідує, що позивачка просила визнати нікчемним оспорюваний нею заповіт, посилаючись на те, що він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. На обгрунтування правових підстав вказала статтю 1257 ЦК України. Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Згідно із вимогами частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). За змістом статті 37 Закону України «Про нотаріат» право посвідчувати заповіти у сільських населених пунктах надано уповноваженим посадовим особам органів місцевого самоврядування. Статтею 1251 ЦК України також передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Системний аналіз положень статей 215, 1257 ЦК України дає підстави дійти висновку, що недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Вказаний перелік є вичерпним. Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів; зміст та умови заповіту відповідають дійсним намірам ОСОБА_9 ; текст заповіту до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_9 і власноручно ним підписаний у присутності уповноваженої на це особи - секретаря виконкому Вербовецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області Василик О.А.; особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Колегія суддів враховує, що доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт за формою та порядком посвідчення не відповідає вимогам закону, а також, що волевиявлення ОСОБА_9 на час складення заповіту не було вільним та не відповідало його волевиявленню, позивачка не надала. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно зазначено про помилкове написання імені заповідача у заповіті від 12 лютого 2008 року, складеного в її користь (« ОСОБА_10 » замість « ОСОБА_11 ») колегія суддів до уваги не приймає, оскільки предметом позову є заповіт від 15 лютого 2013 року, складеного ОСОБА_9 в користь ОСОБА_8 . Водночас апеляційний суд звертає увагу, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про його нікчемність та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку. Такий висновок викладений у постанові КЦС у складі колегії суддів Верховного Суду від 03 липня 2019 року справа № 725/2412/15-ц. Колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта про те, що посвідчення заповіту ОСОБА_9 від 15 лютого 2013 року вчинено секретарем Вербовецької сільської ради Теребовлянського району не за місцем проживання заповідача, оскільки з довідки виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 02 липня 2019 року № 09-04/20-278 вбачається, що ОСОБА_9 (заповідач) з 24 травня 1986 року проживав до смерті разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.48). Вказану обставину в суді першої інстанції також підтвердив свідок ОСОБА_16 . З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_7 не довела порушення її права зі сторони відповідачів, оскільки заповіт ОСОБА_9 від 15 лютого 2013 року, який посвідчений секретарем виконкому Вербовецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області Василик О.А., відповідає загальним вимогам форми заповіту, складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та особисто підписаний заповідачем. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи у задоволенні позоу, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 15 червня 2020 року. Головуючий Судді