Постанова 4812 № 2-1482/11

15.06.20 22-ц/812/853/20 Єдиний унікальний номер судової справи 2-1482/11 Номер провадження 22-ц/812/853/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 15 червня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали, яка постановлена Корабельним районним судом міста Миколаєва 18 березня 2020 року, під головуванням судді Селіщевої Л.І., в приміщені цього ж суду, за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), що подана у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, УСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). В обґрунтування скарги зазначено, що 30 серпня 2019 року працівниками Управління патрульної поліції в Миколаївській області було складено протокол серії НОМЕР_1 про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП. В протоколі було зазначено, що слухання справи відбудеться в Малиновському районному суді міста Одеса. 27 листопада 2019 року при ознайомлені захисника Мироненка В.М. в Малиновському районному суді міста Одеса з матеріалами справи про адміністративне правопорушення №521/14876/19 скаржнику стало відомо, що 10 травня 2018 року головним державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильєвою С.О. винесено постанову, якою його тимчасово обмежено у праві керування транспортним засобом. Зазначену постанову було винесено у виконавчому проваджені №30900044, яке відкрито на підставі виконавчого листа №2-1482/2011, виданого 13 вересня 2011 року Корабельним районним судом міста Миколаєва. Між тим, скаржника не було належним чином повідомлено про відкриття вищевказаного виконавчого провадження, у зв`язку із чим він був позбавлений можливості реалізовувати права надані йому ч.1 ст.19 Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, в оскаржуваній постанові невірно зазначено реєстраційний номер особової картки платника податків боржника. Скаржник вважає постанову протиправною, винесеною із порушенням чинного законодавства України, яка містить суттєві недоліки, порушує його права, як громадянина України, зокрема, надане йому державою в установленому порядку та не скасоване за рішеннями судів України право керування транспортним засобом, яке йому необхідне у зв`язку із постійним перебуванням на лікуванні та під наглядом лікарів через важке захворювання та встановлену інвалідністю другої групи. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив скаргу задовольнити, визнати протиправною, неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильєвої С.О., винесену 10 травня 2019 року у виконавчому проваджені №30900044, якою встановлено тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортним засобом. Ухвалою судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2020 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав недотримання вимог ст.175 ЦПК України. Наступною ухвалою судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18березня 2020 року скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто скаржнику. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу судді скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав. Так, залишаючи скаргу ОСОБА_1 без руху та надаючи останньому строк для усунення недоліків, суд першої інстанції виходив з того, що вона не відповідає положенням чинного законодавства щодо її форми та змісту, передбачених чинним цивільно-процесуальним законодавством, а тому по ній не може бути відкрито провадження у справі. Повертаючи скаргу, суддя районного суду вважав, що і у подальшому провадження по ній не може бути відкрито, оскільки особа, яка подала скаргу, так і не усунув недоліки скарги. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду з такими висновками не погоджується, вважає їх помилковими, необґрунтованими та незаконними, оскільки вони ґрунтуються на неправильному сприйнятті судом положень цивільного процесуального законодавства. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Так, порядок судового контролю за виконанням судових рішень визначений у розділі VII ЦПК України. Зокрема, відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Обумовлені скарги розглядаються за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі в якості заінтересованої особи залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси (ст.450 ЦПК України). Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені в законі про виконавче провадження, зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах»). Пред`явлення позову (заяви, скарги) це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України. Стаття 175 ЦПК України передбачає перелік вимог, яким повинна відповідати позовна заява (заява), а саме: вона повинна містити ім`я (найменування) позивача і відповідача, а також ім`я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв`язку, якщо такі відомі; ціну позову щодо вимог майнового характеру, чіткий виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, з зазначенням доказів, що підтверджують кожну обставину, а також повинні додаватися документи, що підтверджують сплату судового збору. Відповідно до ст.177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що до неї додаються, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. При цьому кількісний та якісний склад документів, відповідно до принципу диспозитивності, позивач визначає сам. Виключенням з цього правила є лише пряме зазначення закону, щодо обов`язковості надання певних документів. Іншого законодавець не встановив, а тому вимоги суду про надання на стадії пред`явлення позову (заяви, скарги) документів, прямо не передбачених законом та ще й певної якості документів, які, як на його думку, повинні були б бути у справі, не можна вважати законними. Відсутність певних документів, наявність яких суд вважав би за необхідне, або неналежна їх якість, можуть бути підставою для відмови у позові або їх не сприйнятті як доказу при їх правовій оцінці. Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення ст.185 ЦПК України. Зі змісту ст.185 ЦПК України вбачається, що позовна заява (заява) може бути визнана неподаною і повернута, у разі, якщо вона подана без додержання вимог, передбачених ст.175 ЦПК України та не оплачена судовим збором, а позивач на вимогу судді і у встановлений законом строк, не усунув недоліків позовної заяви, або не сплатив необхідних судових витрат. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст.175 і 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Так, повертаючи скаргу заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав вимоги ухвали суду від 15 січня 2020 року про залишення скарги без руху у встановлений судом строк. Разом з тим, колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання заявником ОСОБА_1 ухвали судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2020 року, якою його скаргу залишено без руху. Так, поштові конверти з ухвалою судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2020 року, надіслані на адресу скаржника, було повернуто до суду у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.45,48). При цьому другий конверт повернувся на адресу суду вже після постановлення суддею Корабельного районного суду міста Миколаєва ухвали від 18 березня 2020 року про повернення скарги. Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Судові процедури мають бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права, зокрема, на оскарження дій державного виконавця, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов передчасного висновку про повернення скарги ОСОБА_1 з підстав не усунення ним недоліків скарги, оскільки відомості про отримання ним копії ухвали суду від 15 січня 2020 року про залишення скарги без руху у матеріалах справи відсутні, відтак, перебіг строку, наданий ОСОБА_1 для усунення недоліків, не розпочався. Підстав вважати, що можливості для вручення заявнику ухвали про залишення його скарги без руху вичерпані, оскільки конверт з ухвалою повернувся із відміткою поштового відділення про «закінчення терміну зберігання», суперечить положенням процесуального закону та не свідчить про фіксацію отримання заявником ухвали суду. До того ж, повернення конверту до суду з вказівкою причини повернення - за закінченням терміну зберігання, не свідчать про відмову заявника від одержання кореспонденції від суду та не свідчить про його недобросовісне ставлення до процесуальних обов`язків. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема в постанові від 12 грудня 2018 року в справі №752/11896/17 (провадження №14-507цс18) у якій зазначає, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» доказом належного інформування про час і місце розгляду справи. Окрім того, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. Колегія суддів вважає, що вказане свідчить про те, що суд першої інстанції не вжив всіх можливих заходів сповіщення заявника про наявність ухвали суду про залишення скарги без руху, що позбавило ОСОБА_1 реалізації права на оскарження дій та бездіяльності державного виконавця. Окрім того, слід зазначити, що залишаючи скаргу без руху, а потім повертаючи її ОСОБА_1 , суддя Корабельного районного суду міста Миколаєва в порушення вимог ч.2 ст.185 ЦПК України чітко не сформулював та не зазначив які ж саме недоліки скарги слід усунути скаржнику, обмежившись лише цитуванням положень ст.175 ЦПК України. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оскаржувана ухвала порушує право скаржника ОСОБА_1 на справедливий розгляд його скарги судом та обмежує доступ до суду. За такого, ухвала судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18березня 2020 року підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання щодо процесуальної долі скарги. Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали, яка постановлена Корабельним районним судом міста Миколаєва 18 березня 2020 року, задовольнити частково. Ухвалу судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2020 року скасувати, а скаргу ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 16 червня 2020 року