Постанова КЦС ВС № 754/5146/15-ц

Постанова Іменем України 01 червня 2020 року м. Київ справа № 754/5146/15-ц провадження № 61-1922св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маковей Е .А. від 27 червня 2017 року про відновлення виконавчого провадження № 51101694 щодо ОСОБА_1 неправомірною та скасувати її. В обґрунтування скарги зазначала, що 16 липня 2015 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалене заочне рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, визначення порядку користування та зміну особового рахунку, яким ОСОБА_2 вселено до квартири АДРЕСА_1 . 13 травня 2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 51101694 щодо примусового виконання вищевказаного рішення. 16 березня 2017 року вказане рішення суду було виконано, ОСОБА_2 був вселений до спірної квартири. Того ж дня державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 51101694 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». 22 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Деснянський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) із заявою про відновлення виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 , оскільки вона нібито не відчинила йому двері та не впустила до спірної квартири. Своїм листом № 51101694/20 від 06 червня 2017 року державний виконавець Маковей Е. А. повідомила ОСОБА_2 про відсутність правових підстав для задоволення його заяви від 22 травня 2017 року про відновлення виконавчого провадження, оскільки боржником в ньому виступає не « ОСОБА_1 », а « ОСОБА_1 ». 27 червня 2017 року державний виконавець Маковей Е. А. на підставі статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» винесла постанову про відновлення виконавчого провадження. Проте після 22 травня 2017 року стягувач ОСОБА_2 ніяких заяв про повторне відновлення виконавчого провадження не подавав, постанова про закінчення виконавчого провадження не скасована. Крім того, оскаржувану постанову від 27 червня 2017 року їй надіслано не було, про її існування стало відомо випадково лише 21 липня 2017 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. ОСОБА_1 вважає постанову від 27 червня 2017 року незаконною, а дії державного виконавця Маковей Е. А. неправомірними, оскільки відсутні правові підстави для відновлення виконавчого провадження ВП № 51101694. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано постанову про відновлення виконавчого провадження від 27 червня 2017 року у виконавчому провадження №51101694, винесену державним виконавцем Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, неправомірною та скасовано її. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржувана постанова про відновлення виконавчого провадження не містить жодного обґрунтування прийнятого рішення, а висновок Деснянського УП ГУНП в м. Києві по матеріалам перевірки від 11 квітня 2017 року не дає підстав для відновлення виконавчого провадження, оскільки в ньому відсутні будь-які посилання на вчинення перешкод у проживанні стягувачу з боку заявника ОСОБА_1 . Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року скасовано та постановлено нову про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова відповідає вимогам пунктів 6,7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень та в ній зазначено відповідні мотиви, з посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову. Доводи заявника про те, що ні ОСОБА_2 , ні хтось інший не бачив, що безпосередньо ОСОБА_1 24 березня 2017 року перешкоджала йому увійти до квартири, а тому відсутні підстави для відновлення виконавчого провадження, є безпідставними, оскільки згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» відновлення виконавчого провадження відбувається державним виконавцем за заявою стягувача. При цьому в компетенцію державного виконавця не входить перевірка доведеності вказаної заяви. Державний виконавець може відмовити у відновленні виконавчого провадження за заявою стягувача лише у випадку, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року та залишити в силі ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року. В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року фактично виконане, стягувач має ключі від спірної квартири, в якій знаходяться його особисті речі. ОСОБА_2 свідомо не проживає у квартирі, оскільки у нього немає можливості проживати в окремій кімнаті. Стягувач створює видимість перешкод у його проживанні в квартирі з метою стягнення з неї грошових коштів за оренду іншого житла. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає відновленню за постановою державного виконавця лише у випадку, якщо постанова про закінчення виконавчого провадження визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку. Разом з тим, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 16 березня 2017 року ніким не скасовувалася, її правомірність була підтверджена судовим рішенням. ОСОБА_2 не довів, що саме вона чинить йому перешкоди у користуванні спірною квартирою. Стягувач лише один раз 22 травня 2017 року звертався до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження та у листі від 06 червня 2017 року державний виконавець повідомив його про відсутність правових підстав для задоволення його заяви. Проте згодом державний виконавець повторно відреагував на заяву ОСОБА_2 від 22 травня 2017 року та відновив виконавче провадження, тобто діяв всупереч Закону України «Про виконавче провадження». В оскарженій постанові державний виконавець не зазначив, хто саме перешкоджає стягувачу у користуванні спірною квартирою. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва. 13 лютого 2018 року справа № 754/5146/15-ц надійшла до Верховного Суду. ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення, визначення порядку користування та зміну особового рахунку вселено ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 , в іншій частині позовних вимог - відмовлено. 13 травня 2016 року державним виконавцем Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маковей Е. А. винесено постанову ВП № 51101694 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №754/5146/15-ц, виданим 10 травня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва. Боржником за даним виконавчим листом є ОСОБА_1 . Відповідно до акту від 16 березня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва про вселення ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 виконано, ОСОБА_2 - вселено, ключі від квартири та парадних дверей передані добровільно. Даний акт підписаний учасниками виконавчого провадження ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , представником стягувача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 16 березня 2017 року державним виконавцем Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маковей Е .А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 754/5146/15-ц у зв`язку з виконання рішення суду. Відповідно до письмових пояснень стягувача ОСОБА_2 , він, отримавши ключ від квартири після вселення, усно повідомив всіх трьох боржників про те, що розраховується із власницею квартири, в якій він тимчасово орендував кімнату, і 24 березня 2017 року із особистими речами буде заселятися. Ніхто із відповідачів цьому не заперечував. Але у вказаний день і час відповідачі замок у вхідних дверях змінили і в квартиру його не впустили. У зв`язку з чим він викликав поліцію, а 27 березня 2017 pоку звернувся з письмовими заявами до Деснянського УП ГУНП у м. Києві з приводу перешкоджання йому проживати у квартирі АДРЕСА_1 . 27 березня 2017 року ОСОБА_2 звертався до державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маковей Е. А. щодо невиконання рішення суду. 24 травня 2017 року стягувач ОСОБА_2 звернувся до прокурора в Деснянського районі м. Києві із заявою щодо перешкоджання йому проживати у квартирі АДРЕСА_1 . Як вбачається з висновків по матеріалам перевірки від 11 квітня 2017 року, 27 травня 2017 року та відповідей Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 13 квітня 2017 року, 29 травня 2017 року на заяви стягувача ОСОБА_2 між ним та зареєстрованими особами в квартирі НОМЕР_1 наявні цивільно-правові відносини, які вирішуються в суді у приватному порядку. 22 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою про відновлення виконавчого провадження ВП № 51101694 щодо боржника ОСОБА_1 , оскільки вона перешкоджає йому проживати у квартирі АДРЕСА_1 . Листом державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маковей Е. А. від 06 червня 2017 року стягувачу ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні заяви про відновлення виконавчого провадження, оскільки він просить відновити виконавче провадження щодо боржника « ОСОБА_1 », однак згідно документів, що містяться в матеріалах справи, боржником є « ОСОБА_1 ». 27 червня 2017 року державним виконавцем Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Маковей Е. А. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 51101694. Згідно статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим законом. Згідно частини другої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому. Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення (частина п`ята статті 67 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною шостою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку. Апеляційний суд встановивши, що оскаржувана постанова відповідає вимогам пунктів 6,7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, державний виконавець при її винесенні діяв у відповідності до вимог частини шостої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» та до його повноважень не входить перевірка обґрунтованості заяви стягувача про перешкоджання боржником його проживанню (перебуванню) у спірній квартирі, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Eхвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: М. Ю. Тітов С. О. Карпенко В. А. Стрільчук