Постанова 4818 № 953/22264/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «15» червня 2020 року м. Харків справа № 953/22264/19-ц провадження № 22ц/818/2842/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року в складі судді Бородіної Н.М. в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Позовна заява мотивована тим, що вони зі ОСОБА_3 з 16 грудня 2006 року перебували у шлюбі, від якого мають трьох дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказала, що вони з відповідачем спільно не мешкають більше року, кожен проживає у своїх батьків, подальше спільне життя неможливе через втрату взаєморозуміння. Збереження шлюбу суперечить її інтересам, а також інтересам дітей. Зазначила, що відповідач офіційно не працював, дітей не забезпечував. Просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 грудня 2006 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Харкова, актовий запис про шлюб № 791; після розірвання шлюбу відновити її дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 »; стягнути зі ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16 грудня 2006 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції міста Харкова, актовий запис № 791; після розірвання шлюбу ОСОБА_1 повернуто дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 »; стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 листопада 2018 року та до досягнення дітьми повноліття; стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн та на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн. Не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення аліментів ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду змінити в частині утримання аліментів та викласти в такій редакції: «Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі Ѕ частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісяця, починаючи з 11 листопада 2018 року та до досягнення дітьми повноліття». Вважала, що суд першої інстанції помилково не застосував частину 5 статті 183 СК України, згідно якої вона має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі половини заробітку (доходу) платника аліментів на трьох дітей, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 30 березня 2020 року ОСОБА_7 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та апелянту надано строк 10 днів для надання до суду заяви про поновлення строку з дня отримання копії цієї ухвали. 16 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бурлака І.В. розподілено цивільну справу № 953/22264/19-ц (22ц/818/2842/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Бурлака І.В., Хорошевський О.М., Яцина В.Б. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку, передбаченому статтею 369 ЦПК України, в приміщенні Харківського апеляційного суду без повідомлення учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Оскільки судове рішення оскаржується в частині стягнення аліментів, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого судова колегія погоджується, мотивовано тим, що ОСОБА_2 як батько малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 зобов`язаний брати участь у їх утриманні до досягнення ними повноліття, тому позов в оскаржуваній частині підлягає задоволенню. При цьому він позов визнав та не заперечував проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), про що й просила ОСОБА_1 . Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з 16 грудня 2006 року перебували у шлюбі, від якого мають трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10, 12-14) Відповідач ОСОБА_9 змінив прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені, серія НОМЕР_1 , виданого Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 23 жовтня 2012 року (а. с. 11). Як вбачається з інформації з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 02 листопада 2019 року малолітні ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані та мешкають разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15). Згідно інформації з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 13 листопада 2019 року ОСОБА_2 зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 17). Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 51 Конституції Українита статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Вирішуючи питання про стягнення аліментів, суд виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо своєї дитини, передбаченого статтею 141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частинами 1 та 2 статті 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Із роз`яснень, які містяться в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року 2218,00 гривень, з 1 липня 2318,00 гривень, з 1 грудня 2395,00 гривень. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Частинами 1 та 4 статті 191 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. В цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Отже, під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог. Визначений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 просила стягувати з відповідача аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття, і такі її позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Вимог щодо стягнення з відповідача аліментів у розмірі Ѕ частки від його заробітку до суду першої інстанції ОСОБА_1 не заявляла, отже справу розглянуто судом в межах позовних вимог, що відповідає змісту вимог статті 13 ЦПК України. Крім того, 22 січня 2020 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву, у якій позовні вимоги ОСОБА_1 визнав, проти стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки від заробітної плати не заперечував (а. с. 30). Виходячи зі змісту позовних вимог, встановлених судом обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що відповідач позов визнав, що не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу). Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. На підставі зазначеного вище, вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача аліментів у розмірі Ѕ частки усіх видів заробітку (доходу), викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути розглянуті, оскільки такі вимоги не розглядалися в суді першої інстанції, тому вони не можуть бути і предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилання ОСОБА_1 на те, що судом не застосовано частину 5 статті 183 СК України, згідно якої той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного та окремого провадження. Частина 5 статті 183 СК України передбачає право одного з батьків звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу в порядку наказного провадження цивільного судочинства. Натомість, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, а не із заявою про видачу судового наказу, та, відповідно, справа розглянута в порядку позовного провадження в межах заявлених позивачкою вимог. За таких умов, у цій справі у суду не було підстав для застосування частини 5 статті 183 СК України. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Разом з тим, слід зазначити, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, та в подальшому, за наявності обставин, передбачених статтею 192 СК України, його може бути або збільшено, або зменшено за відповідною заявою сторін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та її апеляційну скаргу залишено без задоволення, судові витрати відносяться за рахунок держави, та підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 15 червня 2020 року.