Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/1956/20

15.06.20 22-ц/812/1072/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/1956/20 Провадження 22-ц/812/1072/20 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 15 червня 2020 року м. Миколаїв Справа № 490/1956/20 Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Черенкової Н.П. в приміщенні того ж суду, за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаєва, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсними рішень Миколаївської міської ради, встановила: 31 березня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ міст Миколаєва, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому просив визнати недійсним п. 1.4 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 листопада 1996 року №595; визнати недійсним п. 7.8 рішення Миколаївської міської ради від 03 листопада 2000 року № 23/43; скасувати державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 08 лютого 2001 року та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022 НОМЕР_2 . Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України та позивачу надано строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору; уточнення позовних вимог з урахуванням строків позовної давності; надання доказів у підтвердження поважності причин пропуску такого строку; зазначення норм закону, які підлягають застосуванню з посиланням на докази. Наступною ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 була повернута як неподана та позивачу повернуто судовий збір у розмірі 2 522 грн. 40 коп., сплачений 21 квітня 2020 року. Ухвала суду мотивована тим, що позовна заява та заява на виконання ухвали судді від 09 квітня 2020 року надійшли до суду електронною поштою та не містять підпису позивача, а тому відсутні підстави вважати, що такі документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим заява підлягає поверненню позивачу з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, а справу направити до того ж суду у тому ж складі для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Вказував, що позовна заява подана ним у відповідності до вимог ст.14 ЦПК України, а тому суд дійшов помилкового висновку, що позовна заява, яка подана за допомогою системи «Електронний суд» не відповідає вимогам закону щодо її форми. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статей 1,3 ЦК України, статей 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Пред`явлення позову (заяви) це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України. Згідно частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Так, в судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку (ч.ч.1, 6 статті 14 ЦПК України). Відповідно до підпунктів 15.1, 15.3 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі; розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Листом від 28 лютого 2019 року № 15-4999/19 Державна судова адміністрація України повідомила, що на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2019 року № 624/0/15-19, надіслала до Державного підприємства «Редакція газети Голос України» лист з проханням опублікувати 01 березня 2019 року оголошення в газеті «Голос України» про відкликання оголошення, опублікованого 01 грудня 2018 року № 229 (6984) щодо створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Таким чином, після публікації цього оголошення зміни, передбачені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», пов`язані з початком функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, не набувають чинності. В той же час, на підставі вимог наказу Державної судової адміністрації України 22 грудня 2018 року № 628 «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах» у всіх місцевих та апеляційних судах України запроваджено тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд», у ході якого всім судам та учасникам процесу слід дотримуватись вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 у відповідній редакції. Крім того, листом Державної судової адміністрації України від 23 січня 2019 року №15-1446/19 судам додатково роз`яснено, що отримані місцевими та апеляційними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему «Електронний суд» мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку. Отже, надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постановах від 10 вересня 2019 року у справі №640/1374/19, 06 серпня 2019 року у справі №2340/4648/18 та 22 серпня 2019 року у справі №520/20958/18. Отже, тестовий режим функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не означає заборону прийняття судом процесуальних та інших документів у електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд». З наданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до районного суду з позовом до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ міст Миколаєва, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування. Вказана позовна заява подана в електронному вигляді та містить значення про те, що документ був сформований в системі «Електронний суд» 31 березня 2020 року. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 квітня 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху з підстав невідповідності вимогам статтям 175, 177 ЦПК України, а позивачу надано строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору; уточнення позовних вимог з урахуванням строків позовної давності; надання доказів у підтвердження поважності причин пропуску такого строку; зазначення норм закону, які підлягають застосуванню з посиланням на докази. 21 квітня 2020 року на адресу суду першої інстанції від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою та квитанцією про сплату судового збору. Вказана заява містила значення, що документ сформований в системі «Електронний суд». Повертаючи позовну заяву ОСОБА_3 , районний суд виходив з того, що позовна заява та заява на виконання ухвали суду надійшли до суду електронною поштою та не містять підпису позивача. Суд зазначив, що на час подачі позову та заяви про усунення недоліків Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система роботу не розпочала роботу, а тому відсутні правові підстави для звернення до суду в системі «Електронний суд», що унеможливлює прийняття судом заяви з додатками саме в електронній формі. Однак, відповідно до вищенаведених норм Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система у судах функціонує в тестовому режимі. Згідно положень ч. 1, 4, 8 ст.14 ЦПК України Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Враховуючи викладене, висновки судді районного суду про неможливість подання позовної заяви в електронному вигляді з використанням системи «Електронний суд» та з використанням електронного підпису є помилковими. Правові позиції Верховного суду, викладені в ухвалах від 30 серпня 2018 року у справі №404/8608/13-ц, від 10 травня 2019 року у справі №522/1959/17 та від 29 квітня 2018 року у справі №712/281/20 щодо повернення заяв, поданих у електронній формі до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, на які послався суд першої інстанції в ухвалі не можуть бути застосовані, оскільки у цих справах мова йшла про процесуальні документи, направлені до суду касаційної інстанції електронною поштою, а не через систему «Електронний суд». Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи, що районний суд безпідставно повернув позовну заяву позивачу, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складений 15 червня 2020 року.