Постанова 4820 № 685/6/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 685/6/20 Провадження № 22-ц/4820/1080/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Ярмолюка О.І., секретаря: Шевчук Ю.Г., учасники справи : представник банку Панченко Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року (суддя Самойлович А.П. ) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк», банк), третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» (далі ПАТ «СК «Альфа Страхування») про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору. Позов мотивовано тим, що 11.04.2017 року АТ «Альфа-Банк» підтвердило, що приймає пропозицію ОСОБА_1 , що міститься в Оферті на укладення Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, укласти з Банком Угоду про обслуговування кредитної лінії та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами цього договору банк відкрив клієнту рахунок № НОМЕР_1 та випустив платіжну картку з терміном дії 3 роки, а також надав клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії з встановленим лімітом у 200 000 грн., разом з тим сума кредиту, що була доступною на момент укладання угоди становила 1000 грн. Цими ж умовами договору було передбачено відсоткову ставку у розмірі 39,99 % річних та розмір щомісячного мінімального платежу 7 %, але не менше 50 грн. Позивач вказувала, що при укладанні вказаного договору були порушені її права як споживача, оскільки працівники банку з умовами кредитування належним чином її не ознайомили, а вона, через дрібний шрифт, підписала його сподіваючись на добросовісність працівників банку. Разом з тим, даний договір містить безліч умов, що не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема при укладанні кредитного договору відповідач не довів їй інформацію про основні умови кредитування та сукупну вартість кредиту, договором передбачено стягнення банком супутніх платежів у вигляді плати за обслуговування кредитної заборгованості. Також позивач вказувала, що того ж дня, між нею та ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування», від імені якого діяв кредитор, було укладено договір №248.630608378.111 добровільного страхування фінансових ризиків держателів платіжних карток. Згідно умов цього договору, з її рахунку здійснювалось договірне списання коштів в рахунок щомісячної оплати страхового платежу у розмірі 0,1 % від розміру встановленої відновлювальної кредитної лінії. Зазначала, що погодилась на послуги добровільного страхування, оскільки вважала, що це обов`язкова умова для отримання кредиту, разом з тим, їй не було відомо, що кредитор не мав права визначати такі послуги та включати їх до кредиту. Вважає, що оспорюваний правочин вчинений нею під впливом обману та є недійсним в силу ст.ст.203, 215, 230 ЦК України. За таких обставин, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 11 квітня 2017 року який укладений між нею та АТ «Альфа-Банк». Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. Суд виходив з того, що укладена між АТ«Альфа-Банк» і ОСОБА_1 . Угода про обслуговування кредитної лінії та відкриття відновлювальної кредитної лінії відповідає вимогам закону та внутрішній волі сторін. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої не надав правової оцінки обставинам по справі, зокрема не врахував, що банк не надав, у письмовій формі, необхідної для сприйняття інформації про вказані умови кредитування, а також сукупну вартість споживчого кредиту. Вважає висновок суду першої інстанції про те, що щомісячний платіж у розмірі 60 грн. не є платою за обслуговування кредитної заборгованості або платою споживача за дії, які банк здійснює на власну користь, а платою за обслуговування основної картки, є помилковим. Оскільки встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. АТ«Альфа-Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість. Апелянт ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки В судовому засіданні представник АТ«Альфа-Банк» ПанченкоД.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити. Представник ПАТ «СК«Альфа Страхування» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Судом встановлено, що 11 квітня 2017 року між АТ«Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , шляхом надання банку підписаної оферти, була укладена угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідно до умов вказаного договору банк відкрив ОСОБА_1 рахунок зі строком дії три роки. Відповідно до п.3.1. договору ліміт відновлювальної кредитної лінії становив 200000 грн. Підпунктом 3.1.1. договору було передбачено, що сума кредиту, що була доступною клієнту на момент укладання угоди та відкриття відновлювальної кредитної лінії становила 1000 грн. Згідно пункту 3.2. договору процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії складала 39,99% річних. Відповідно до п.3.3 договору щомісячний розмір обов`язкового мінімального платежу складає 7% від суми загальної заборгованості, при цьому сума мінімального платежу не може бути менша за 50грн. Пунктом 4 договору передбачено, що повернення заборгованості за кредитом та сплата відсотків за користування відновлювальною кредитною лінією та/ або інших платежів за договором, здійснюється клієнтом відповідно до договору, примірний графік та розрахунок сукупної вартості кредиту міститься в Тарифах, які є невід`ємною частиною договору. За змістом пункту 7.1 сторони погодились, що банк щомісячно в останній день розрахункового періоду в порядку договірного списання здійснюватиме договірне списання сум грошових коштів з рахунку позивачки в розмірах необхідних для щомісячної оплати страхового платежу згідно з умовами Договору страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток № НОМЕР_2 від 11.04.2017року у розмірі 0,1% від розміру встановленої Кредитної лінії. Пунктом 7.2 договору передбачено, що банк щомісячно в останній день розрахункового періоду в порядку договірного списання, здійснюватиме договірне списання сум грошових коштів з рахунку № НОМЕР_3 в розмірах необхідних для щомісячної оплати страхового платежу згідно з умовами Комплексного договору добровільного страхування від нещасних випадків та добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби від 11.04.2017 року у розмірі 1% від страхової суми, визначеної по формулі, зазначеної в п.3 Договору страхування. Такі договори добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток, Комплексного договору добровільного страхування від нещасних випадків та добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби було укладено ОСОБА_1 та ПАТ «СК «Альфа Страхування» 11 квітня 2017 року. Як вбачається із Тарифів на видачу та обслуговування картки «Максимум» для фізичних осіб-нових клієнтів, клієнту банку розписуються умови кредитування з використанням картки, та безпосередньо пунктом 7.2. тарифів на видачу та обслуговування картки «Максимум» для фізичних осіб визначено, що тариф за обслуговування основної картки (щомісячно) при наявності заборгованості на кінець розрахункового періоду складає 60 грн. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6). Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Із положень ч.ч. 1,3 ст.203 ЦК України слідує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В силу ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як передбачено ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ визначено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-ХІІ споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. За змістом ч.ч. 1, 2, 5 ст.18 Закону №1023-ХІІ слідує, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №1023-ХІІ цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». В силу ч.1 ст.3 Закону України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №1734-VIII) цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Частиною 2 статті 9 Закону №1734-VIII встановлено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. В силу ч.ч. 1,2 ст.12 Закону №1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. За змістом ч.5 ст.12 Закону №1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з ч.ч. 1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України). Зважаючи на зазначене, цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін. Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору. Відсутні акти цивільного законодавства, які б імперативно забороняли кредитодавцю отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, в тому числі за інформаційне забезпечення (обслуговування) кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Також закон не встановлює заборону на укладення сторонами договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. При цьому позичальник вправі визначити допустимі межі здійснення своїх цивільних прав, у тому числі реалізації особистих немайнових прав. Правові та організаційні засади споживчого кредитування визначають право споживача перед укладенням договору про споживчий кредит отримати від кредитодавця всю необхідну інформацію щодо умов кредитування. Ця інформація надається кредитодавцем споживачу за спеціальною письмовою чи електронною формою шляхом складання сторонами паспорта споживчого кредиту. За умови дотримання такої форми кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит. Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасника. Якщо правочин суперечить нормам чинного законодавства, то його може бути визнано судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що укладена між АТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, містить істотні умови договору про споживчий кредит, а перед його укладенням банк надав ОСОБА_1 всю інформацію, визначену ст. 12 Закону №1734-VIII, про що свідчить паспорт споживчого кредиту (а.с. 35-37). При цьому, у справі відсутні докази про те, що банк включив до укладеної угоди несправедливі умови та ввів ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а остання уклала цей правочин під впливом обману. Твердження ОСОБА_1 про невідповідність угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії вимогам Закону №1023-ХІІ, а також про наявність дефекту волі, що мав місце під час укладення нею такої угоди, не відповідають фактичним обставинам справи. Посилання апелянта на те, що банком в кредитному договорі визначено щомісячну комісію за обслуговування кредиту є помилковим. Як вбачається із Акцепт пропозиції на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 11 квітня 2017 року розмір комісійної винагороди за послуги банку не встановлено (п.5.5). Пунктом 7.2. Тарифів на видачу та обслуговування картки «Максимум» для фізичних осіб визначено, що тариф за обслуговування основної картки (щомісячно) при наявності заборгованості на кінець розрахункового періоду складає 60 грн., що включає вартість інформаційних послуг, які банк надає ОСОБА_1 у процесі обслуговування картки « ОСОБА_2 ». За таких обставин, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків суду першої інстанції. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням вимог закону, внаслідок чого підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 02 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 червня 2020 року. Судді: Т.О. Янчук А.В. Купельський О.І. Ярмолюк