Постанова 4817 № 607/22224/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/22224/18Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/232/20 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б., за участі секретаря Кантицької О.І. без участі сторін, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/22224/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року, ухваленого суддею Вийванко О.М., повний текст рішення складено 14 листопада 2019 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Авто Просто до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: у жовтні 2018 року ТзОВ Авто Просто звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів у розмірі 164760,69 грн. В обґрунтування позову товариство посилається на те, що 11 листопада 2011 року між ТзОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1 укладено Угоду № 376481 та підписано Додатки № 1 та 2 до неї, які є невід`ємними частинами Угоди, з метою придбання автомобіля Chevrolet Lacetti. Однак, відповідач скористався правом, передбаченим ст.7 Додатку № 2 до Угоди та звернувся до позивача із заявою про вибір іншої марки автомобіля, а саме, автомобіля марки Chevrolet Orlando. 29.11.2011р ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 отримав автомобіль Chevrolet Orlando, кузов № НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 . При цьому, у відповідності до вимог п. 7.2. ст. 7 Додатку № 2 до Угоди відповідачем було сплачено різницю між вартістю обраного автомобіля та вказаного в Додатку № 1 до Угоди в розмірі 85000,00 грн. В подальшому розрахунок щомісячних платежів продовжувався здійснюватися на підставі поточної ціни автомобіля вказаного в Додатку №1 до Угоди, а саме - Chevrolet Lacetti. Після отримання автомобіля відповідач скористався наданим йому п. 3.2 ст. 3 Додатку № 2 правом і звернувся до позивача з заявою про повернення йому оригінального Графіку внесків шляхом розподілення сплачених авансових внесків на усі наступні повні внески з метою пропорційного зменшення їх розміру. Станом на жовтень 2014 року ОСОБА_1 було сплачено 32 повних внесків, відповідно до закінчення графіка внесків останнім залишалося 88 (вісімдесят вісім) повних внесків, а також було сплачено 50 авансових внесків. Внаслідок розподілення 50-ти авансових внесків на 88 повних внесків, що залишалися згідно графіка внесків відповідача, всі наступні повні внески були зменшені на 56,8181% (50 авансових внесків/88 внесків х 100%), і, відповідно, склали 43,1818 % від повного внеску, розмір якого визначено відповідно до умов Угоди (100 %- 56,8181% = 43,1818 %). Відповідно розмір адміністративних витрат відповідача після отримання автомобіля та здійснення процедури розподілення авансових внесків складає: 0,5 % * (43,1818%/100) = 0,215% від ціни автомобіля у поточному місяці. Відповідач в свою чергу зобов`язався оплатити стовідсоткову вартість автомобіля та вартість наданих йому послуг шляхом сплати 120 щомісячних повних внесків. 17.11.2011 р. між ТзОВ «Авто Просто» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким відповідачі зобов`язалися відповідати як боржники перед кредитором у разі невиконання зобов`язань ОСОБА_1 . Починаючи з вересня 2018 року ОСОБА_1 припинив сплачувати щомісячні внески та станом на жовтень 2018 року загальний розмір заборгованості складає 164760,69 грн., з яких: 100678,37 грн. чисті внески та 64082,32 грн. внески в оплату послуг. На неодноразові вимоги про погашення заборгованості відповідачі не реагують, а тому просить стягнути солідарно з відповідачів вищевказану суму боргу та судові витрати. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року задоволено позов ТзОВ Авто-Просто до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТзОВ Авто-Просто заборгованість за Угодою №376481 від 11 листопада 2011 року у розмірі 164760,69 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТзОВ Авто-Просто судовий збір у розмірі 2471,50 грн. в рівних частках. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що умови Угоди щодо здійснення розрахунку щомісячного внеску, виходячи із так званої поточної вартості автомобіля, є несправедливими та неприйнятними, виходячи з норм Закону України Про захист прав споживачів, оскільки порушують його права як споживача послуг. Згідно пункту 4 частини 1 статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. На момент укладення угоди №376481 від 11 листопада 2011 року, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах не було залучено у Законі як фінансова послуга, однак згідно із п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг від 12.07.2001 року №2664-ІІІ, діяльність ТзОВ Авто-Просто була пов`язана з надання фінансових послуг, що передбачали пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, яке могли здійснюватись фінансовими установами лише після отримання відповідної ліцензії. На момент укладення оскаржуваної Угоди ТзОВ Авто-Просто ліцензією не володіло, а відповідно не мало права укладати угоду з надання фінансових послуг. Доводи представника ТзОВ Авто-Просто стосовно відсутності необхідності отримання відповідної ліцензії є безпідставним та не ґрунтуються на законі, оскільки послуга, яку надавало ТзОВ Авто-Просто за спірною Угодою передбачало залучення коштів від фізичних осіб, а тому відповідно до вимог п.4 ч. 1 ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг від 12.07.2001 року надання даного виду послуг передбачає наявність відповідної ліцензії Представник ТзОВ Авто-Просто - ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначив, що укладена між TзOB Авто-Просто та ОСОБА_1 угода складається з основного тексту угоди, Додатку № 1 (анкети учасника), Додатку № 2 (Правила функціонування системи придбання в групах АВТО ТАК). Всі додатки підписані сторонами і є невід`ємними частинами Угоди. Відповідно до ст. 10 Угоди "підписання Угоди та Додатків до неї є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди та додатків до неї. Учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТзОВ Авто-Просто, уважно прочитав та зрозумів Угоду та додатки до неї, що засвідчує своїм підписом". Сама Угода та додаток № 2 до неї містять опис послуг, що надаються TзOB Авто-Просто. Опис послуг приведено детально, щоб виключити необхідність їх усного тлумачення та уникнення подальших непорозумінь між сторонами з приводу трактування умов Угоди. Умови надання позивачеві послуг на підставі Угоди та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в Угоді та додатках до неї, тому, відповідач вважає, що позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання. Таким чином, є цілком очевидним, що саме в день підписання Угоди - 11.11.2011 року, ОСОБА_1 довідався або міг довідатися про те, що умови Угоди нібито порушують його права. Отже, в даному випадку, з врахуванням загальних правил визначення строків (ст.ст. 253-255 ЦК України), перебіг позовної давності починається з 11.11.2011 року та відповідно закінчується 11.11.2014 року. Таким чином, з 11.11.2014 року ОСОБА_1 втратив право посилатись на те, що умови Угоди порушують його права, оскільки строк позовної давності для звернення з такими вимогами до суду пройшов. Окрім наведеного слід зауважити те, що ОСОБА_1 отримано автомобіль внаслідок належного виконання взятих на себе зобов`язань за Угодою, тобто усі умови Угоди він вважав справедливими та законними. Однією з підстав для оскарження рішення суду першої інстанції апелянт визначив невідповідність умов Угоди ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів, тобто він вважає умови Угоди несправедливими та такими, що порушують права споживача надані йому ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів. TзOB Авто-Просто вважає такі посилання безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Питання порушення умовами договорів, які укладаються TзOB Авто-Просто в рамках надання послуг з придбання автомобілів в групах положень ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів було предметом розгляду у Верховному Суді України, за наслідком якого винесено Постанову № 6-40цс13 від 11.09.2013 року (копія міститься в матеріалах справи), відповідно до якої: Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. б ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві». З наведеного вбачається, що наявність порушень норм ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів можлива виключно за наявності трьох складових, які мають існувати одночасно. В апеляційній скарзі не зазначено жодного слова про наявність шкоди ОСОБА_1 та її розмір. Другим, на що посилається апелянт в обґрунтування апеляційної скарги є те, що на момент укладення Угоди послуги, що надаються TзOB Авто-Просто, а саме: адміністрування фінансових для придбання товарів у групах, мали ознаки фінансових послуг та відповідно підлягали ліцензуванню. А оскільки Угоду укладено між ОСОБА_1 та TзOB Авто-Просто без наявності у TзOB Авто-Просто відповідної ліцензії, то така Угода укладена без достатніх правових підстав. Проте вказані висновки апелянта є безпідставними та такими, що суперечать положенням законодавства. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (редакція Закону від 21.01.2010 року - далі Закон) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Послуги, що надаються товариством, не відносяться до жодної з фінансових послуг, які прямо визначені в статті 4 Закону в редакції, яка діяла станом на 21.01.2010 року. Причому Закон встановлює, що кваліфікація (віднесення) певних операцій до того чи іншого виду фінансових послуг здійснюється лише в порядку, встановленому Законом. На час укладення Угоди від 11.11.2011 року не існувало нормативно-правового акту Нацкомфінпослуг про затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з надання послуг з адміністрування придбання в групах, а також не існувало жодного висновку Нацкомфінпослуг про віднесення послуг з адміністрування "придбання в групах" до певного виду фінансових послуг з перелічених в ст.4 Закону. На підставі наведеного можна зробити висновок, що діяльність ТзОВ Авто-Просто з надання послуг спрямованих на придбання товарів в групах станом на січень 2011 року не визнавалася як діяльність з надання фінансових послуг, а отже, не підлягала ліцензуванню. У судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися, проте були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи через сайт судової влади України. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт, як ініціатор провадження на даній стадії повинен цікавитися ходом розгляду справи, в тому числі отримувати інформацію у вільному доступі в мережі Інтернет. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. За ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами та обов`язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених ст. ст 43, 49 ЦПК України, але зобов`язана здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України). Представник ТзОВ Авто-Просто - Нагорний А.Є. заявив клопотання про слухання справи у режимі відеоконференції із Дарницьким районним судом м. Києва, проте на зв`язок не вийшов. Враховуючи вимоги ст. 372 ч. 2 ЦПКУ, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Клопотань від учасників процесу про відкладення розгляду справи не поступило. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 11 листопада 2011 року між ТзОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1 було укладено Угоду № 376481 та підписано Додатки № 1 та 2 до неї, які є невід`ємними частинами Угоди, предметом якої є надання учаснику послуги з придбання автомобіля Chevrolet Lacetti за ціною 121800 грн. через систему придбання у групах « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Дану Угоду було укладено між сторонами з метою придбання автомобіля Chevrolet Lacetti. ОСОБА_1 скористався правом, передбаченим ст. 7 Додатку № 2 до Угоди та звернувся до позивача із заявою про вибір іншої марки автомобіля, а саме, автомобіля марки Chevrolet Orlando. 29.11.2011 року ОСОБА_1 отримав автомобіль Chevrolet Orlando, кузов № НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . При цьому, у відповідності до вимог п. 7.2 ст. 7 Додатку № 2 до Угоди відповідачем було сплачено різницю між вартістю обраного автомобіля та автомобіля вказаного в Додатку № 1 до Угоди в розмірі 85000,00 грн. В подальшому розрахунок щомісячних платежів продовжувався здійснюватися на підставі поточної ціни автомобіля вказаного в Додатку № 1 до Угоди, а саме Chevrolet Lacetti. Після отримання автомобіля відповідач скористався наданим йому п. 3.2 ст. 3 Додатку № 2 правом і звернувся до позивача з заявою про повернення йому оригінального графіку внесків шляхом розподілення сплачених авансових внесків на усі наступні повні внески з метою пропорційного зменшення їх розміру. Статтею 3 Угоди передбачено зобов`язання ТзОВ «Авто Просто» щодо організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками програми «АвтоТак» здійснення адміністративних процедур, необхідних для сплати та передачі автомобіля учаснику. Статтею 5 угоди передбачено, що учасник зобов`язується виконувати в порядку та в строки, зобов`язання передбачені угодою, включаючи, але не обмежуючись: сплатити вступний внесок при укладанні угоди; сплатити плату за право на отримання автомобіля при наданні такого права; щомісячно сплачувати повні внески; сплачувати внески зі страхування автомобіля після отримання автомобіля; отримати автомобіль за умови виконання зобов`язань, встановлених угодою; підписати відповідний двосторонній акт, що свідчить про виконання зобов`язань за угодою; за вимогою ТзОВ «Авто Просто» надавати копії квитанцій про оплату внесків за угодою. Додатком № 1 до Угоди № 376481 передбачено, що розмір вступного внеску становить 3 % + ПДВ, щомісячний цілий чистий внесок - 0,8333 %, щомісячний внесок в оплату послуг - 0,5 % + ПДВ, щомісячний внесок в оплату страхового платежу - 0,065 %, плата за право на отримання автомобіля - 3 % + ПДВ. Згідно з додатком № 2 до угоди № 376481, який є невід`ємною її частиною (далі - додаток № 2) поточна ціна автомобіля це ціна автомобіля, яка встановлюється виробником та/або імпортером та/або дистриб`ютором в останній робочий день кожного місяця та є основою для розрахунку розміру складових повних внесків та інших платежів, передбачених угодою Відповідно до пункту 2.1 додатку № 2 поточна ціна автомобіля є критерієм для розрахунку розміру складових повних внесків та інших платежів, передбачених угодою, протягом всього строку існування групи, та повідомляється ТзОВ «Авто Просто» виробником та/або імпортером та/або дистриб`ютором. Згідно з пунктом 3.2 додатку № 2 розмір авансових внесків розраховується відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на момент оплати. За умовами пункту 7.3 Додатку № 2 до Угоди, якщо обрана учасником марка та/або модель коштує дешевше, ніж модель автомобіля, зазначена в додатку № 1 до Угоди, учасник може зробити вибір із наступного: 1) зарахувати різницю між цінами автомобілів для послідовного скасування несплачених повних внесків, які передбачені графіком внесків цього учасника, у зворотному порядку, починаючи з останнього повного внеску. В подальшому такий учасник повинен сплачувати майбутні повні внески відповідно до поточної ціни автомобіля, вказаного в Додатку № 1 до Угоди. Якщо зарахування різниці скасує сплату всіх повних внесків учасника, і залишиться грошове сальдо на користь учасника, ТзОВ «Авто Просто» зобов`язується повернути учаснику таке сальдо протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати надання ним банківських реквізитів для перерахування відповідної суми; 2) зарахувати різницю між цінами автомобілів, розподіливши її на всі наступні несплачені повні внески з метою пропорційного зменшення розміру повних внесків, які залишаються до завершення графіку внесків. Станом на жовтень 2014 року відповідачем було сплачено 32 повних внесків, а залишалося 88 повних внесків, а також було сплачено 50 авансових внесків. Внаслідок розподілення 50-ти авансових внесків на 88 повних внесків, що залишалися згідно графіка внесків відповідача, всі наступні повні внески були зменшені на 56,8181% (50 авансових внесків/88 внесків х 100%), і, відповідно, склали 43,1818 % від повного внеску, розмір якого визначено відповідно до умов Угоди (100 %- 56,8181% = 43,1818 %). Відповідно розмір адміністративних витрат ОСОБА_1 після отримання автомобіля та здійснення процедури розподілення авансових внесків складає: 0,5 % * (43,1818%/100) = 0,215% від ціни автомобіля у поточному місяці. ОСОБА_1 зобов`язався оплатити стовідсоткову вартість автомобіля та вартість наданих йому послуг шляхом сплати 120 щомісячних повних внесків. Інших змін до угоди, зокрема і щодо зміни вартості внесків у зв`язку із зміною автомобіля не відбувалося. У вересні 2018 року ОСОБА_1 припинив сплачувати щомісячні внески. Станом на жовтень 2018 року загальний розмір заборгованості складає 164760,69 грн., з яких: 100678,37 грн. чисті внески та 64082,32 грн. внески в оплату послуг. 17.11.2011 р. між ТзОВ «Авто Просто» та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким відповідачі зобов`язалися відповідати як боржники перед кредитором у разі невиконання зобов`язань ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з указаним позовом, ТзОВ «Авто Просто» посилалось на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 неналежним чином не виконують умови укладеної угоди, в результаті чого утворилася заборгованість, яку товариство просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку. За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Умовами укладеної між сторонами угоди передбачений обов`язок позивача про повну сплату ціни автомобіля та послуг відповідача шляхом оплати 120 внесків в порядку та розмірі, передбаченому умовами угоди та додатків до неї. Відповідачі погодилися з умовами угоди та договору поруки, підписавши їх. Дійсність правочинів не оспорювали. Згідно ч.1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Колегія суддів не приймає на уваги посилання апелянта на те, що умови Угоди щодо здійснення розрахунку щомісячного внеску, виходячи із так званої поточної вартості автомобіля, є несправедливими та неприйнятними, з врахуванням норм Закону України Про захист прав споживачів, оскільки порушують права ОСОБА_1 як споживача послуг. Однак ОСОБА_1 на спростування цих доводів свого розрахунку не надав. Частиною 2 статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. З наведеного вбачається, що наявність порушень норм ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів можлива виключно за наявності трьох складових, які мають існувати одночасно: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. б ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що доводи ТзОВ Авто Просто стосовно відсутності отримання відповідної ліцензії є безпідставним та не ґрунтується на законі, оскільки послуга, яку надавало ТзОВ Авто Просто за спірною Угодою передбачало залучення коштів від фізичних осіб, а тому відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг від 12.07.2001 року надання даного виду послуг передбачає наявність відповідної ліцензії. Послуги, що надаються відповідачем, не відносяться до жодної з фінансових послуг, які прямо визначені в статті 4 вищевказаного Закону в редакції, яка діяла станом на 21.01.2010 року. Причому Закон встановлює, що кваліфікація (віднесення) певних операцій до того чи іншого виду фінансових послуг здійснюється лише в порядку, встановленому Законом. На час укладення Угоди від 11.11.2011 року не існувало нормативно-правового акту Нацкомфінпослуг про затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з надання послуг з адміністрування придбання в групах, а також не існувало жодного висновку Нацкомфінпослуг про віднесення послуг з адміністрування "придбання в групах" до певного виду фінансових послуг з перелічених в ст. 4 Закону. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції на підставі належних чином оцінених доказів дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за укладеною із товариством Авто Просто угодою № 376481 від 11.11.2011 року належним чином не виконав, не погасив наявну заборгованість та на спростування наданого позивачем розрахунку свого розрахунку не подав, а враховуючи ту обставину, що за договором поруки від 17.11.2011 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зобов`язувались відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання боржником - відповідачем ОСОБА_1 , зобов`язань за вказаною угодою, обґрунтовано та у відповідності до умов угоди та наведених положень законодавства стягнув із відповідачів у солідарному порядку на користь товариства заборгованість у розмірі 164760,69 грн. Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.03.2018 року у справі № 235/1832/16ц. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 лютого 2020 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року підлягає поновленню. З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину до 22 червня 2020 року, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із змінами внесеними Постановою КМУ №239 від 25 березня 2020 року. Відповідно до пункту 3 Розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України, із змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року залишити без змін. Поновити дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 червня 2020 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: О.З. Костів Н.Б. Щавурська