Постанова 4807 № 335/7071/16-ц

Дата документу 15.06.2020 Справа № 335/7071/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1675/20 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В. Є.У.№ 335/7071/16 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі» Вознесенівського району до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2016 року Концерн «Міські теплові мережі» (Далі «МТМ») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в загальному розмірі 5 255,42 грн. Зазначав, що Концерн «МТМ» в період з 01.02.2010 по 31.10.2014 надав відповідачеві послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване в АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 послуги, споживач належним чином не здійснював їх оплату, у зв`язку з чим, виникла заборгованість, яку просив стягнути з останнього на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Заочним рішеннямОрджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з центрального опалення, централізованого постачання гарячої води за період з 01.02.2010 по 31.10.2014 у сумі 5 255, 42 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій зазначав, що не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості заперечувати проти позову і заявити про застосування строку позовної давності. Посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2020 року у позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в розмірі 5255,42 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» сплачений судовий збір в розмірі 1378 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того ОСОБА_3 як власник житлового приміщення та споживач житлово-комунальних послуг зобов`язаний здійснювати оплату за теплопостачання і постачання гарячої води, а тому вся заборгованість, яка утворилась за період з 01 лютого 2010 по 31 жовтня 2014 року, підлягає стягненню в судовому порядку. Факт надання послуг, їх кількість та якість, на думку суду, підтверджені належними і допустимими доказами. В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_1 зазначає, що не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, судом не застосовані строки позовної давності, про які він зазначав у заяві про перегляд заочного рішення. Поза увагою суду залишилися його доводи про те, що його квартира обладнана приладом обліку гарячої води, проте нарахування плати за гарячу воду здійснювалося позивачем не за показами лічильника, а за нормою споживання води. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження і апеляційна скарга отримані позивачем 05.05.2020 (а.с.94). Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам судове рішення першої інстанції не відповідає. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 відповідно ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є споживачем послуг з централізованого опалення та водопостачання гарячої води (підігріву питної води), яка надаються йому за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира відповідача обладнана індивідуальним засобом обліку гарячої води, що підтверджується Актом від 23.10.2006, та договором №3000412 про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення, укладеного сторонами 23.10.2006 (а.с.37, 38-40). За умовами укладеного сторонами договору споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки (п.2.1 Договору). У п.3 Договору сторони узгодили тарифи на послуги, які у випадку зміни норм та тарифів на теплову енергію та водопостачання споживач зобов`язався сплачувати за новими нормами і тарифами із дати їх введення. Із встановленням квартирного лічильника гарячої води плата здійснюється за показаннями лічильника (п.3.3, 4.8 Договору : а.с. 38-40). Позивач є виконавцем вказаних житлово-комунальних послуг на підставі рішення Запорізької міської ради №25 від 29.01.2009. За період з лютого 2010 по жовтень 2014 Концерном «МТМ» було надано комунальних послуг на суму 9 804, 59 грн., споживачем сплачено 4 548, 59 грн. (а.с.9-13). Судовим наказом від 22.12.2014 з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» стягнута спірна заборгованість, проте ухвалою суду від 27.02.2015 наказ скасований за заявою ОСОБА_1 (а.с.14) Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Згідно з п.5 ч.3 ст. 20, ч.1-2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг(виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Відповідно до п. 18 вище вказаних Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем. Аналогічні за змістом норми містяться у редакції Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору. Згідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором. Позивачем в якості доказів на підтвердження позовних вимог наданий розрахунок теплової енергії та гарячої води за період з 01.02.2010 по 31.10.2014 (а.с.9-13). Наданий позивачем розрахунок відповідач не спростував. Доводи апеляційної скарги про те, що квартира відповідача обладнана індивідуальним засобом обліку гарячої води, а тому нарахування плати за гаряче водопостачання у відповідності із договором повинно здійснюватися у відповідно до показань засобів обліку води, не є підставою для відмови у позові. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. В Акті прийомки і огляду приладу обліку абонентського вводу гарячої води сторони узгодили, що показники по приладу обліку приймаються щомісячно з 15 по 25 число за зазначеними в акті номерами телефону. У випадку не здачі показників плата за спожиту теплову енергію буде здійснюватися по середнім показникам домового водоміру. Споживач ОСОБА_1 погодився із такими умовами встановлення приладу обліку, поставивши свій підпис в Акті Належних і допустимих доказів на підтвердження кількості спожитої гарячої води за спірний період і щомісячне надання показників приладу обліку виконавцеві послуг у відповідності із Актом для їх обрахування відповідач суду не надав. Відповідно до статті 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з`явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Доказів звернення споживача з відповідними претензіями щодо порушення порядку нарахування плати за гарячу воду та здійснення перерахунку за показниками приладу обліку у відповідності до ст.18 Закону України «Паро житлово-комунальні послуги» за спірний період часу відповідач суду не надав. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про неправильне нарахування плати за гаряче водопостачання є неспроможними. Переглядаючи заочне рішення і задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в заяві про перегляд заочного рішення відповідач посилався, у тому числі, на порушення позивачем строків позовної давності, алеподати суду відповідну заяву про його застосування до ухвалення заочного рішення він не мав можливості, оскільки ні копію позовної заяви, ні повістку про виклик у судове засідання він не отримував, про час і місце розгляду справи не був обізнаний. ЦПК України передбачає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 280 ЦПК). Відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини третя та четверта статті 128 ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. У разі ненадання учасником справі інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою в установленому законом порядку. Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 131 ЦПК України лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований цим судом відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв`язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 16.09.2016 і на 11.10.2016 року (а.с.21, 24). Разом з тим в матеріалах справи є довідка Адресно-довідкового бюро УМВС України в Запорізькій області, в якій зазначена адреса зареєстрованого місця проживання відповідача, яка не співпадає із адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві. Проте за зареєстрованою адресою місця проживання відповідача судові повістки йому не направлялися. В заяві про перегляд заочного рішення відповідач зазначив суду адресу свого фактичного місяця проживання, проте при повторному розгляді справи після скасування заочного рішення поштова кореспонденція і повістки про виклик у судове засідання направлялася відповідачеві не за місцем його зареєстрованого проживання, а за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві. При новому розгляді справи після скасування заочного рішення судова повістка також не була вручена відповідачеві, оскільки направлялася не за адресою, яку останній повідомив суду в заяві про перегляд заочного рішення і яка є зареєстрованою адресою місця його проживання. Вказані обставини спростовують висновки суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги ст.128, 131 ЦПК порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (ч.1 ст.8 ЦПК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). У заяві від 08 вересня 2019 року про перегляд заочного рішення відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Переглядаючи справу після скасування заочного судового рішення заяву відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності суд першої інстанції залишив без уваги. В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Вказані доводи відповідача об`єктивно підтверджуються наявними у справі письмовими доказами. Вирішуючи питання про можливість застосування строку позовної давності при перегляді судового рішення, апеляційний суд звертає увагу на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції). Положеннями статті 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. За змістом ст.12 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційний суду вважає, що рішенням суду першої інстанцій у цій справі порушено принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц, провадження 14-59/18), згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зважаючи на те, що відповідача не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, позов заявлено Концерном «МТМ» з пропуском строку позовної давності, у заяві про перегляд заочного рішення відповідач просив про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, враховуючи правові висновки ВП ВС від 17 квітня 2018 року, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин позовну давність. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2 ст.264 ЦК). У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. У частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається із матеріалів справи, із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості позивач звертався у грудні 2014, що у відповідності до 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності, судовий наказ скасовано у лютому 2015, отже позивач має право на отримання боргу за період з грудня 2011 по жовтень 2014 у загальному розмірі 2 675,07 грн. За положенням ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Зважаючи на те, що справу розглянуто за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, останній обґрунтовує свою скаргу, в тому числі, і такою підставою, оскаржуване рішення на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача на користь МТМ заборгованості за послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води за період з грудня 2011 по жовтень 2014 у загальному розмірі 2 675,07 грн. На підставі ст.141 ЦПК України у зв`язка із частковим задоволенням апеляційної скарги, скасуванням оскаржуваного судового рішення і ухваленням нового про часткове задоволення позову понесені сторонами витрати зі сплати судового збору підлягають перерозподілу. При подачі заяви про видачу судового наказу Концерном «МТМ» сплачено 121, 80 грн. судового збору, при пред`явлення позову - 1 256, 20 грн., а всього сума витрат позивача складає 1 378 грн. (а.с.1). Оскільки позовні вимоги Концерну підлягають частковому задоволенню, він має право на компенсацію понесених витрат пропорційно частці задоволених позовних вимог на суму 701, 42 грн. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено 1515, 80 грн. (а.с.89). У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідач має право на частковому компенсацію понесених ним судових витрат на суму 744, 25 грн. На підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України з урахуванням принципу взаємозаліку з Концерну на користь відповідача підлягає стягненню 42,80 грн. компенсації судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст. ст. 268, 369 ч.1, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевськогог районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2020 року у цій справі скасувати. Позов Концерну «МТМ» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води за період з грудня 2011 по жовтень 2014 у загальному розмірі 2 675,07 грн. (дві тисячі шістсот сімдесят п`ять гривень 07 коп.) Стягнути з Концерну «МТМ» на користь ОСОБА_1 42,80 грн. (сорок дві гривні 80 коп.) компенсації судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська