Постанова 4857 № 1340/5450/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1340/5450/18 пров. № А/857/3826/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й., за участю секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт», Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року (головуючий суддя Костецький Н.В., м. Львів, повний текст складено 31.01.2020) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» про визнання протиправною та нечинною ухвали в частині, - В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» в якому просило визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради № 3707 від 12.07.2018 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині п.215-8, 215-9 доповнення до «Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 9 (дев`ять) та 3 (три) транспортних засобів за адресою вул. Зелена,

253. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року позовні вимоги позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 3707 від 12.07.2018 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині п.215-8, 215-9 доповнення до «Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» земельними ділянками, визначеними для службового паркування на 9 (дев`ять) та 3 (три) транспортних засобів за адресою вул. Зелена,

253. Судовий збір в розмірі 1762,00 грн стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» та Львівська міська рада оскаржили його в апеляційному порядку, вважають таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із неправильним установленням обставин, неправильним дослідженням та оцінкою доказів, які мають значення для справи, та просять скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» зазначає, що судом першої інстанції розглядалася вимога про визнання протиправною та нечинною ухвали Львівської міської ради №3707 від 12.07.2018 року саме як нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування. Пункт 18 ч.1. ст.4 КАС України визначає, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Однак, із змісту ст.ст.2, 5, 264 КАС України випливає, що: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1. ст.2); особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1. ст.5); у справі про оскарження нормативно-правового акту суд перевіряє його на предмет законності та відповідності актам вищої юридичної сили (п. 2 ч.1. ст.264); право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч.2. ст.264); інформація про відкриття провадження у справі про оскарження нормативно-правового акту доводиться до відома невизначеного кола заінтересованих осіб шляхом публікації відповідного оголошення (ч.ч.4 -7 ст.264); суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині (ч.9. ст.264). З огляду на це, апелянти вважають, що визнання протиправною та нечинною ухвали Львівської міської ради №3707 в певній частині було можливим за одночасного встановлення наступних умов: оскаржуване рішення є незаконним і не відповідає актам вищої юридичної сили; оскаржуване рішення вже застосовано до позивача, або ж він є суб`єктом правовідносин у яких буде застосовано цей акт; оскаржуваним рішенням порушено охоронювані законом інтереси фізичних чи юридичних осіб. З описаного випливає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є, окрім невідповідності його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у справі. Отже, суд повинен був пересвідчитись у належності особі права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем), а також визначити чи обраний спосіб захисту порушеного права відповідає нормам законодавства. Відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, навіть якщо цей акт прийнятий з порушенням законів, тобто позивач не міг оскаржувати рішення суб`єкта владних повноважень абстрактно, лише тому, що вважає начебто певні положення відповідного акта впливають на його правове становище. Аналогічні до наведених правові позиції викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі №2а-16345/12/2670 та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №800/206/15. Отже, задоволення позову було можливим виключно за умови встановлення незаконності оскаржуваної частини рішення відповідача, її невідповідності актам вищої юридичної сили і порушення, при цьому, охоронюваних законом інтересів позивача саме вказаною незаконністю і невідповідністю. Тобто, не могли братися до уваги будь-які доводи (і докази) позивача, які покликаються на порушення його конкретного існуючого або потенційного речового права (зокрема, права користування землею на території, де третім особам надано спеціально визначені земельні ділянки для забезпечення паркування транспортних засобів). Використання таких доводів свідчило б про наявність спору про право цивільне між позивачем і третіми особами та непідвідомчість справи адміністративному суду. Проте, саме фактом укладення між відповідачем і третіми особами договорів про надання в користування спеціально визначених земельних ділянок для забезпечення паркування транспортних засобів і обґрунтовує суд першої інстанції порушення інтересів позивача. Крім того, позивачем не було доведено, що оскаржуване рішення до нього застосовано, або ж він є суб`єктом правовідносин у яких буде застосовано цей акт. ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» не зверталось до відповідача із заявою про надання йому будь-якої спеціально визначеної земельні ділянки для забезпечення паркування транспортних засобів по АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 ,

253. Більше того, навіть у випадку такого звернення оскаржувана ухвала у жоден спосіб не могла б бути застосована до позивача, оскільки вона винесена (в оскаржуваній частині) за результатами розгляду звернень третіх осіб у даній справі і для організації виключно ними гостьового майданчика для паркування - майданчика для безоплатного паркування транспортних засобів працівників та/або відвідувачів підприємств, організацій ... на прилеглих до них територіях, який надається Управлінням транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради без проведення конкурсу відповідно до звернень суб`єктів підприємницької діяльності (ст.2, п.3.13 ст.3 «Положення про паркування транспортних засобів у м.Львові», затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1072 від 29.12.2011). Тому, навіть якщо позивачеві і було б за його зверненням надано спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів (гостьовий майданчик) по АДРЕСА_2 , то така ділянка не була б тотожною ділянкам третіх осіб, визначених оскаржуваною ухвалою, а її розміщення, площа, конфігурація, облаштування, кількість паркомісць визначалися б відповідним Паспортом майданчика для паркування (ст.2 «Положення про паркування транспортних засобів у м.Львові»). Таким чином, в контексті описаного вище є неспроможними та недотичними до предмета доказування наступні доводи позивача, якими обгрнутовано оскаржуване рішення суду:

1. «У тексті ухвали Львівської міської ради №3707 від 12.07.2018 так і в додатку до неї відсутні вказівки на загальну площу та технічне облаштування спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів». Обґрунтовуючи необхідність наявності зазначених вказівок в оскаржуваному рішенні позивач посилається на ст.268-1 Податкового кодексу України та п.1.2. ухвали Львівської міської ради №120 від 27.01.2011. При цьому, апелянти зазначають, що первинно (історично) згадка про зазначені вимоги до характеристик спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, була відображена у нормах Податкового кодексу України (як у діючій редакції, так і в редакції, яка діяла на момент прийняття ухвали Львівської міської ради №120 від 27.01.2011, зміни до якої оскаржуються), що стосуються врегулювання сплати збору за місця для паркування транспортних засобів, тобто нормах податкового (не земельного законодавства чи законодавства у галузі транспорту і дорожнього руху) законодавства. Тому ця загальна норма податкового законодавства і була дослівно продубльована в ухвалі відповідача №120 від 27.01.2011 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова». У даному випадку буквальне дотримання чи недотримання норми податкового законодавства, яка «віддзеркалена» в акті суб`єктів владних повноважень має значення лише у разі, якщо це впливає на процедуру адміністрування відповідного податку. Безпосереднє ж регулювання «суміжних» з податковими правовідносин здійснюється відповідними спеціальними нормативними актами (у даному випадку Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів»). Більше того, «Перелік спеціальних земельних ділянок...» (Додаток 2 до ухвали №120) містить адреси таких ділянок із зазначенням їхніх адрес та кількості паркомісць (з розподілом за районами і з врахуванням типу паркування - звичайне паркування, службове паркування, паркування таксі, паркування туристичного транспорту). У свою чергу, Додаток 1 до ухвали №120 «Ставки збору за місця для паркування транспортних засобів...» встановлює, серед іншого, ставки збору в залежності від зони і типу паркування та базу оподаткування (п.7.), якою є площа земельної ділянки, визначена шляхом добутку кількості паркомісць на нормативну площу одного паркомісця (11,5 кв.м. відповідно до пп.5.2. п.5. ДБН В.2.3.-15-2007). Тобто, в ухвалі №120 від 27.01.2011 є вказівка на загальну площу спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів. Вказівка на облаштування спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів міститься у Паспорті майданчика для паркування - графічному документі на викопіюванні з генерального плану міста у масштабі М 1:500, у якому зазначається площа земельної ділянки, її місцезнаходження, технічне облаштування, кількість місць для паркування (у тому числі для інвалідів), режим роботи, спосіб поставлення транспортних засобів, схема розміщення дорожніх знаків та дорожньої розмітки (ст.2 «Положення про паркування транспортних засобів у м.Львові», затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1072 від 29.12.2011 року). Таким чином, описана вище юридична техніка формування Львівською міською радою нормативних актів в галузі паркування транспортних засобів на території м.Львова є цілком коректною, логічною і не суперечить ні податковому законодавству, ні законодавству у галузі транспорту та безпеки дорожнього руху: в ухвалі №120 від 27.01.2011 (яка стосується збору за паркування, тобто різновиду податку і узгоджується з Податковим кодексом України) визначено місцезнаходження ділянок, їх загальну площу та кількість паркомісць, а технічне облаштування ділянок визначене у Паспортах майданчиків для паркування, вимоги до змісту яких зафіксовано в ухвалі №1072 від 29.12.2011 (яка стосується організації паркування і узгоджується з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів»). Крім того, нібито відсутність згаданих вказівок в тексті оскаржуваного акту (точніше рішення до якого вносяться зміни оскаржуваним актом) жодним чином не впливає на інтереси позивача і протилежного ним не доведено. 2.«Включення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 .Львів, вул.3елена, 253 до переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення службового паркування транспортних засобів без їх вилучення з користування позивача у встановленому законодавством України порядку, тобто, розпорядження ними, здійснене відповідачем з порушенням вимог ст.ст.123,141 Земельного кодексу України». Даючи оцінку такому твердженню суду першої інстанції апелянт зазначає, що норми Земельного кодексу України не розповсюджуються на правовідносини, які були предметом розгляду у даній справі. Відповідач не розпорядився земельними ділянками як об`єктом цивільних прав, тому й не могло стояти питання про їх формування у розумінні ЗК України. Оскаржуваним рішенням Львівська міська рада лише доповнила перелік спеціальних ділянок для паркування, визначений ухвалою №120 від 27.01.2011, тобто внесла зміни до свого рішення, яке врегульовує питання адміністрування сплати різновиду податку - збору за паркування. Правова ж природа правовідносин між позивачем (його структурним підрозділом) і третіми особами у контексті даної справи полягає в договірному врегулюванні прав і обов`язків щодо паркування транспортних засобів на певній території, а не щодо розпорядження землею як об`єктом цивільних прав. При цьому, вказане доповнення переліку і реалізація у зв`язку з цим виключно третіми особами їхніх прав щодо паркування - ніяк не впливає на інтереси позивача. Тому не відповідають також дійсності висновки суду, що відповідач, встановлюючи оскаржуваним рішенням можливість здійснення паркування на певній території, порушив права позивача, як користувача земельних ділянок, адже: по-перше договори, які врегульовують питання використання ділянок для паркування, передбачають можливість їх дострокового одностороннього розірвання у випадку прийняття Львівською міською радою рішення про використання зазначених ділянок для інших цілей, а, по-друге, відповідачеві, як власникові усієї землі за адресою: АДРЕСА_2 , було достовірно відомо про усі права будь-яких осіб на земельні ділянки на цій території і можливість їх порушення оскаржуваним рішенням (в тому числі і про відсутність таких прав у позивача після закінчення дії договорів про оренду ним земельних ділянок у Львівської міської ради по вул. Зеленій, 253 у м. Львові). Отже, у підсумку, описане вище підтверджує, що оскаржуване рішення Львівської міської ради не суперечить жодним нормативним актам вищої юридичної сили, є законним, не застосоване (і не може бути застосоване) до позивача, не порушує прав та інтересів останнього. Наведені вище міркування та аналіз норм законодавства і відповідної судової практики вищих судових інстанцій України дозволяє зробити однозначний висновок про порушення Львівським окружним адміністративним судом при винесенні оскаржуваного рішення норм процесуального права, зокрема частин 1-5 ст.242 КАС України щодо законності і обгрунтованості судового рішення. Львівська міська рада в апеляційній скарзі зазначає, що у рішенні суд першої інстанції посилається на те, що Львівська міська рада вирішила відвести земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 до спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів без формування таких та визначення їх місця розташування. Місцезнаходження цих земельних ділянок можна ідентифікувати тільки з паспортів облаштування майданчиків для паркування, що були надані ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Термобуд стандарт». При цьому, покликається на норми ст. ст. 79, 79-1 ЗК України. Однак, вказане твердження є помилковим, а в діях Львівської міської ради відсутні порушення норм ЗК України при прийнятті оскаржуваної ухвали з огляду на таке. Ст.ст. 79, 79-1 ЗК України дано визначення поняттю земельної ділянки як об`єкту права власності, передбачено порядок формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Однак, при прийнятті ухвали від 12.07.2018 № 3707 Львівська міська рада не розпорядилася земельним ділянками як об`єктами цивільних прав, в т.ч. не передала їх у власність чи користування. Вказаною ухвалою міська рада доповнила «Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» пунктами 215-8, 215-9 щодо земельних ділянок на 3 та 9 транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 . Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регулюють Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342. Згідно п. п .2, 4, 6 вказаних Правил, такі поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі - користувачі), а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху. Контроль за їх виконанням здійснює Державтоінспекція МВС у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування та посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у частині контролю за станом благоустрою та утримання майданчиків для паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування). Єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова визначений у Положенні про паркування транспортних засобів у м. Львові, яке затверджене ухвалою ЛМР від 29.12.2011 № 1072 «Про затвердження Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові». Відповідно до п. 1.1 Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, вказане Положення визначає єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова з метою: забезпечення належного благоустрою, у тому числі благоустрою автомобільних доріг, збільшення пропускної здатності проїжджих частин вулиць, підвищення безпеки дорожнього руху та дисципліни водіїв, впорядкування паркування транспортних засобів на вулицях та площах, поступового переходу до автоматизованої системи оплати за користування місцями для паркування, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни та контролю оплати послуг за паркування, збільшення фінансових надходжень до міського бюджету м. Львова. Відповідно до п. 1.2 Положення, дія цього Положення поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Згідно п. 1.3.-1.4 Положення, це Положення розроблене відповідно до чинного законодавства України з метою впровадження системи автоматизованого платного паркування у м. Львові та єдиної загальноміської політики з питань нормативного регулювання, організації, функціонування, ціноутворення, координації і контролю. Це Положення не регулює питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжміські та міжнародні перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» (зі змінами). Відведений майданчик для паркування - майданчик для паркування, розміщений у межах проїжджої частини вулиці, дороги або тротуару та обладнаний відповідно до вимог цього Положення і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - Правила дорожнього руху). Замовник - управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури, уповноважений орган з організації паркування транспортних засобів у м. Львові. Паспорт майданчика для паркування - графічний документ на викопіюванні з генерального плану міста у масштабі М 1:500, у якому зазначається площа земельної ділянки, її місцезнаходження, технічне облаштування, кількість місць для паркування (у тому числі для інвалідів), режим роботи, спосіб поставлення транспортних засобів, схема розміщення дорожніх знаків та дорожньої розмітки. У п. 3.1 Положення визначено, майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Згідно вказаного Положення, організацію майданчиків для паркування у м. Львові здійснює замовник за власною ініціативою чи за поданням суб`єктів підприємницької діяльності, громадських організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування за попереднім погодженням з уповноваженим органом ГУ Національної поліції України у Львівській області (п. 3.2). Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, у якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджує міська рада (п. 3.4). Спеціально визначені земельні ділянки для організації гостьових майданчиків для паркування транспортних засобів підприємств, організацій, торговельних та розважальних закладів на прилеглих до них територіях та майданчики для паркування на їх внутрішніх територіях надає замовник цим суб`єктам без проведення конкурсу відповідно до звернень суб`єктів підприємницької діяльності (п. 3.13). Ухвалою Львівської міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова» затверджено: - ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м.Львова (додаток 1); - перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2); - межі зон паркування на території м.Львова для паркування транспортних засобів (додаток 3); - договір про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (додаток 4). При цьому, вказаною ухвалою встановлено, що замовником з організації паркування транспортних засобів у м.Львові визначено управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Згідно умов договору про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів, затвердженого у додатку 4 до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120, замовник надає виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів за відповідною адресою, визначеною площею згідно з планом майданчика для паркування. В даному випадку, сторонами договірних правовідносин виступає не орендодавець і орендар, а замовник і виконавець, відсутня орендна плата за землю, а визначена ставка збору за місця для паркування транспортних засобів відповідно до Податкового Кодексу України. За результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 , зареєстрованої 26.04.2018 за № 2-11786-С-23 (стосовно облаштування майданчика для паркування автомобілів, кількість паркомість - 3) та заяви ТзОВ «Термобуд стандарт», зареєстрованої 26.04.2018 за № 2-11784-С-23 (стосовно облаштування майданчика для паркування автомобілів, кількість паркомість - 9), у відповідності до Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, яке затверджене ухвалою ЛМР від 29.12.2011 № 1072 «Про затвердження Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові», ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2018 № 3707 було доповнено перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування. Оскаржувана ухвала міської ради не стосується передачі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 . Львів, вул. Зелена, АДРЕСА_4 у м. АДРЕСА_5 у власність чи користування в порядку, передбаченому ст. 123 ЗК України, а затверджує перелік майданчиків для паркування транспортних засобів. Тому норми ЗК України щодо розпорядження землями комунальної власності та порядку формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав до даних правовідносин не застосовуються. Крім того, апелянт зазначає, що суд у своєму рішенні вказав, що земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_3 . Львів, вул. Зелена, 253 у м. Львові, які включені до «Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування», розташовані в межах земельних ділянок, які перебувають в користуванні ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту». При цьому, вказане обґрунтовується наявністю довідок Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 19.04.2019 та від 25.07.2018. Однак, таке твердження не відповідає дійсності, адже згідно із наданою позивачем довідкою Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 19.04.2019 № 31-13-0.37-2986/169-18, згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_5 частково входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» для обслуговування виробничих будівель та споруд (Договір оренди землі терміном на 5 років до 10.05.2012 року зареєстрований 16.05.2008 року за № 04:08:438:00065 кн. записів 04-6). Термін дії договору оренди землі закінчився, договір не переукладався. Згідно із довідкою Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.07.2018 № 31-13-0.37-5370/169-18, згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_5 частково входить в межі земельної ділянки ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» для обслуговування виробничих будівель та споруд (Договір оренди землі терміном на 5 років до 10.05.2012 року, зареєстрований 16.05.2008 за № 04:08:438:00066 кн. записів 04-6) та частково входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» для обслуговування виробничих будівель та споруд (Договір оренди землі терміном на 5 років до 10.05.2012 у зареєстрований 16.05.2008 за № 04:08:438:00065 кн. записів 04-6). Термін дії договору оренди землі закінчився, договір не переукладався. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом (ч.ч. 1-2 ст. 94 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1-2 ст. 73 КАС України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України). Відповідно до ст.ст. 125-126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Позивачем не представлено належних та допустимих доказів перебування земельних ділянок на АДРЕСА_5 у його користуванні. Відтак, не обґрунтовано, яке саме його право порушує ухвала Львівської міської ради від 12.07.2018 № 3707. Термін дії укладених з позивачем договорів оренди землі закінчився, договори оренди землі не переукладалися. Тому, позивач безпідставно покликається у позовній заяві на норму ст. 141 ЗК України, яка регламентує підстави припинення права користування. Так само суд у своєму рішенні посилається на норму ст. 123 ЗК України, яка регламентує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Адже оскаржуваною ухвалою Львівська міська рада не приймала рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , його затвердження чи про передачу земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_5 у власність або користування. Оскаржувана ухвала міської ради прийнята на підставі заяви ФОП ОСОБА_1 , зареєстрованої 26.04.2018 за № 2-11786-С-23, стосовно облаштування майданчика для паркування автомобілів, кількість паркомість - 3 та заяви ТзОВ «Термобуд стандарт», зареєстрованої 26.04.2018 за № 2-11784-С-23, стосовно облаштування майданчика для паркування автомобілів, кількість паркомість -

9. Як вбачається із довідки Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01.03.2018 № 31-13-0.37-1792/169-18, згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_5 (згідно представленого плану земельної ділянки) відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування (згідно списку землекористувачів та землевласників Личаківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому ЛМР № 51 від 06.02.1998 «Про інвентаризацію земель м. Львова»), Така довідка є чинною та позивачем не оскаржується. На підставі довідки Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01.03.2018 № 31-13-0.37-1792/169-18 була прийнята оскаржувана ухвала. Також апелянт звертає увагу на те, що у даній справі розглядається вимога про визнання протиправною та нечинною ухвали Львівської міської ради №3707 від 12.07.2018 саме як нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача. У відзивах на апеляційні скарги позивач просив такі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що Львівською міською радою 27.01.2011 на 2-ій сесії 6-ого скликання прийнято ухвалу № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова». 26.04.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» звернулось до Департаменту економіки Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу Львівської міської ради від 27.01.2011 № 120 на облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 . Зелена, 253, м. Львів, з кількістю місць для паркування

9. До заяви долучено паспорт парковки автомобіля, довідка Держгеокадастру про статус земельної ділянки, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 також звернувся 26.04.2018 до Департаменту економіки Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу Львівської міської ради від 27.01.2011 № 120 на облаштування майданчика для паркування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 . Зелена, АДРЕСА_5 , з кількістю місць для паркування

3. До заяви долучено паспорт парковки автомобіля, довідка Держгеокадастру про статус земельної ділянки, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. 12.07.2018 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3707 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова», відповідно до якої доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування п. 215-8, 215.9, а саме земельними ділянками для паркування на 9 та 3 транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_5 . Судом також встановлено, що на підставі договору № 30П/Т, договору № 31П/Т Управлінням транспорту Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт», фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів на АДРЕСА_5 , площею 103,5 кв.м та 34,5 кв.м. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд першої інстанції вірно зазначив, що за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним Предметом спору в даній спірній ситуації є законність ухвали органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки комунальної власності для забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова. Судом першої інстанції з`ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» зареєстроване як юридична особа. Відповідно до довідок відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській обалсті від 19.04.2018 № 31-13-0.37-2986.168-18, від 25.07.2018 № 31-12-0.37-5370/169-18 термін дії договорів оренди землі від 16.05.2008, на які посилається позивач закінчились. Згідно довідок відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 01.03.2018 № 32-13-0.37-1792/169-18 про статус земельної ділянки долученими до заяв фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» відповідно до земельно-кадастрових даних, земельна ділянка на АДРЕСА_5 (згідно представленого плану земельної ділянки) відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» є власником нерухомого майна саме за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_5 . Оскільки земельні ділянки відведені для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова, за адресою вул. Зелена, 253, розміщені поруч з об`єктами нерухомості позивача, тобто за тією ж адресою за якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» є власником нерухомості, то суд апеляційної інстанції вважає, що позивач вправі оскаржити законність ухвали органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки комунальної власності для забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова, бо вважає, що такою порушено його законний інтерес. Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскаржувана ухвала міської ради не є нормативно-правовим актом, а відтак вимога про визнання нечинною оскаржуваної ухвали задоволенню не підлягає, оскільки згідно п.18 ч.1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17 рішення про включення до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста не містить в собі ознак нормативно-правового акта, визначення якого наведене вище. За своєю видовою ознакою, суттю, конкретним змістом, правовою природою спірне рішення має ознаки акта, в основі якого лежить зафіксована у виді документа (акта) діяльність із застосування норми права стосовно конкретного природного об`єкта, фактично ідентифікованого об`єкта нерухомості, яким у цій справі є певна частина комунальної власності органу місцевого самоврядування, що має певне цільове призначення. За такими критеріями спірне рішення не може відноситися до нормативно-правового акта. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до частини першої статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 79-1 Земельного кодексу України). Відповідно до частин три-п`ять, дев`ять-десять статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Згідно частини першої статті 15 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Згідно ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини четвертої статті 83 ЗК України). Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 Земельного кодексу України. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 Земельного кодексу України). Згідно з абзацом першим частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 Земельного кодексу України). Згідно з частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 Земельного кодексу України ). З огляду на це, суд першої інстанції вважав, що рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення. За положеннями абзаців першого, другого підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 Податкового кодексу України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу. З урахуванням таких положень Земельного кодексу України та Податкового кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки. Крім того, розглядаючи спір, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342 затверджено Правила паркування транспортних засобів, відповідно до пунктів 7, 8 яких майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова визначено Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові, затвердженим Ухвалою Львівської міської ради №1072 від 29.12.2011, відповідно до якого майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пункті (п.3.1), перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, у якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджує міська рада (п.3.4). Відповідно до пункту 3.5 Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові, право на влаштування та обслуговування майданчиків для платного паркування транспортних засобів на спеціально визначених земельних ділянках надає конкурсний комітет на конкурсних засадах. Схема організації паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування зазначається у паспорті майданчика для паркування за погодженням з уповноваженим органом ГУ Національної поліції України у Львівській області (п.3.6 Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові). При цьому, суд першої інстанції вважав, що, виділені під паркування автомобілів земельні ділянки фактично не були сформовані. Земельні ділянки, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Львова, не є самостійними об`єктами земельних відносин, для яких не встановлено обов`язкового формування та державної реєстрації. Отже, Львівська міська рада в порушення земельного законодавства не сформувала і не визначила межі земельної ділянки, які планувала відвести під майданчик для паркування транспортних засобів. Тобто не вчинила тих дій, на підставі яких мала визначити межі землі на місцевості, цільове призначення та інші, пов`язані з цим фактом дії, зокрема, з присвоєнням їй адреси, поштової адреси чи інших ідентифікаційних дій. Окрім того, суд першої інстанції вважав, що всупереч ухвали Львівської міської ради № 1072 від 29.12.2011 у переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів не зазначено загальну площу та технічне облаштування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 . Львів, вул. Зелена, 253, м. Львів. Однак, суд апеляційної інстанції з такими доводами та висновками суду першої інстанції не погоджується. Як уже зазначалось вище, предметом оскарження у даній справі є ухвала Львівської міської ради № 3707 від 12.07.2018 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова», відповідно до якої доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування п. 215-8, 215.9, а саме земельними ділянками для паркування на 9 та 3 транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_3 . Львів, вул. Зелена,

253. Ухвалою Львівської міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова» затверджено: - ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м.Львова (додаток 1); - перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2); - межі зон паркування на території м.Львова для паркування транспортних засобів (додаток 3); - договір про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (додаток 4). Вказаною ухвалою встановлено, що замовником з організації паркування транспортних засобів у м.Львові визначено управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Згідно умов договору про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів, затвердженого у додатку 4 до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120, замовник надає виконавцю у користування спеціально визначену земельну ділянку для забезпечення паркування транспортних засобів за відповідною адресою, визначеною площею згідно з планом майданчика для паркування. Отже, у даній спірній ситуації Львівська міська рада визначила земельні ділянки, для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування, а саме земельні ділянки для паркування на 9 та 3 транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_5 . Однак, суд першої інстанції розглядаючи спір, з покликанням на положення ст.ст. 79, 79-1 ЗК України, якими дано визначення поняттю земельної ділянки як об`єкту права власності, передбачено порядок формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, здійснив підміну понять «визначення земельної ділянки для забезпечення паркування» на «відведення земельної ділянки». Відповідач же у такий спосіб фактично визначив місця для пакування на земельній ділянці, що залишилась у власності територіальної громади м. Львова, і така у жодний спосіб не передавалась у власність чи користування третім особам. Колегія суддів зазначає, що на підставі договору № 30П/Т, договору № 31 П/Т відбулась передача Управлінням транспорту Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради у користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 та товариству з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт» спеціально визначених земельних ділянок для забезпечення паркування транспортих засабів на АДРЕСА_5 , площею 103,5 кв.м та 34,5 кв.м. У даному випадку, сторонами договірних правовідносин виступидли не орендодавець і орендар, а замовник і виконавець, відсутня орендна плата за землю, а визначена ставка збору за місця для паркування транспортних засобів відповідно до Податкового Кодексу України. Отже, при прийнятті ухвали від 12.07.2018 № 3707 Львівська міська рада не розпорядилася земельним ділянками як об`єктами цивільних прав, в т.ч. не передала їх у власність чи користування. Вказаною ухвалою міська рада доповнила «Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування» пунктами 215-8, 215-9 щодо земельних ділянок на 3 та 9 транспортних засобів за адресою: м. Львів, вул. Зелена,

253. Крім того, колегія суддів зазначає, що організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регулюють Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342. Згідно п. п. 2, 4, 6 вказаних Правил, такі поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі - користувачі), а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху. Контроль за їх виконанням здійснює Державтоінспекція МВС у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування та посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у частині контролю за станом благоустрою та утримання майданчиків для паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування). Єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова визначений у Положенні про паркування транспортних засобів у м. Львові, яке затверджене ухвалою ЛМР від 29.12.2011 № 1072 «Про затвердження Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові». Відповідно до п. 1.1. Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, вказане Положення визначає єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова з метою: забезпечення належного благоустрою, у тому числі благоустрою автомобільних доріг, збільшення пропускної здатності проїжджих частин вулиць, підвищення безпеки дорожнього руху та дисципліни водіїв, впорядкування паркування транспортних засобів на вулицях та площах, поступового переходу до автоматизованої системи оплати за користування місцями для паркування, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни та контролю оплати послуг за паркування, збільшення фінансових надходжень до міського бюджету м. Львова. Відповідно до п. 1.2. Положення, дія цього Положення поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Згідно п. 1.3.-1.4. Положення, це Положення розроблене відповідно до чинного законодавства України з метою впровадження системи автоматизованого платного паркування у м. Львові та єдиної загальноміської політики з питань нормативного регулювання, організації, функціонування, ціноутворення, координації і контролю. Це Положення не регулює питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжміські та міжнародні перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» (зі змінами). Відведений майданчик для паркування - майданчик для паркування, розміщений у межах проїжджої частини вулиці, дороги або тротуару та обладнаний відповідно до вимог цього Положення і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - Правила дорожнього руху). Замовник - управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури, уповноважений орган з організації паркування транспортних засобів у м. Львові. Паспорт майданчика для паркування - графічний документ на викопіюванні з генерального плану міста у масштабі М 1:500, у якому зазначається площа земельної ділянки, її місцезнаходження, технічне облаштування, кількість місць для паркування (у тому числі для інвалідів), режим роботи, спосіб поставлення транспортних засобів, схема розміщення дорожніх знаків та дорожньої розмітки. У п. 3.1. Положення визначено, майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Згідно вказаного Положення, організацію майданчиків для паркування у м. Львові здійснює замовник за власною ініціативою чи за поданням суб`єктів підприємницької діяльності, громадських організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування за попереднім погодженням з уповноваженим органом ГУ Національної поліції України у Львівській області (п. 3.2). Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, у якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджує міська рада (п. 3.4). Спеціально визначені земельні ділянки для організації гостьових майданчиків для паркування транспортних засобів підприємств, організацій, торговельних та розважальних закладів на прилеглих до них територіях та майданчики для паркування на їх внутрішніх територіях надає замовник цим суб`єктам без проведення конкурсу відповідно до звернень суб`єктів підприємницької діяльності (п. 3.13). Як вбачається з довідки Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 19.04.2019 № 31-13-0.37-2986/169-18, що згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_5 частково входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» для обслуговування виробничих будівель та споруд (Договір оренди землі терміном на 5 років до 10.05.2012 року зареєстрований 16.05.2008 за № 04:08:438:00065 кн. записів 04-6). Термін дії договору оренди землі закінчився, договір не переукладався. Згідно із довідкою Відділу у місті Львів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.07.2018 № 31-13-0.37-5370/169-18, у відповідності до земельно-кадастрових даних земельна ділянка на АДРЕСА_5 частково входить в межі земельної ділянки ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» для обслуговування виробничих будівель та споруд (Договір оренди землі терміном на 5 років до 10.05.2012, зареєстрований 16.05.2008 за № 04:08:438:00066 кн. записів 04-6) та частково входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» для обслуговування виробничих будівель та споруд (Договір оренди землі терміном на 5 років до 10.05.2012 зареєстрований 16.05.2008 за № 04:08:438:00065 кн. записів 04-6). Термін дії договору оренди землі закінчився, договір не переукладався. Отже, земельні ділянки на АДРЕСА_5 не перебувають користуванні позивача і доказів протилежного останнім не представлено, а у матеріалах справи такі відсутні. Згідно матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Термобуд стандарт» подали заяви стосовно облаштування майданчика для паркування автомобілів з необхідним пакетом документів. З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувана ухвала міської ради не стосується передачі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_5 у власність чи користування в порядку, передбаченому ст. 123 ЗК України, а затверджує лише перелік майданчиків для паркування транспортних засобів, відповідно норми ЗК України щодо розпорядження землями комунальної власності та порядку формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав до даних правовідносин не застосовуються, то суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, колегія суддів вважає некоректним покликання суду першої інстанції на правову позицію викладену у постанові Великої Палата Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17щодо необхідності формування земельної ділянки, оскільки у даній справі позивач просила визнати протиправним (незаконним) та нечинним рішення в частині доповнення пунктом № 109 за Київським районом «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені автостоянки)», затвердженого згідно з додатком № 2, який міститься в підпункті 1.2 пункту 1 оскарженого рішення, текстом «Київський район, пункт № 109, місцезнаходження спеціальної земельної ділянки АДРЕСА_6 , кількість місць для паркування (одиниць) 64, займана площа 913 кв. м, технічне облаштування - облаштоване». Предметом спору в цій справі є законність рішення органу місцевого самоврядування саме про відведення земельної ділянки комунальної власності для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, а не визначення земельної ділянки для забезпечення паркування. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, а у задоволенні позовних вимог відмовити. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобудстандарт», Львівської міської ради задовольнити, скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року по справі № 1340/5450/18. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді Н.М. Судова-Хомюк Р.Й. Коваль у зв`язку з перебуванням судді Н.М. Судової-Хомюк у відпустці повний текст постанови складено 15.06.2020