Постанова 4810 № 425/1204/20

Справа № 425/1204/20 Провадження № 33/810/96/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Суддя судової палати з розгляду кримінальних справах Луганського апеляційного суду Руденко В.В., за участю : секретаря судового засідання Пономарьової В.С. особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши «12» червня 2020 року у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце роботи: ПП «Науково-виробнича фірма «Промресурс», директор, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 травня 2020 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.123 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП),- В С Т А Н О В И В : Постановою судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 травня 2020 року визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.123 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, в дохід держави. Також з ОСОБА_1 стягнено судовий збір на користь держави у розмірі 420,40 грн. У постанові суду зазначено, що 16 квітня 2020 року о 10 год. 38 хв. в м.Рубіжне по вул. Східна, траса т-13-02, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом TOYOTA RAV4 д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив в`їзд на залізничний переїзд при увімкненому заборонному червоному сигналі світлофора, чим порушив вимоги п. 20.5 «в» Правил дорожнього руху України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування постанови Рубіжанського міського суду Луганської області від 26.05.2020 року щодо нього через неповноту та однобокість досліджено обставин та доказів, що призвело до ухвалення незаконного рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апелянт, посилаючись на недотриманням судом першої інстанції вимог ст.280 КУпАП, а також у супереч ч.3 ст.62 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався як на доказ його вини у вчиненні правопорушення, на відеозапис із службового автомобіля патрульних поліцейських, який рухався у зустрічному з його автомобілем напрямку. Зазначає, що відеозапис зроблено так, що на ньому майже не видно, що на момент початку руху керованого ним автомобіля, біля піднятого вгору шлагбауму знаходився черговий, який вже розгорнувся та йшов до залізничної будки. Окрім того зазначає, що на відеозапису зафіксовано порушення іншого учасника дорожнього руху, який знаходився попереду поліцейського автомобіля і розпочав перший здійснювати рух через залізничний переїзд при увімкненому заборонному червоному сигналі світлофора. Тому вважає, що на відеозапису не зафіксовано саме його рух при увімкненому заборонному червоному сигналі світлофора. Наголошує, що під час судового розгляду свою провину він не визнав та стверджував, що він дійсно здійснив рух через залізничний переїзд, але в той момент, коли шлагбаум вже був повністю піднятий. Але не може стверджувати, чи був у той момент увімкнений або ні заборонений червоний сигнал світлофора, оскільки зупинив свій автомобіль так, що йому не було видно з транспортного засобу світлофор. Коли він побачив, що транспортні засоби, які їхали у зустрічному напрямку розпочали рух, то він теж почав рухатися через переїзд, звернувши уваги на положення піднятого шлагбауму. Крім того, він вирішив почати рух, бо автомобілі, що знаходилися позаду нього, почали подавати йому сигнал рухатися. Натомість, як вважає ОСОБА_1 , суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що доказів того, що світлофор, який знаходиться на боці сторони руху автомобіля під його керуванням був несправний або взагалі не працював, суду не надано. Тобто вважає, що на думку суду, він повинен був доказувати свою невинуватість, коли беззаперечних, прямих доказів щодо скоєння правопорушення поліція не надала і суд обґрунтував своє рішення лише на власних припущеннях про те, що якщо зі сторони зустрічного йому напрямку руху був увімкнений заборонний червоний сигнал світлофора, то це є прямим доказом порушення ОСОБА_1 п.20.5 «в» Правил дорожнього руху України та підставою для притягнення до відповідальності за ч.2 ст.123 КУпАП. Натомість апелянт зауважує, що за таких обставин суд розглянув справу однобічно, не викликавши працівників поліції та не встановивши особу чергового переїзду і не викликав його до суду, чим порушив вимоги ст.280 КУпАП. У той же час апелянт, посилаючись на п.20.2 ПДР, зазначає, що у випадку, коли шлагбаум піднятий черговим, а світлофор ще горить червоним, можливо що він несправний, або черговий знає те, що не знає водій автомобіля, тому він подає сигнал на проїзд через переїзд. Тому вважає, що черговий також несе відповідальність за безпеку руху через залізничний переїзд. Отже ОСОБА_1 переконаний, що шлагбаум був піднятий черговим, а тому заборони на проїзд через залізничний переїзд у нього, як у водія не було. Таким чином, на думку апелянта, він не порушив п.20.5 ПДР. З урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 травня 2020 року щодо нього, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.123 КУпАП. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та наполягав на повному задоволенні апеляційної скарги. Додатково апеляційному суду пояснив, що свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.123 КУпАП, не визнає 16 квітня 2020 року о 10 год. 38 хв. в м. Рубіжне по вул. Східна, керуючи автомобілем TOYOTA RAV4 днз. НОМЕР_2 , дійсно здійснив рух через залізничний переїзд, але в той момент, коли шлагбаум вже був повністю піднятий. Був в той момент увімкнений або ні заборонний червоний сигнал світлофора стверджувати він не може, оскільки зупинив автомобіль так, що йому не було видно з транспортного засобу світлофор. Коли він побачив, що транспортні засоби, які їхали у зустрічному йому напрямку, розпочали рух, то він теж почав рухатись через переїзд звернувши увагу на положення піднятого шлагбаум. Крім того, він вирішив почати рух, бо автомобілі, що знаходились позаду його автомобіля, почали подавати звуковий сигнал про вимогу почати рух. Не заперечує, що дійсно зупинив свій автомобіль перед залізничним переїздом з певними порушеннями ПДР, дуже близько до шлагбауму, що не міг бачити роботу світлофора. Але стверджує, що це сталося вимушено через раптове закриття шлагбауму. Вислухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , дослідивши матеріалі справи та перевіривши доводи поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку. Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями ст.ст.245,252,280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому положеннями статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно вимог ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Апеляційний суд вважає, що наведених вимог закону місцевим судом дотримано у повному обсязі. Як убачається з оскаржуваної постанови місцевий суд в повному обсязі виконав вимоги ст.280 КУпАП, всебічно дослідив матеріали справи та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.123 КУпАП, пославшись у своїй постанові на досліджені під час судового розгляду належні та допустимі докази, зокрема: на поясненнями ОСОБА_1 у судовому засіданні, а також на протокол про адміністративне правопорушення серії БД №310114 від 16.04.2020 та відеозаписом до нього. Так зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії БД№310114 від 16.04.2020 року, складеного за ч.2 ст.123 КУпАП, вбачається, що 16 квітня 2020 року о 10 год. 38 хв. в м. Рубіжне по вул. Східна, траса т-13-02, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом TOYOTA RAV4 д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив в`їзд на залізничний переїзд при увімкненому заборонному червоному сигналі світлофора, чим порушив вимоги п.20.5 «в» Правил дорожнього руху України (а.с.3). Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Судом апеляційної інстанції був відтворений відеозапис з відеореєстратора поліцейської машини, який міститься у одному файлі на DVD-R диску, долученого до матеріалів справи (а.с.8). Зокрема з відеофайла video_2020-04-18_09-03-14 вбачається, що 16 квітня 2020 року о 10 год. 38 хв. транспортний засіб TOYOTA RAV4 д.н.з. НОМЕР_2 здійснив в`їзд на залізничний переїзд при увімкненому заборонному червоному сигналі світлофора. Автомобіль поліцейських, дійсно, як і зазначає ОСОБА_1 , знаходиться на зустрічній полосі руху, але чітко видно світлофор та шлагбаум, встановлені на переїзді для автомобілів, що рухаються у зустрічному напрямку щодо автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , та які працюють синхронно зі світлофором та шлагбаумом на полосі руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Відповідно до пункту 20.3 ПДР України для пропуску поїзда, що наближається, і в інших випадках, коли рух через залізничний переїзд заборонено, водій повинен зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінією), дорожнім знаком 2.2, шлагбаумом чи світлофором так, щоб бачити сигнали, а якщо засоби організації дорожнього руху відсутні - не ближче 10 м. до найближчої рейки. Натомість, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та його пояснення у суді апеляційної інстанції свідчать про недотримання ним вказаних приписів ПДР, оскільки, як стверджує сам апелянт, він зупинився на залізничному переїзді таким чином, що не міг бачити світлофор із свого транспортного засобу, а тому не може стверджувати, чи був у той момент увімкнений або ні заборонений червоний сигнал світлофора. Крім того апелянт зазначив, що коли він побачив, що транспортні засоби, які їхали у зустрічному напрямку розпочали рух, то він теж почав рухатися через переїзд, звернувши уваги на положення піднятого шлагбауму, тобто не переконавшись, що заборонений червоний сигнал світлофора вимкнувся. Диспозицією ч.2 ст.123 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за в`їзд на залізничний переїзд у випадках, коли рух через переїзд заборонений. Згідно приписів пункту 20.5 ПДРУкраїни рух через переїзд забороняється, якщо: а) черговий по переїзду подає сигнал заборони руху - стоїть до водія грудьми або спиною з піднятим над головою жезлом (червоним ліхтарем чи прапорцем) або з витягнутими в сторони руками; б) шлагбаум опущений або почав опускатися; в) увімкнено заборонний сигнал світлофора чи звуковий сигнал незалежно від наявності та положення шлагбаума; г) за переїздом утворився затор, який змусить водія зупинитися на переїзді; ґ) до переїзду в межах видимості наближається поїзд (локомотив, дрезина). Отже, аналіз досліджених під час судового розгляду та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дають підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.123 КУпАП, оскільки він, при обставинах, встановлених судом першої інстанції, перебуваючи на залізничному переїзді, рухався на автомобілі, коли рух через переїзд було ще заборонено, а саме був увімкнений заборонний сигнал світлофора, незалежно від наявності та положення шлагбаума, чим порушив вимоги п.20.5 «в» ПДР України. У свою чергу апеляційний суд відкидає, як безпідставні, аргументи апелянта про те, що судом першої інстанції не були викликані до суду та не допитані працівники патрульної поліції, що складали адмінпротокол, а також не було встановлено особу чергового переїзду та не викликано того до суду для допиту. За матеріалами справи ОСОБА_2 був особисто присутнім під час судового розгляду, був обізнаний про свої процесуальні права, передбачені ст.268 КУпАП, зокрема, подавати докази та заявляти клопотання, але скористався ними на свій розсуд. При цьому матеріали справи не містять у собі відомостей про те, що ОСОБА_2 заявляв суду клопотання про виклик для допиту у якості свідків працівників патрульної поліції або чергового переїзду для доведення перед судом переконливості своїх аргументів щодо обставин події. Таких клопотань від ОСОБА_2 не надходило і під час апеляційного розгляду. Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, дотримуючись принципу неупередженості та об`єктивності, з дотриманням вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, дав належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованих висновків про доведеність вини ОСОБА_1 «поза будь-яким розумним сумнівом» у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.123 КУпАП, а тому підстав для закриття провадження у справі, на чому наполягає апелянт, суд апеляційної інстанції не вбачає. Щодо доводів апелянта про наявність підстав для притягнення до відповідальності чергового переїзду, то вони судом апеляційної інстанції не перевіряються, оскільки знаходяться поза межами цієї справи та не є предметом апеляційного розгляду. Відповідно до положень ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Апеляційний суд вважає, що суддею місцевого суду при постановленні рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.123 КУпАП та при накладенні на винну особу адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., у повній мірі враховані загальні принципи та правила накладення стягнення, передбачені ст.23 та ст.ст.33-35 КУпАП, а також враховано підвищений рівень суспільної небезпеки скоєного винною особою адміністративного правопорушення. Підсумовуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновків, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, а постанова судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 26.05.2020 року є законною, обґрунтованою та належним чином мотивованою, підстав для її зміни або скасування не вбачається. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 травня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.123 КУпАП - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. СУДДЯ ЛУГАНСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В.В. РУДЕНКО