Постанова 4803 № 208/7291/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/37/20 Справа № 208/7291/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С.М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В. при секретарі - Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісєєнко Денис Олександрович, про стягнення заборгованості та визнання права власності на нерухоме майно, - ВСТАНОВИЛА: В вересні 2015 року до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісєєнко Денис Олександрович, про стягнення заборгованості та визнання права власності на нерухоме майно. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісєєнко Денис Олександрович, про стягнення заборгованості та визнання права власності на нерухоме майно, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 27 вересня 2011 року: - 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. суму заборгованості за договором; - 101 403 (сто одна тисяча чотириста три) грн. 44 коп. інфляційні втрати; - 9 824 (дев`ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 00 коп. три проценти річних від суми зобов`язань; - 64 576 (шістдесят чотири тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн. 45 коп. відсотки за користування позикою. Усього складає 255 803 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот три) грн. 89 коп. В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 27 вересня 2011 року в сумі 255 803 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот три) грн. 89 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,8 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м., яка є власністю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 120 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 852,66 грн., а також з ОСОБА_2 на його користь витрати пов`язані з проведення експертизи в розмірі 8 047 (вісім тисяч сорок сім) грн. 00 коп. В іншій частині позовних вимог, відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року у справі №208/7291/15, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 61266,3 грн. та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року у справі №208/7291/15, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 27.09.2011 року на загальну суму 255803,89 грн., звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,8 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м., яка є власністю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 120 000 грн., стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 852,66 грн. та витрати пов`язані з проведення експертизи в розмірі 8 047грн. Відзивів на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року від інших учасників справи до суду не надходило. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 27 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір позики №158390, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моїсєєнко Д.О., зареєстрований в реєстрі за № 1563. Згідно до ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно до умов договору позики №158390 від 27 вересня 2011 року, а саме п.1 відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_5 отримано грошові кошти в сумі 100 000 грн., яку відповідач зобов`язалась повернути в строк до 27 вересня 2013 року (пункт 2 договору), що вбачається з наданого суду договору позики, розписки та не заперечується відповідачем (а.с.8 т.1). В якості забезпечення зобов`язань за зазначеним договором позики 27 вересня 2011 року між ОСОБА_5 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , що вбачається з договору іпотеки (а.с.9-11 т.1). Згідно договору іпотеки власниками предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 згідно до свідоцтва про право власності виданого Управлінням комунальної власності Дніпродзержинської міської ради від 21 травня 2008 року. Згідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Також, в судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що договір позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є укладеним 27 вересня 2011 року, а саме з часу передачі позивачем коштів в розмірі 100 000 грн., що підтверджується розпискою. Згідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позивальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу. Так, згідно до змісту ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не надано суду доказів того, що вона повернула отримані нею кошти згідно договору позики від 27 вересня 2011 року в повному обсязі. Окрім цього, посилання відповідача на те, що вона повернула ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 93 900 грн. та залишилось лише 6 100 грн. є безпідставним з огляду на наступне. Відповідно до наданої відповідачем ОСОБА_2 розписки (а.с.97) ОСОБА_5 від відповідача ОСОБА_2 отримав: 27.10.2011 року - 2 600 грн., 27.11.2011 року кошти в сумі 2 600 грн., 27.12.2011 року кошти в сумі 12 000 грн., 27 січня 2012 року кошти в сумі 12 000 грн., 17.02.2012 року кошти в сумі 2 600 грн., 27 березня 2012 року кошти в сумі 2 000 грн., 27.04.2012 року кошти в сумі 12 000 грн., 27 травня 2012 року кошти в сумі 2 600 грн., 27 червня 2012 року кошти в сумі 2 000 грн., 27 липня 2012 року кошти в сумі 2 000 грн., 27 серпня 2012 року кошти в сумі 2 600 грн., 27 вересня 2012 року кошти в сумі 12 000 грн., 27 жовтня 2012 року кошти в сумі 2 000 грн., 27 листопада 2012 року кошти в сумі 2 600 грн., 27 грудня 2012 кошти в сумі 12 000 грн., 27.01.2013 року кошти в сумі 2 600грн., 27 лютого 2013 року кошти в сумі 2 600 грн., 27 березня 2013 року кошти в сумі 2 600 грн., 27 квітня 2013 року кошти в сумі 2 600 грн. Проте, відповідно до висновку судово-технічної експертизи реквізитів документів, судово-почеркознавчої експертизи, яка проведена експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України від 16 серпня 2017 року, вбачається, що окремі реквізити розписки від імені ОСОБА_5 , яка починається та закінчується, відповідно, словами: « ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , отримав гроші…27.04.2013 року в сумі 2 600 грн.» змінювалися шляхом внесення в них дописок, а саме: число суми «2 600» фрагменту рукописного тексту за 27.10.2011 року змінювалося шляхом дописки до цифри «0» початкової частини елементу цифри «6», первинний зміст цього числа суми був «2000»; число суми «2 600» фрагменту рукописного тексту за 27.11.2011 року змінювалося шляхом дописки до цифри «0» початкової частини елементу цифри «6», первинний зміст цього числа суми був «2000»; число суми «2600» фрагменту рукописного тексту за 27.12.2011 року змінювалося шляхом дописки до нього цифри «1», первинний зміст цього числа суми був «2000»; число суми «12 000» фрагменту рукописного тексту за 27.01.2012 року змінювалося шляхом дописки до нього цифри «1», первинний зміст цього числа суми був «2000»; число суми «2600» фрагменту рукописного тексту за 27.02.2012 року змінювалося шляхом дописки до цифри «0» початкової частини елементу цифри «6» фарбувальною речовиною синьо-фіолетового кольору з темнішим відтінком, ніж фарбувальна речовина первинного числа суми; наведення штрихів всіх цифр числа здійснювалося для маскування здійсненої дописки. Первинний зміст цього числа суми був «2000»; число суми «12000» фрагменту рукописного тексту за 27.04.2012 року змінювалося шляхом дописки до нього цифри «1», первинний зміст цього числа суми був «2000»; число суми «2600» фрагменту рукописного тексту за 27 травня 2012 року змінювалося шляхом дописки до цифри «0» початкової частини елементу цифри «6» фарбувальною речовиною синьо-фіолетового кольору з темнішим відтінком, ніж фарбувальна речовина первинного числа суми, первинний зміст цього числа суми був «2000»; однак здійснення дописок та виправлень у фрагментах рукописних текстів розписки за інші дати як на лицьовому її боку, так і на зворотньому боці немає; жодних змін в реквізити розписки від імені ОСОБА_5 , яка починається та закінчується, відповідно, словами «розписка Я, ОСОБА_5 , отримав гроші…27.04.2013 року, в сумі 2 600 грн.», шляхом підчисток чи травлення не вносилося; рукописні записи « ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , отримав гроші від ОСОБА_2 27 жовтня 2011 року в сумі 2000 грн. 27.11.2011 року в сумі 2000 грн.» в розписці від імені ОСОБА_5 про отримання грошей у ОСОБА_2 виконані ОСОБА_5 ; рукописні тексти на лицьовому боці розписки від іменні ОСОБА_5 про отримання грошей у ОСОБА_2 крім записів « ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , отримав гроші від ОСОБА_2 27 жовтня 2011 року в сумі 2000 грн. 27.11.2011 року в сумі 2000 грн.», а також усі рукописні тексти, розташовані на зворотньому боці цієї розписки, виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_5 розташовані на лицьовому боці розписки від імені ОСОБА_5 про отримання грошей у ОСОБА_2 виконані ОСОБА_5 ; підписи від імені ОСОБА_5 , розташовані на зворотному боці розписки від імені ОСОБА_5 про отримання грошей у ОСОБА_2 виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою із спробою наслідування справжніх підписів ОСОБА_5 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки до сьогоднішнього часу відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконала, тому вимоги позивача про стягнення боргу позики, з урахуванням висновку судово-технічної експертизи реквізитів документів, судово-почеркознавчої експертизи, яка проведена експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України від 16 серпня 2017 року, згідно якої відповідачем дійсно повернуті кошті за договором позики від 27 вересня 2011 року лише в розмірі 20 000 грн., підлягають задоволенню частково лише в розмірі 80 000 грн. 00 коп., яка складає суму заборгованості за договором. Згідно до проведених судом першої інстанції розрахунків заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 27.11.2011 року встановлено, що розмір інфляційних втрат складає 101 403 грн. 44 коп.; три проценти річних від суми зобов`язань - 9 824 грн. 00 коп.; відсотки за користування позикою - 64 576 грн. 45 коп. Як вбачається зі свідоцтва про смерть, яке видане Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області від 24 травня 2013 року, актовий запис №586, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). Відповідно до свідоцтва про народження, позивач ОСОБА_1 є батьком померлого ОСОБА_5 , що не заперечується відповідачем та його представником. Згідно свідоцтва на спадщину від 29.11.2013 року ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після померлого. Останній про наявність невиконаних перед померлим ОСОБА_5 зобов`язань дізнався лише після отримання свідоцтва про право на спадщину ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 16.03.2018 року (а.с. 170 т.2). Зі спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є спадкоємцями померлого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 померла (а.с. 14 т.3),спадкова справа не відкривалась. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11.12.2019 року ОСОБА_8 залучено до участі у справі в якості правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 (а.с.20-22 т.3). Згідно до вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Статтею 1230 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.Таким чином, відповідно до вимог ст.ст.1218, 1230 ЦК України, ОСОБА_8 успадкувала права та обов`язки, які належали померлому ОСОБА_5 по договору позики, укладеного 27 вересня 2011 року між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 , а саме на відшкодування збитків у зв`язку з невиконанням вказаного договору. Відповідно до вимог ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до вимог п.10, 11 договору Іпотеки від 27 вересня 2011 року звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд Іпотекодержавтеля або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателя самостійно на умовах договору. Іпотекодержатель обирає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд. Згідно до п.11.3.1 вказаного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Згідно вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що факт укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору позики є доведеним, а також встановленим факт невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань перед ОСОБА_5 щодо повернення боргу. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що судом першої інстанції не надано належної оцінки висновку експертів, так як експертиза була проведена з порушенням норм чинного законодавства України у зв`язку з відсутністю необхідних документів для проведення дослідження, що тим самим свідчить про відсутність у експертів можливості надати вмотивований висновок, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновок експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України від 16 серпня 2017 року є достатньо обґрунтованим з наукової точки зору і вірно покладений в основу судового рішення. Дослідження проведено з використанням науково-методичних рекомендацій щодо проведення почеркознавчої експертизи. Його результати узгоджується з іншими доказами по справі. А тому, колегія суддів не знаходить підтверджень необ`єктивності чи суперечливості висновку почеркознавчої експертизи з іншими матеріалами справи. Правильність висновку експерта сумніву у суддів апеляційного суду не викликає. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що при визначенні експерта апелянтом не було запропоновано іншого експерта, а у разі незгоди з висновком експерта, вона не була позбавлена можливості заявити клопотання про допит експерта чи призначення повторної або додаткової експертизи. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, що позивач не надав суду доказу, що підтверджує ціну продажу предмета іпотеки, а саме звіту про оцінку вартості майна, у зв`язку з чим у суду не було законних підстав визначати початкову вартість реалізації предмета іпотеки за початковою ціною 120 000,00 грн., в тому числі і зазначати цю ціну як початкову в межах процедури виконавчого провадження,колегія суддів не приймає до уваги, оскільки пунктом 3 договору іпотеки від 27.09.2011року встановлено, що узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки становить 120 000 грн. (а.с. 9 т.1). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що спірна розписка не містить жодних відомостей щодо передачі/отримання грошових коштів саме за договором позики від 27.09.2011 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновком судово-технічної експертизи реквізитів документів, судово-почеркознавчої експертизи, яка проведена експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України від 16 серпня 2017 року було встановлено, що відповідачем дійсно повернуті кошті за договором позики від 27 вересня 2011 року в розмірі 20 000 грн. Посилання ОСОБА_1 , що рукописний текст розписки містить дописки до цифр та підписи, які виконанні не ОСОБА_5 , а іншою особою із спробою наслідування підпису, тому така розписка не може бути належним та допустимим доказом у справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки інших належних та допустимих доказів по справі ОСОБА_1 не надано, тоді як в справі що розглядається в першу обов`язок по доказуванню обставин лежить саме на позивачеві. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 381, 384 ЦПК України,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко О.В.Свистунова