Постанова КЦС ВС № 310/8429/16-ц

Постанова Іменем України 11 червня 2020 року м. Київ справа № 310/8429/16 провадження № 61-40073св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - державне підприємство «Сетам» відповідач - ОСОБА_2 , відповідач - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко Марина Рафаелівна, відповідач - відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12грудня 2017 року у складі суддів Черткової Н. І. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М., ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко М. Р., відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області (далі - ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області, орган державної виконавчої служби), з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: визнати недійсними електронні торги та акт державного виконавця відділу ДВС Бердянського МУЮ Тоцької Н. А. про проведення електронних торгів від 04 жовтня 2016 року щодо реалізації трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про придбання вказаного нерухомого майна з електронних торгів, яке видано приватним нотаріусом Дмитренко М. Р. 07 жовтня 2016 року, відповідно до якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначену квартиру. Позов мотивовано тим, що 17 серпня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є AT «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого остання отримала кредит в сумі 211 000 грн. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, 17 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить позивачу відповідно до договору купівлі-продажу від 27 грудня 1996 року. Належне виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_3 . Рішенням Бердянського міськрайоного суду Запорізької області від 25 березня 2013 року у справі № 801/12089/2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (поручителя) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість по кредитному договору від 17 серпня 2007 року та договору поруки від 17 серпня 2007 року у розмірі 332 761,59 грн. Вказане судове рішення перебувало на примусовому виконанні у відділі ДВС Бердянського МУЮ. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 дізналася, що ЇЇ квартира була продана на електронних торгах. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналася, що 07 жовтня 2016 року за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів, виданого 07 жовтня 2016 року, приватним нотаріусом Дмитренко М. Р. зареєстровано право власності на вищезазначену трикімнатну квартиру. Позивач посилається на те, що проведені електронні торги є незаконними та такими, що проведені з порушеннями вимог законодавства, а саме, реалізація квартири відбулася без урахування положень Закону України «Про іпотеку», оскільки квартира є предметом іпотеки; торги відбулися з порушенням правил визначення оцінки майна та уцінення предмета продажу з торгів; торги відбулися за звітом про оцінку квартири, який втратив чинність; державний виконавець не мав право виставляти квартиру на торги за боргами боржника перед іншими особами, відмінними від особи іпотекодержателя; квартира перебуває у спільній власності, оскільки є спільною власністю подружжя, а передача квартири на реалізацію відбулася без згоди іншого співвласника. Вказані порушення призвели до порушень прав боржника, оскільки квартира була продана не за актуальною ціною, явно заниженою, у зв`язку з чим борг не був погашений перед іпотекодержателем у повному обсязі, а боржник від реалізації предмета іпотеки зазнав майнових втрат. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявності порушень законодавства під час проведення електронних торгів та що ці порушення вплинули на результати торгів і суттєво порушили її права. Суди виходили з того, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та частиною 54 статті Закону України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України «Про іпотеку»). Якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону Урани « Про іпотеку». Арештоване майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , передана державною виконавчою службою Організатору торгів, не як предмет іпотеки. Таким чином, організатором торгів не було порушено норми Порядку та Закону України «Про іпотеку», оскільки процедура реалізації спірного майна регулювалась Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки продаж спірного нерухомого майна відбувся в належній формі та із досягненням згоди сторін з усіх істотних умов договору, відсутні підстави для визнання вищевказаного договору недійсним. Відповідно до частини 5 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінено не більше, як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш, як на 50 відсотків початкової вартості майна. Після проведення повторної уцінки майна та присвоєння лоту номера № 163272 стартова ціна складала 241 344 грн, що складає 60 відсотків від суми початкової вартості майна, тобто майно було уцінено на 40 відсотків. Отже, порушення Порядку реалізації арештованого майна, шляхом проведення електронних торгів та Закону України «Про виконавче провадження» не відбулось, тому підстави для визнання електронних торгів недійсними відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позов. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично дійшов висновку, що при реалізації предмета іпотеки в межах виконавчого провадження необхідно керуватися нормами закону України «Про іпотеку», але порушень Закону України «Про іпотеку» під час уцінки майна безпідставно не встановив. Не звернув уваги на ці обставини і суд апеляційної інстанції. Суди попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин норми статті 49 Закону України «Про іпотеку», які встановлюють процедуру та особливості реалізації предмета іпотеки. Реалізовуючи предмет іпотеки з електронних торгів ДП «Сетам», Бердянській відділ ДВС, повинен був керуватися процедурою продажу предмету іпотеки, яка встановлена Законом України «Про іпотеку». Судами не враховано правові висновки, які викладені в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1460цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1680цс16, відповідно до яких норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, зокрема за умов дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». У даному випадку предмет іпотеки був переданий на торги та реалізований без урахувань Закону України «Про іпотеку». Судами не враховано, що згідно акту про проведення уцінки майна від 22 липня 2016 року, за результатами уцінки, на треті прилюдні торги квартира була виставлена за ціною у 241 344 грн, але така ціна визначена з порушенням статті 49 Закону України «Про іпотеку», оскільки у цьому випадку ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах повинна становити 70% початкової вартості майна. Натомість, за актом про проведення уцінки майна від 22 липня 2016 року, ціна продажу квартири була знижена на 40%, а не на 30%. Тобто ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах склала 60 відсотків початкової вартості майна. Отже, стартова ціна предмета іпотеки на третіх торгах повинна була складати 281 568 грн. Натомість вона була занижена на 40 224 грн, що є суттєвим порушенням прав позивача, оскільки при визначенні правильної ціни продажу, вона була б більшою і у результаті торгів ціна продажу значна зросла і борг був погашений у більшому розмірі. Тобто в результаті торгів, позивач недоотримала від реалізації майна, що їй належало на праві приватної власності 40 224 грн. Оскільки під час проведення електронних торгів були порушені правила проведення торгів, то їх результати є недійсними, тому, як необґрунтовано зазначив суд, додатково визнавати чи оскаржувати дії державного виконавця щодо уцінки майна немає необхідності. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, ДП «Сетам» заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Фактичні обставини, встановлені судами 17 серпня 2007 року між ВАТ «Фінанси та кредит», правонаступником якого є AT «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 211 000 грн. У якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 17 серпня 2007 року між позивачем та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Належне виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_3 . Зобов`язання за кредитним договором позичальником не були виконані належним чином. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 березня 2013 року у справі № 801/12089/2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (поручителя) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість по кредитному договору від 17 серпня 20007 року та договору поруки від 17 серпня 2007 року у розмірі 332 761 грн. Вказане рішення перебувало на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Бердянського міського управління юстиції. В межах даного виконавчого провадження 24 серпня 2016 року проведено електронні торги по реалізації арештованого нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1 ). Реалізація проводилася ТОВ «СЕТАМ». Торги відбувалися з 22 серпня 2016 року до 24 серпня 2016 року. Торги розпочалися - 28 квітня 2016 року за стартовою ціною 402 240 грн, торги не відбулися через відсутність допущених учасників торгів. Наступні торги відбулися 04 липня 2016 року за стартовою ціною 341 904 грн, згідно протоколу проведення електронних торгів № 181377, торги також не відбулися через відсутність допущених учасників торгів. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 197705, 22 серпня 2016 року почалися торги щодо продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , за стартовою ціною 241 344 грн. 24 серпня 2016 року торги були завершені і ціна продажу склала 255 824,64 грн. За наслідками торгів складено протокол про проведення електронних торгів, в якому переможцем став учасник № 6, який запропонував ціну, що була перед ціною, запропонованою переможцем, який не сплатив належної грошової суми за придбане майно, а саме - 255 824,64 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі Закон України «Про виконавче провадження»), в редакції, яка була чинною на час проведення електронних торгів, Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2710/5 від 22 грудня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2015 року за № 1620/28065 (далі - Порядок) Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2710/5 від 22 грудня 2015 року, визначено, що електронні торги - продаж майна на прилюдних торгах за принципом аукціону або на комісійних умовах засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Тобто акт є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Таким чином, акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Таких же висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі №522/10127/14-ц (провадження 14-428цс18). За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що норми Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки виконавчі дії вчинялися на підставі судового рішення про стягнення заборгованості, тому регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами Закону України «Про іпотеку», є помилковими. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 лютого 2015 року у справі №6-238цс14, від 28 січня 2015 року у справі №6-199цс14, суди попередніх інстанцій не врахували висновків цього ж суду, викладених у пізніше прийнятих постановах від 24 квітня 2016 року у справі №6-54цс16, від 27 квітня 2016 року у справі №6-103цс16, які зводяться до того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Тобто, під час реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах в рахунок погашення стягнутої на користь іпотекодержателя заборгованості, спеціальними нормами, які повинні бути застосовані державним виконавцем є положення Закону України «Про іпотеку». Разом з тим, помилковість наведених вище посилань судів попередніх інстанцій не призвело до неправильного вирішення справи та неповноти встановлення фактичних обставин, з огляду на наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент проведення електронних торгів, не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. Частиною другою статті 49 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на момент проведення другої та третьої уцінки, а також проведення електронних торгів, передбачено, що якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків. Якщо іпотеко держатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. Ураховуючи, що після проведення повторної уцінки майна, стартова ціна спірного предмета іпотеки складала 241 344 грн, що відповідало 60% від суми початкової вартості (402 240 грн), тобто майно було уцінено на 40%, а реалізація спірного предмета іпотеки була проведена на третіх електронних торгах за ціною 255 824,64 грн, що перевищувало 50% від початкової ціни лоту, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ціна продажу спірного нерухомого майна була визначена з дотриманням порядку уцінки майна, що діяв на момент проведення електронних торгів. При цьому, така уцінка не порушує та відповідає нормам частини другої статті 49 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на момент проведення електронних торгів. Доводи касаційної скарги, що ціна реалізованого на електронних торгах була визначена з порушенням статті 49 Закону України «Про іпотеку», оскільки у цьому випадку ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах повинна була становити 70% початкової вартості майна, натомість ціна продажу квартири була знижена на 40%, а не на 30%, є безпідставними, оскільки, у даному випадку заявник посилається на редакцію статті 49 вказаного закону, яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року, на підставі Закону України «Про виконавче провадження» N 1404-VIII (1404-19) від 02 червня 2016 року, тобто після проведення у серпні 2016 року електронних торгів, що оспорюються у цій справі. Законними та обґрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій про відсутність при проведенні оспорюваних електронних торгів інших порушень, які вплинули на їх результат чи порушили права та законні інтереси позивача. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16. Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Сукупність цих обставин позивачем під час розгляду справи не доведено, зокрема не надано належних і допустимих доказів, що зазначені ним порушення вплинули на результат електронних торгів, а також не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів. Суди першої та апеляційної інстанції правильно виходили з того, що головною умовою, яка повинна бути встановлена судом для визнання торгів недійсними є наявність порушень, які могли впливати на результати торгів. Разом з тим, під час розгляду справи судами не встановлено та позивачем не доведено наявність порушень вимог законодавства при проведенні електронних торгів які б вплинули на їх результати, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними в силу допущених під час їх проведення порушень. Усправі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька І. В. Литвиненко І. М. Фаловська