Постанова 4804 № 265/3673/19

22-ц/804/2110/20 265/3673/19 Головуючий у 1-й інстанції Гноєвой С.С. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М., за участю секретаря Галстяна Г.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Гноєвого С.С., повний текст рішення складено 15 квітня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 , який за соціальним статусом є пенсіонером і внутрішньо переміщеною особою, звернувся до суду із позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області (далі Фонд, УПФУ), в остаточній редакції (після залишення частини позовних вимог без розгляду - а.с. 138, 149-150) про відшкодування майнової шкоди в розмірі 338300грн, що дорівнює недоотриманій пенсії за період з 01.03.2016р. по 01.01.2019р., впродовж якого була припинена і не виплачувалась пенсія через протиправні дії Фонду і Уряду, направлені на дискримінацію його громадських прав на пенсійне забезпечення. У відзиві на позовну заяву (а.с. 120-124) Маріупольське об`єднане УПФУ Донецької області посилається на визначений механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам, до яких віднесений ОСОБА_1 , виплати пенсій та інших видів соціальних виплат Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016р., яким затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. На підставі цих актів за списками, отриманими в порядку обміну інформацією, з 01.03.2016р. позивачеві призупинено виплату пенсії до з`ясування фактичного місця проживання. За заявою позивача від 03.01.2018р., виплата пенсії була поновлена в повному обсязі з 01.01.2019р. Управлінням зазначено, що розмір пенсії та його складові розраховуються індивідуально по кожному пенсіонерові в залежності від його заробітку та стажу. Згідно електронної пенсійної справи розмір виплати пенсії позивача за період з 01.03.2016р. по 31.12.2018р. складає 214182,27грн, за період з 01.01.2019р. по 28.02.2019р., згідно перерахунку пенсії розмір доплати до пенсії складає 1697,26грн. Ці суми виплат, які не закладено до бюджету, будуть виплачені за окремим фінансуванням на зазначені цілі. Позивачем подано відповідь на відзив (а.с. 132-134), що кореспондується із доводами позовної заяви. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про стягнення матеріальної шкоди, відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. 1173 ЦК України, врахував характер виниклого спору із органом державної влади Маріупольськиим обєднаним УПФУ Донецької області, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення, та вважав заявлені вимоги про відшкодування матеріальної шкоди безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 (а.с. 163-167), посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга вмотивована тим, що Кабінет Міністрів України не має повноважень впливати на дію Конституції України та законів України, якими унормовано право позивача на отримання пенсії і не вправі обмежувати це існуюче право з дискримінаційних підстав, зокрема через перебування на території, непідконтрольній Державі Україна. 03 січня 2018 року звернувся до УПФУ із заявою про поновлення виплати, проте, їх почали здійснювати аж через рік з 01.01.2019р. Рішення суду не має чіткого хронологічного порядку перебігу подій, в його змісті приділяється увага урядовим постановам і не використовуються рішення національних та міжнародних судів. Прийняте рішення нівелює право власності, право на отримання належної пенсії. У тексті апеляційної скарги наведено висновки Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (постанова від 03.05.2018р.), розглянутій в порядку адміністративного судочинства, які мав врахувати суд. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Процедура розгляду справи апеляційним судом Враховуючи положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного провадження. Справа розглядається за участю позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 , які підтримали доводи апеляційної скарги, та у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи представника Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с. 200), неявка якого в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом, і підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за віком, перебуває на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області в статусі особи, внутрішньо переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с. 11, 75-76, 83-85,120зв., 125) Ні підставі списків, отриманих в порядку обміну інформацією (з Держприкордонслужбою, МВС, СБУ, Міністерства фінансів, Національної поліції, Державною міграційною службою, Держфінсінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування) виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.03.2016р. до з`ясування його місця фактичного проживання (а.с. 75-76). За довідкою Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради від 28.12.2017р. взято на облік як внутрішньо переміщену особу. 03.01.2018р. позивач звернувся до Управління ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії, яке позитивно вирішено 22.01.2018р. Комісією щодо призначення/поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про призначення/поновлення виплати пенсії на підставі акту обстеження (а.с. 75-76). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Норми статей 1173, 1174 ЦК України, як вказано вище, є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність майнової шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (протиправною поведінкою) і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази. Суд першої інстанції з посиланням на законодавство, що регулює пенсійне забезпечення, положення ст. 1173 ЦК України, визначив позов ОСОБА_1 у спорі про відшкодування шкоди, пред`явлений до суб`єкту владних повноважень, таким, що не підлягає задоволенню. Колегія суддів вважає за необхідне, в розвиток прийнятого судом першої інстанції рішення, зазначити наступне. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 2 ст. 43 ч. 1 ст. 81, ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він зазнав майнової шкоди в обсязі не виплаченої пенсії, що заподіяна йому протиправними діями органу державної влади. Втім, позивачем згідно із вищеокресленими вимогами процесуального закону не доведено належними, допустимими і достовірними доказами в розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 79, 80 ЦПК України обставин, на підставі яких можна встановити неправомірність дій відповідача. Зокрема, неправомірність дій УПФУ не доведена компетентним органом (вищестоящою ланкою органів пенсійного забезпечення, судом адміністративної юрисдикції тощо). Так, стаття 6 Конституції України визначає, що Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, неправомірність дій відповідача з призупинення виплати пенсії позивачеві, як один зі складових елементів складу порушення, може бути встановлена у визначеному Кодексом адміністративного судочинства порядку, оскільки спір фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження рішення (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності рішень є публічно-правовим спором, на який згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України поширюється юрисдикція адміністративних судів. В тому числі в такому спорі має бути надана оцінка спеціальному законодавству, що регулює пенсійне забезпечення (в т.ч. Закони Про пенсійне забезпечення, Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування тощо) і відносні урядові нормативно-правові акти, якими вмотивовано позов ОСОБА_1 та з якими він виражає своє непогодження. Проте, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 пояснили, що до суду адміністративної юрисдикції позивач не звертався із адміністративним позовом про визнання неправомірними дій/рішень УПФУ, зобов`язання відновити виплату призначеної пенсії або нарахувати і виплатити невиплачену пенсію у заявленому наразі розмірі 338300грн за період з 01.03.2016р. по 01.01.2019р. Тож, протиправність (неправомірність) дій Маріупольського об`єднаного УПФУ Донецької області в частині невиплати ОСОБА_1 пенсії за вказаний період не була встановлена в площині вирішення виниклих між сторонами адміністративних правовідносин, де мало б вирішуватись відносність, доцільність і обов`язковість застосування практики Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі у постанові від 03.05.2018р. у справі № 805/402/18, на яку посилається позивач у змісті апеляційної скарги. При формуванні доводів апеляційної скарги поза увагою позивача і його представника залишились висновки Верховного Суду в п. 114 наведеної постанови, де вказано, що висновки в цій зразковій справі за сукупності певних критеріїв підлягають застосуванню в адміністративних справах. А цивільна справа єдиний унікальний номер 265/3673/19, що розглядається наразі, не є адміністративною справою, чого не врахував позивач. В статті 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод задекларовано: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону Про судоустрій і статус суддів: правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства; кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Апеляційний суд зауважує, що вирішення судом загальної юрисдикції питання правомірності дій і рішень органу державної влади (УПФУ) у спорі із громадянином ( ОСОБА_1 ) з приводу обмеження пенсії буде суперечити вимогам ст. 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод і наведеним нормам національного закону щодо справедливого розгляду справи повноважним судом, визначеним законом. На розсуд колегії суддів, позитивне рішення суду цивільної юрисдикції з констатацією неправомірності дій УПФУ, чого прагне позивач у даному спорі, буде нівелювати повноваження суду адміністративної юрисдикції, унормовані п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. За недоведеності у встановленому процесуальним законом (КАС України) неправомірності дій відповідача не можна визначити у даній цивільній справі за своєю правовою природою як шкоду (майнові збитки) в розумінні ст. 22 ЦК України не отриману позивачем впродовж 34 місяців пенсію в заявленому розмірі 338300грн. Відтак, у даній цивільній справі не встановлено складу делікту, а саме складової факту неправомірності дій УПФУ з обмеження пенсії, а також не доведення заподіяння позивачу майнової шкоди протиправними діями відповідача, і як наслідок відсутність причинного зв`язку. Фактичних даних, які підтверджують, що дискримінація мала місце, позивачем в порядку ч. 2 ст. 81 ЦПК України не здобуто судовим розглядом, таких даних не представлено і до суду апеляційної інстанції. За таких обставин, коли не доведений склад цивільно-правового порушення в діях відповідача і виникнення в нього деліктного зобов`язання, не можна погодитись із доводами апеляційної скарги щодо нівелювання прийнятим судом рішення права власності позивача на отримання належної йому пенсії в контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовом ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, аргументам сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, врахував, що позивач не довів факт завдання йому протиправною поведінкою Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області майнової (матеріальної) шкоди, тому відсутні підстави, як правильно визначився суд першої інстанції, для покладення на відповідача цивільно-правового обов`язку з виплати позивачеві невиплаченої в спірний період з 01.03.2016р. по 01.01.2019р. пенсії в розмірі 338300грн у якості майнової шкоди. На підставі цього суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. У випадку доведення неправомірності дій в площині адміністративних правовідносин, є доцільним і необхідним, як правильно визначився суд першої інстанції, залучення до участі в розгляді справи Державної казначейської служби, до компетенції якого входить безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, що відповідатиме ст. 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та буде узгоджуватись із висновками у Рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12/рп-2001, за яким не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів, а також висновками Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 336/3056/18. Доводи апеляційної скарги, аналогічні мотивації позовної заяви, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і стороною позивача не надано таких нових доказів до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи, або тих, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено. За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача та його представника підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, залишенню без змін. Щодо судових витрат Позивач при зверненні із апеляційною скаргою за ухвалою Донецького апеляційного суду від 25.05.2020р. (а.с. 182-183) звільнений від сплати судового збору. Тому вказані судові витрати не стягуються з позивача за наслідками апеляційного перегляду справи в порядку ст. 141 ЦПК України і відносяться на рахунок держави. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 12 червня 2020 року. Судді: С.А.Попова С.А.Зайцева Л.М.Кочегарова