Постанова Донецький апеляційний суд № 229/7716/19

Єдиний унікальний номер 229/7716/19 Номер провадження 22-ц/804/1771/20 П О С Т А Н О В А Іменем У К Р А Ї Н И 12 червня 2020 року Донецький апеляційний суд колегією в складі: Суддів Никифоряка Л.П. (доповідач), Гапонова А.В., Новікової Г.В., розглянувши в м. Бахмут цивільну справу без повідомлення учасників що виникла з трудових правовідносин за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої заробітної плати, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 04 березня 2020 року (головуючий у суді 1 інстанції Панова Т.Л.),- В С Т А Н О В И В: 07 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою в якій викладено вимоги до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року в розмірі 12 224,28грн. В обґрунтування позову заявник посилалася на те, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем по 10 квітня 2017 року, про що має відповідний запис у трудовій книжці і була звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 04 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що факт перебування позивача у трудових відносинах з акціонерному товаристві «Українська залізниця» - АТ «Українська залізниця» не підтверджено та відсутні підстави для нарахування і виплати заробітної плати, оскільки не підтверджено того, що у вказаний період ОСОБА_1 виконувала роботу згідно своїх посадових обов`язків в АТ «Українська залізниця». В апеляційній скарзі позивач просила скасувати рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи та порушив норми матеріального і процесуального права. В обґрунтування скарги заявник посилалась на те, що ПАТ «Укрзалізниця» є належним відповідачем, оскільки саме це товариство виплачувало заробітну плату позивачу та цим товариством здійснено звільнення позивача з роботи. На час розгляду справи відзив не надходив. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Відокремленим підрозділом моторвагонного ДЕПО Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» працювала машиністом крану (мостового) 4 розряду до 10 квітня 2017 року та була звільнена за згодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України /копія трудової книжки а.с.6-8/. Згідно довідки Відокремленого підрозділу моторвагонного ДЕПО Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» від 10 квітня 2017 року сума невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 з 01 лютого 2016 року по 10 квітня 2017 року склала 12 224,28грн /а.с.9/. Страхувальник Регіональна філія «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надав в Пенсійний фонд України індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 які внесені до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до яких працівнику нараховувалась заробітна плата тільки за період з січня 2016 року по травень 2016 року, інші відомості про виплату заробітної плати в 2017 році в ПФУ відсутні /довідка ПФУ за формою ОК-5 а.с.54-56/. Згідно відомостей наданих ІндустріалБанком між ДП «Донецька залізниця» та АБ «Експрес-Банкк» укладено договір № 10-04/54 від 01 серпня 2003 року. На ім`я ОСОБА_1 у період з лютого 2016 року по травень 2017 року були відкриті два рахунки № НОМЕР_1 ….. НОМЕР_2 та 2620……1487, зарахувань на які за вказаний період не було /а.с.62/. Відповідно до відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб платників податків станом на 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 за перший квартал 2016 року виплачено 6 005,53грн /а.с.68/. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що майно ДП «Донецька залізниця» не ввійшло до статутного капіталу Акціонерного товариства «Українська залізниця», а тому відповідач не став правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території, враховуючи, що процедура реорганізації цих підприємств та передача їх прав та обов`язків призупинена до завершення проведення антитерористичної операції на території України, а тому АТ «Українська залізниця» не є належним відповідачем, який має виконати обов`язок щодо виплати заборгованості із заробітної плати позивача. Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна. Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно частини 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Однак в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /частини 1,3 статті 77, частина 2 статті 78 ЦПК України/. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Апеляційний суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед ним у зазначеному розмірі, а надана нею довідка не є належним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки та штампу підприємства та не підтверджується жодними іншими доказами. Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки наданої позивач в обґрунтування своїх вимог. Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Вищезазначене узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18). Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. За таких обставин, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, з приводу того, що АТ «Українська залізниця» не є належним відповідачем, який має виконати обов`язок щодо виплати заборгованості із заробітної плати позивача. Позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати за період з лютого 2016 року по 10 квітня 2017 року та згідно матеріалів справи позивач в зазначений період перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Українська залізниця», з огляду на що обставини, які суд визнав встановленими є недоведеними та висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції і не дають підстав для задоволення позову. Оскільки судом першої інстанції ухвалено правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, однак суд дійшов такого висновку з інших підстав ніж ті які підтверджено в ході розгляду справи апеляційним судом, його необхідно відповідно до положень статті 376 ЦПК України скасувати та відмовити в позові через недоведеність обставин що мають значення для справи. Керуючись ст.ст.7, 19, 369, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 04 березня 2020 року скасувати. Відмовити в позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за період з лютого 2016 року по квітень 2017 року в розмірі 12224(дванадцять тисяч двісті двадцять чотири),28грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 12 червня 2020 року. Судді: