Постанова 4804 № 227/214/20

Єдиний унікальний номер 227/214/20 Номер провадження 22-ц/804/2098/20 Номер провадження 22-ц/804/2098/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Кошлі А.О.) у цивільній справі №227/214/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що перебувалав у трудових відносинах з відповідачем. 23.05.2017 року структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» видано наказ № 732/ДН-ОС про її звільнення з роботи з 24.05.2017 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. У день звільнення відповідачем повний розрахунок з нею проведено не було. Заборгованість складає 18398,14 грн.. З врахуванням індексів споживчих цін за період невиплати, розмір заборгованої компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, складає 4152,18 грн. Просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 18398,14 грн. та компенсацію за втрату частини заробітної плати в розмірі 4152,18 грн.. Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 10 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень травень 2017 року в загальному розмірі 16273,31 грн. та суму компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3048,70 грн., вирішено питання щодо судового збору. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Суд першої інстанції не прийняв до уваги сумнівне походження наданих позивачем розрахунків заборгованості заробітної плати за спірний період,які на думку відповідача є неналежними доказами. Також суд дійшов помилкового висновку про те, що у спірний період позивач працював і вважав,що цей факт підтверджено розрахунками заробітної плати. Сам по собі факт звільнення позивача із роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог,оскільки заробітна плата виплачується за виконану ним роботу. Відсутність в матеріалах справи табелів обліку використання робочого часу дає підстави вважати,що позивач не працював у цей час. Суд першої інстанції не надав належну оцінку доводам відповідача щодо настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення, так як судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надана правильна правова оцінка. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 22550,32 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах, що підтверджується записами у трудовій книжці та не оспорюється відповідачем. Згідно наказу №732/ДН-ОС від 23.05.2017 року ОСОБА_1 звільнена з посади інженера 1 категорії групи обробки документів виробничого підрозділу`Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з 24.05.2017 року з виплатою компенсації за 23 дні відпустки, про що у трудовій книжці зроблено запис. В підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала копії розрахунків заробітної плати (табулеграм), відповідно до яких нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року становить 4839,42 грн., із яких оплата простоїв в сумі 3674,45 грн., за квітень 2017 року нараховано 4119,55 грн., із яких оплата простоїв в сумі 40044,20 грн.; за травень 2017 року - нараховано 9439,17 грн.,із яких оплата простоїв в сумі 2645,26 та компенсація за невикористані 23 дні відпустки в сумі 6621,24 грн.. Правильність нарахованої суми заробітної плати за березень 2017 року підтверджується долученими до матеріалів справи даними, що містять індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного Фонду України форми ОК-5. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала повного розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив із розміру заявлених позовних вимог того, а також того що відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні з позивачем не провів остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі та обґрунтовано стягнув на користь позивача суму заборгованості з урахуванням компенсації за 23 дні відпустки та врахував виплату позивачу частини заробітної плати за березень 2017 року в сумі 1689,63 грн.. Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем розрахунки заборгованості заробітної плати за березень - травень 2017 року, копії наказів та трудової книжки. Зазначені розрахунки нічим не спростовані. При цьому посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 30 Закону України «Про оплату праці» саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи працівником та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Позивачем в підтвердження не виплаченої заробітної плати за період з березня по травень 2017 року надані копії розрахунку заробітної плати (табулеграми), в яких зазначені нараховані суми щомісячно. Оскаржуючи судове рішення, відповідач не надав доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем. За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Посилання на те, що відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, а тому відсутні підстави для виплати заробітної плати, не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами. Підприємство працювало в умовах АТО з 2014 року і до 2017 року повинно було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників. Із наданих позивачем розрахунків заробітної плати (табулеграм) вбачається, що починаючи з березня 2017 року по день звільнення позивачу нараховувалась оплата саме за простої, які були встановлені наказом в.о.начальника регіональної філії «Донецька залізниця» № 384-Н від 15.03.2017 року з 16.03.2017 року. Крім того, встановлено, що дані в табуляграмі за березень 2017 року, а саме дані щодо нарахованої ОСОБА_1 суми заробітної плати у розмірі 4839,42 грн. (до якої входить як оплата почасової роботи у загальному порядку, так і оплата за час простою) співпадають з відомостями Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30.01.2020 року в частині суми заробітку для нарахування пенсії, де зазначено, що це нарахування за 31 трудовий день. Також слід зазначити, що індивідуальні відомості Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про застраховану особу підтверджують припинення нарахування позивачці заробітної плати з березня 2017 року, однак не спростовують той факт, що з березня 2017 року по день звільнення позивачка виконував свої трудові обов`язки. Доводи про те, що у відповідача відсутні табелі обліку робочого часу позивача, а тому відсутні підстави для нарахування заробітної плати, є безпідставними. Відповідно до Наказу Держкомстату від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» табель обліку використання робочого часу це одна з типових форм первинної облікової документації підприємств, установ, організацій. Типові форми первинного обліку використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці. Зокрема, типова форма N П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці. Отже, цей первинний документ повинен бути оформлений відповідачем. Незалежно від виниклої ситуації відповідач мав можливість вирішити питання оперативно щодо звільнення працівників, однак вирішив це питання лише в липні 2017 року. Доказів того, що для вирішення питання про видання наказу про звільнення працівників існувала непереборна сила не надано. Доводи відповідача, щодо відсутності первинної документації, що унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються до уваги з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Крім того, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Апелянтом не надано доказів того, що відповідач приймав заходи до відновлення втрачених документів щодо заробітної плати працівників. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки ) в межах заявлених позовних вимог та компенсації у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати. Згідно із долученими до матеріалів справи довідкою про доходи №497/2 від 02.03.2020 року та копією видаткового касового ордеру №2074 від 13.09.2017 року позивачу за березень 2017 року виплачена заробітна плата у розмірі 1689,63 грн., про що свідчить особистий підпис позивача у зазначеному ордері. Зазначені виплати були правильно враховані судом першої інстанції при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, яка підлягає стягненню на користь позивача із урахуванням вимог позовної заяви. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що надані позивачем розрахунки заробітної плати не є допустимим доказом, оскільки їх оформлення не відповідає чинному законодавству, слід зазначити наступне. Надані позивачем розрахунки заробітної плати (табулеграми) були видані позивачу під час перебування у трудових відносинах з відповідачем до 24 травня 2017 року та містять відомості, які можуть бути відомі тільки роботодавцю у зв`язку із оформленням позивача на роботу (ідентифікаційний код, посаду працівника, кількість відпрацьованих годин та невикористаних днів відпустки). Також слід зазначити, що надані відповідачем докази підтверджують припинення нарахування заробітної плати з березня 2017 року, однак не спростовують той факт, що з березня 2017 року по день звільнення позивач виконувала свої трудові обов`язки. Судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги як належний доказ довідку про доходи позивачки, надану відповідачем, оскільки інформація про розмір нарахованої заробітної плати позивачці за березень 2017 року в довідці суперечить розміру,зазначеному в індивідуальних відомостях Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відносно позивачки за цей же період. Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість виконання своїх зобов`язань через настання форс-мажорних обставин, які було засвідчено Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, слід зазначити наступне. Обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Наданий до суду науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не звільняє відповідача від обов`язку виплатити працівнику заборгованість з оплати праці, а лише підтверджує відсутність вини підприємства у несвоєчасній виплаті заробітної плати. Крім того, заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП) та вихідна допомога при звільненні (ст. 44 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати. Таким чином не врахування судом першої інстанції висновку торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року не впливає на правильність висновків суду першої інстанції по суті. Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 16351,67 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: