Постанова 4822 № 727/10560/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2020 року м. Чернівці Справа № 727/10560/19 Провадження № 22-ц/822/449/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б., секретар - Тодоряк Г.Д. за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та встановлення факту родинних відносин, головуючий у І-й інстанції - ОСОБА_5 , ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та встановлення факту родинних відносин. В обґрунтування позовних вимог вказували на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_6 , після смерті якого залишилось спадкове майно у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ними до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г. подано відповідні заяви про прийняття спадщини. Також спадкоємцем першої черги після смерті батька є його дружина ОСОБА_2 , яка претендує на 2/3 частки у нерухомому майні. Вказували на те, що спірна квартира належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 липня 2014 року і була набута їх батьком внаслідок знесення старого житлового будинку АДРЕСА_2 , яку він спадкував після смерті матері. Такий спосіб набуття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 підтверджується договором на відселення власника квартири від 25 квітня 2014 року, який укладено між ТзОВ БФ «Чернівціжитлобуд» та ОСОБА_6 , тобто спірна квартира є особистою приватною власністю їхнього батька та не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Зазначали, що у свідоцтві про народження прізвище позивачки та прізвище її батька записано на російській мові « ОСОБА_6 », однак паспорт виданий їй на прізвище « ОСОБА_6 ». Вказана розбіжність зумовлена неправильним перекладом тексту з російської мови на українську. З урахуванням змінених позовних вимог, позивачі просили встановити факт, що ОСОБА_3 є рідною донькою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Чернівці, та визнати за ними право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , а саме, по 1/3 частці кожному квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено. Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була рідною донькою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Чернівці. Визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Чернівці, та належала йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 липня 2014 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Чернівці, та належала йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 липня 2014 року. Скасовано заборону приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом дружині ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Чернівці, ОСОБА_2 по спадковій справі № 5/2019, яка була накладена ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 жовтня 2019 року. На зазначене рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, встановлені судом обставини є не доведеними відповідними доказами. Аргументує апеляційну скаргу тим, що спірна квартира набута її покійним чоловіком ОСОБА_6 під час їхнього з ним шлюбу. Договір між ОСОБА_6 та ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» укладений в інтересах сім`ї, а тому майно є об`єктом права спільної сумісної власності. Після набуття чоловіком у власність, спірна квартира використовувалась в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим у неї виникли обов`язки щодо її утримання, а тому 1/2 частини спірної квартири належить їй на праві спільної часткової власності. В матеріалах справи відсутні докази перейменування вулиці Червоноармійської на Героїв Майдану . На апеляційну скаргу відзив не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що від встановлення факту родинних відносин залежить отримання належної ОСОБА_3 частки у спадковому майні та відповідного свідоцтва, а тому встановив, що ОСОБА_3 є рідною донькою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є його діти - позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та його дружина - відповідачка ОСОБА_2 . Оскільки спірна квартира придбана не за кошти подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_6 , суд першої інстанції визнав за позивачами право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , а саме, по 1/3 частці кожному квартири АДРЕСА_1 . З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_8 . Прізвище позивача та його батьків записано російською мовою « ОСОБА_6 ». Позивачка ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_8 . Прізвище позивачки та її батьків записано російською мовою « ОСОБА_6 ». Прізвище позивачки у зв`язку з перекладом з російської мови на українську мову зазначено « ОСОБА_6 » в паспорті громадянина України у зв`язку з перекладом з російської мови на українську мову зазначено « ОСОБА_6 ». Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до роз`яснень п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановлення факту родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 є рідною донькою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки від даного факту залежить отримання належної ОСОБА_3 частки у спадковому майні та отримання відповідного свідоцтва, тобто в даному випадку зазначений факт породжує юридичні наслідки для отримання спадкового майна. Посилання апелянта на те, що вимога про визнання факту родинних відносин розглянута судом першої інстанції з порушенням порядку її прийняття до розгляду є безпідставною, оскільки відповідно до частини 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Враховуючи, що в даній справі позовні вимоги взаємопов`язані між собою, вони повинні розглядатися разом, що відповідає завданню цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 травня 1997 року, виданого Представництвом Фонду державного майна України в м. Чернівці, квартира АДРЕСА_5 , згідно розпорядження від 28 травня 1997 року № 24098, належала на праві особистої власності ОСОБА_9 .. З виданого державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори Літун М.В. свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 березня 2009 року вбачається, що після смерті ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_5 успадкував її син ОСОБА_6 . Також встановлено, що 25 квітня 2014 року між ТзОВ БФ «Чернівціжитлобуд» та ОСОБА_6 укладено договір на відселення власника квартири, відповідно до якого ТзОВ БФ «Чернівціжитлобуд» здійснює відселення власника жилого приміщення будинку, що реконструюється за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання у власність об`єкта нерухомості (квартири) в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п.1.2 зазначеного вище Договору, об`єктом нерухомості є квартира в новобудові за адресою: АДРЕСА_6 . З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Відповідно до частини 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу права на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно із частиною 1 статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Встановлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті батька звернулися із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку кожному квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до постанов про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г. їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку спірної квартири кожному у зв`язку з тим, що ними не подано належним чином оформлений документ, що підтверджує право власності померлого на спірну квартиру. Апелянт стверджує, що оскільки квартира набута ОСОБА_6 під час її з ним шлюбу, то є об`єктом спільної сумісної власності. Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття. Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним, в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та в постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц. Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що оскільки спірна квартира набута ОСОБА_6 у 2014 році внаслідок знесення старого будинку АДРЕСА_1 , яку він успадкував після смерті матері ОСОБА_9 , указана квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_6 . З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно визначив за позивачами право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 у вигляді по 1/3 частці кожному у квартирі АДРЕСА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази перейменування вул. «Червоноармійської» на «Героїв Майдану», не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України зазначена обставина є загальновідомою те не підлягає доказуванню. Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що позовна заява із зміненими позовними вимогами, в якій наявне клопотання про витребування спадкової справи після смерті ОСОБА_9 з Першої Чернівецької державної нотаріальної контори, подана до суду першої інстанції в жовтні 2019 року. Зазначена позовна заява подана до постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження, яка прийнята 16 грудня 2020 року. Відповідно до частини 2 статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно із частиною 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Частиною 1 статті 84 ЦПК України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Отже, подавши позовну заяву із зміненими вимогами до закінчення підготовчого засідання, позивачами правомірно заявлено клопотання про витребування доказів, та ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2019 року витребувані визначені у зміненій позовній заяві докази. Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В частині 1 статті 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. За вимогами статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що належних та допустимих доказів на спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 11 червня 2020 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк